7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Кожного року в першу неділю місяця серпня на Прикарпаття приїздить наш Патріарх Святослав, Глава і Отець нашої Церкви, щоб очолити Всеукраїнську прощу до Крилоса. Багато прочан з цілої України, а то й з-за кордону, з’їжджається, а деякі йдуть пішки (з Івано-Франківська, Калуша, Бурштина), щоб разом чувати, молитися, слухати слово Боже, приступити до святих таїнств Покаяння і Євхаристії. Вже, напевно, виробилася така собі традиція: в червні Патріарх їде до Страдчу (Львівщина), в липні – до Зарваниці (Тернопільщина), а у серпні до нас – на Прикарпаття – у відпустове місце, село Крилос, де почитається Галицька ікона Пресвятої Богородиці. І ми цьому дуже раді.

Паломництво – це дорога, шлях, похід віруючих людей до святих місць, пов’язаних з життям Ісуса Христа, з життям Пресвятої Богородиці, святих, а також до місць, де відбулися особливі об’явлення Богородиці чи де зберігаються чудотворні ікони і де, на даний час, є духовні центри та відпустові місця. Таку практику християни мали вже від перших століть існування Церкви. А якщо заглянемо до історії, то побачимо, що навіть Ісус з Марією та Йосифом йшли до Єрусалимського Храму і про це читаємо у Євангелії: «Батьки його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи» (Лк. 2, 41). Цей звичай бере своє коріння ще зі Старого Завіту. Люди йшли, щоб виконати свої обов’язки перед Господом та духовно збагатитися через слово Боже і через молитву.

Паломництво – це особлива праця для впорядкування свого духовного життя та своїх відносин з Господом. З історії довідуємося, що навіть цариця Олена, тепер свята і рівноапостольна, в 4 столітті здійснила паломництво до Єрусалиму. Той, хто бере участь у паломництві, називається паломник. А синонім до слова паломник – це «прочанин», тобто той, хто йде на прощу, шукаючи таким чином «прощення» гріхів, вчинених за життя, та духовного єднання з Господом. Кожне паломництво до святих місць є своєрідним прообразом духовного паломництва, шляху християнина до Господа, а також певним «пошуком» Господа: «Твоє обличчя, Господи, я шукаю» (Пс. 27, 8).

Правдиве паломництво чи проща включає в себе, окрім здійсненого  шляху (пішки чи транспортом), приступання до Святих Тайн Покаяння і Євхаристії, приділений час на молитву, на читання чи слухання слова Божого, духовну розмову зі священиком, духовні пісні. Паломництво є також можливістю більш глибшого «воцерковлення», тобто участю у загальних заходах Церкви Христової, одним з яких є національні чи єпархіальні прощі. Людина, яка бере участь у прощі, демонструє свою приналежність до Церкви, яка її організовує, провадить і благословляє.

Проща – це нагода навернення, зміни життя і способу мислення, відвернення від гріха і відновлення бажання жити святим життям у лоні Христової Церкви. Людина, яка відходить від буденних справ і клопотів, має гарну нагоду краще відчути дію Господа в особистому житті та потребу у спілкуванні з Ним через молитву. Проща має одну єдину мету – роздумувати над тим, який добрий є наш Господь, скільки дарів він нам уділив у житті і яка це велика благодать – мати віру. Саме проща і допомагає утвердитися у вірі та любові до Господа, до Пресвятої Богородиці і до Святої Матері Церкви. Не помилюся, коли скажу, що віра займає особливе місце у житті кожної людини, а особливо тих людей, які беруть активну участь у житті Церкви, котра постійно заохочує вірних до участі в різних заходах, які утверджують віру. Саме до тих заходів і належать паломництва.

А звідки ми маємо віру? Каже апостол Павло: «Кожний, хто призове ім’я Господнє, спасеться». Як же призиватимуть того, в кого не увірували? Як увірують у того, що його не чули? А як почують без проповідника?... Тож віра із слухання, а слухання через слово Христове» (пор. Рим. 10, 13-17). Отже, маємо віру, тому що хтось нам розказав про Господа Бога, про Церкву, хтось нас навчив молитися... В часі прощі ми повинні молитися за тих, хто передав нам віру, хто віру плекав у нас та укріплював її (за батьків, за хресних батьків, за родичів, знайомих, за священиків).

Що ми повинні робити після повернення з прощі? Утвердивши нашу віру, ми повинні відновити життя молитви. Ми повинні свідчити та розказувати іншим, які чуда Господь чинить у житті кожного з нас. Ми повинні старатися любити Господа Бога і щоденно дякувати Йому за всі його дари (життя, батьків, родину, дітей чи онуків, за друзів, за роботу, за життя у благодаті, за Церкву). Ми повинні відновити любов до нашої святої Матері Церкви, у якій ми були охрещені, до якої ми належимо. Ми повинні бути прикладними християнами, не опускати щоденну молитву та недільну Службу Божу, часто приступати до святих Тайн Покаяння та Євхаристії, щоби єднатися з Богом.

 

Дорогі і боголюбиві християни! Ми щиро віримо, що Ви візьмете участь у цьогорічній прощі до Крилоса, щоб разом з нашим Патріархом Святославом, з нашим Митрополитом Володимиром, з численними священиками, монахами і монахинями взяти участь у цьому спільному молитовному заході – патріаршій прощі. До зустрічі у Крилосі! Не забудьте! 5-6 серпня зустрінемося!

о. Йосафат Бойко, ВС

 

Слово редактора - 27.07.2017