7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

ПРО РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Дорогі діточки! Хочемо Вам розповісти про те, як колись святкували Різдво Христове в Україні,
зокрема на Лемківщині. А допоможе нам в цьому львів’янка Марія Горбаль, дослідниця різдвяної
обрядовості Лемківщини.
А ми, шанувальники її творчості по всій Україні, чиє коріння походить з далеких Бескидів та Карпат, переглядаємо її книги. Адже п. Марія є автором-упорядником книжечок «Різдвяна зірничка», збірника «Різдво на Лемківщині», монографії «Різдвяна обрядовість Лемківщини» та ще ряду інших видань. У них подаються різдвяні повір’я, колядки, вертепи, різдвяна поезія.

п. Юлія: — Книжечку «Різдвяна Яличка» уже кілька років підряд я читаю своїм донечкам. Вони її дуже люблять, а легенди та перекази про новонародженого Ісусика, Йосипа та Марію переказують своїм одноліткам у школі на уроках християнської етики.
Пані Маріє, я розпочинатиму розповідь, а Ви продовжуйте! А ви, наші маленькі читачі, разом з батьками, дідусями та бабусями, вмощуйтесь гарненько в м’яких кріслах або на дивані і слухайте.
В Україні є прекрасні гори — Карпати. І багато людей жило високо в тих горах. І то так високо, що коли люди палили в печах, то дим доходив аж до зір, тому зорі й Місяць, щоб не пообпікатись від того гарячого диму, тікали високо в небо… А вночі, коли люди гасили вогнища, зорі й Місяць знову опускались на гори, на ліси, на хатинки, щоб освітлювати дорогу, щоб, не дай, Боже, хтось не заблукав і не пропав у снігах, щоб на когось не напав хижий звір, яких у лісах було дуже багато.
п. Марія: — Усі вечори від Різдва до Водохреща в народі називаються святими. На самий Святий вечір, як зайде сонце, діються великі дива на землі. Кажуть, що тієї ночі дерева розвиваються й цвітуть. Також кажуть, що на Різдво хто стане опівночі і піде по воду, то може натрапити на таку мить, коли вода перетворюється на вино. (Одна дівчина пішла до криниці по воду і до одного відра набрала води, а до другого — вина). Отож це — дивна ніч, свята ніч.
Тому у переддень Різдва ніхто не розмовляв голосно, тільки тихенько, лагідно. Діти завзято допомагали батькам: дівчатка — мамі готувати страви на Святу Вечерю, хлопці — батькові по господарству.
Старші старались справно виконувати домашні роботи, щоб так само йшло їм цілий рік. Слідкували також, аби нічого чужого не було на подвір’ї і щоби все, що сусіди позичили, було повернуте. Весь день дорослі постили, не снідали й не обідали. Лише малим дітям дозволялось трохи їсти, і то переважно печену картоплю.
Як ставало вечоріти, ґазда брав сокиру і йшов зі синами страшити дерева, які не родили. Замахнувся сокирою на дерево і каже: «Як не будеш родити, то я тебе зрубаю». А хтось із хлопців відповідав за дерево: «Не рубай, я буду родити!» Ґазда кидав сокиру в сніг, брав перевесло зі соломи і обкручував дерево, котре на другий рік мало вже зародити.
Коли так пообходили всі дерева в саду, тоді вся челядь йшла на річку митися (щоби всі хвороби попливли з водою).
п. Юлія: — Як ми уже згадували, люди жили під самими зорями, а тому ангеликам недалеко було до землі, щоби з неба спускати маленьких діточок до хатинок. Отож дітей у карпатських родинах завжди було дуже багато. Але люди не всі були багаті, і не кожна дитинка мала чоботи.
Коли прийшли до річки (а деяка дитинка була боса), батько скоренько прорубав лід, зачерпнув води, обмив личко дитині, і та бігом помчала нагору до хати. Часом батько брав у кишеню велику срібну монету, якою, зачерпнувши в долоню води, натирав усім лиця, щоб були здорові як вода і багаті на гроші.
Повернувшись з ріки до хати, ґазда брав спеціально спечений хліб, сіль та часник, дітей (хтось з дітей ніс світло — свічку чи ліхтарню) і йшли до стайні кормити худібку і кликати її на коляду. Оскільки наступала незвичайна ніч — Син Божий мав народитися, — треба було, щоб усі у той час були щасливими, в тому числі і худібка.
п. Марія: — Коли годували худобу, то буханку хліба розрізали на стільки частинок, скільки було штук худоби, впихали в кожну частинку хліба зубчик часнику (щоб була здорова і впродовж року не хворіла), посипали сіллю і тим годували кожну тварину. Батько накладав багато сіна. Сіно брав найкраще, переважно конюшину. Після того заходили до стодоли. Один хлопець брав дідух, другий — зілля, яке святили влітку, третій — сіно, накінець батько брав солому, і так по черзі заходили до хати і говорили: «Помагайбі на щастя, на здоров’я, на той Святий вечір».
Солому стелили на долівці, під обрус — сіно, на пам’ять про те, що Ісусик народився у вертепі, необмолочений сніп збіжжя ставили на почесному місці на покуті. Подекуди сніп необмолоченого вівса стелили на столі та застеляли його скатертиною, на яку клали керечун з житньої муки, ставили посудину з медом. Розкладали різне печиво (яке, щоправда, їли аж по півночі, бо зараз можна було їсти тільки пісні страви).
п. Юлія: — На небі появилась перша зірка. Тобто наступає Різдво, час, коли ангели з неба на білих крильцях на білу від снігу землю опускають Боже Дитятко. Наступає найурочистіший момент. Починається Свята Вечеря.
Усі вклякають і моляться, щоб новонароджений Ісусик благословив кожну дитину, кожну маму і кожного татка, усіх рідних. По молитві засвічують свічку й сідають до столу. Згадують душі померлих. Батько перекроює просфору на стільки частин, скільки в хаті осіб. Кожному дає шматочок просфори і благословить: «Дай, Боже, щоб ми всі так разом у купці держалися, дочекалися до другого року, до другої коляди». Споживають одну за одною дванадцять пісних страв: кутю з медом, голубці, вареники з різними начинками (картоплею та капустою, грушами, сливами, маком), капусту, горох, гриби, рибу, узвар, а посередині столу лежить ритуальний Різдвяний хліб — керечун.
п. Марія: — Коли родина закінчить вечеряти, господар дому підводиться з-за столу, за ним уся сім’я, усі голосно хрестяться і господар дякує Господеві за Вечерю, за прожитий рік і просить пережити наступний рік і дочекатись наступного Різдва. А діти кидаються на долівку, застелену соломою, підстрибують, бекають, як овечки чи козенята, мекають, як телята, — щоб овечок, кіз та телят було багато в господарстві. Старші колядують, найперше «Бог предвічний», а потім – вже інші коляди, діти також допомагають колядувати. Колядують цілий вечір. Батьки розказують дітям різні оповідання, легенди, казки, пов’язані із цим величним святом — Різдвом Христовим.
Розповідали Юлія Боєчко
та Марія Горбаль
Золотий дощик
Маленький Ісусик народився у місті Вифлеємі, а точніше — за містом, у стаєнці, де ночувала худоба. Воли, осли, вівці, інші тварини дуже зраділи, що народилось Боже Дитятко, і як тільки могли — зігрівали Його своїм диханням. А маленький павучок, який не міг так, як інші тварини, допомогти Дитяткові (бо ж він маленький), став ретельно снувати павутину, щоб позаліплювати усі шпарки в стаєнці, через які могли б пробиватися вітер і мороз. Маленький Ісусик подивився, що робить павучок, засміявся — бо ж дуже забавною видалась йому ця робота, — і нараз павутиння стало золотим.
На ту пам’ятку на ялинку вішають золотий дощик — тоненькі ниточки, немов павутинки, що виблискують золотом, як тоді у вертепі, коли народилось Боже Дитятко.
Записала Марія Горбаль