7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Провадити все у Хоисті

Історія пробиття Серця ­Ісусового

Після розп’яття ­Ісуса всі розійшлися, а під хрестом залишився тільки малий гурт: Пречиста Діва Марія, св. Йоан і кілька побожних невіст. Це була дуже прикра хвилина, коли наблизилися жовніри на Голготу, щоб поламати кістки розп’ятим. Розбійники ще були живими, бо вони були прив’язані шнурами до хреста і не були так мучені, як ­Ісус Христос, який по стількох страшних муках, прибитий цвяхами до хреста, вже був помер. Яким жахом мусіла перейнятися душа Марії при думці, що жовніри готові зневажити тіло ­Ісуса вже навіть по Його смерті, яким жахом були перейняті також ті святі праведні, які залишились вірними ­Ісусові і стояли під хрестом! Жовніри поламали довбнями кістки двох розбійників, а коли прийшли до ­Ісуса, то побачили, що Він уже неживий. Однак, для певності і для ствердження смерті ­Ісуса, один із жовнірів списом сильно вдарив у бік ­Ісуса Христа так, що прошив Його груди та серце і вийшла кров та вода, як певний знак, що тіло вже було мертвим.

Серце ­Ісуса — це школа Богочоловічої любові

Те Серце ­Ісуса — це школа любові, бо те Серце ­Ісуса — це осідок Богочоловічої любові. Те Серце ­Ісуса — це запорука нашого спасіння, це джерело нашого відкуплення. Богочоловіча любов цього Серця спонукала ­Ісуса до того, що Він зазнав стільки терпінь і трудів, стільки мук і страшної смерті для нашого порятунку. Те Серце ­Ісуса було стиснене смертельним болем і заливалося кров’ю в Оливнім Городі, коли ­Ісус мав іти на муки, коли з любові до Отця Небесного і до нас прийняв чашу гіркоти і мук для нашого спасіння. Те Серце спричинило, що ­Ісус із любові до нас дозволив себе убичувати, виставити на посміховисько через вінчання терням, себе осудити як найбільшого злочинця, нести хрест і бути розп’ятим на хресті та вмерти страшною, ганебною смертю. І тому ­Ісус Христос дозволив, щоб після Його смерті прошили списом Його Серце, з якого вийшла кров і вода на знак того, що з любові свого Серця ­Ісус Христос усе посвятив для нас до останньої краплі крові.

Серце ­Ісуса у Найсвятішій Євхаристії

І те Серце, на хресті зранене і прошите, Серце ­Ісуса перебуває між нами, як правдиве і живе Серце, бо вже воскресле, а саме у Найсвятішій Євхаристії. Євхаристії, бо у Євхаристії є цілий ­Ісус, отже і Його Серце. І до цього Серця, до цієї школи любові маємо вдатися, щоб навчитися і перейнятися любов’ю до ­­Ісуса. А цієї любові навчимося і нею переймемося, коли будемо мати гаряче і правдиве набоженство до Пресвятого Серця Христового, як осідку і мешкання Бого­чоловічої любові.

Щоб перейнятися любов’ю до ­Ісуса, треба мати і виконувати набоженство до Серця Христового

Набоженство до Серця Христового не є набоженством до самого тільки Серця Христового, ані до самої тільки Богочоловічої любові, але набоженством до Серця Христового, як осідку і мешкання Богочоловічої любові, до Серця Христового, котре є видимим знаком, котре нам представляє Богочоловічу любов. І про це набоженство будемо розважати за ласкою найлюбішого Серця Христового, утаєного у Найсвятішій Євхаристії за заступництвом Непорочно Зачатої Діви Марії, за молитвами св. Йосифа Обручника, за молитвами усіх Ангелів, усіх святих у небі, за молитвами душ у чистилищі і за вашими молитвами.

У чому полягає набоженство до Серця Христового? Перше: віддавати Йому Божу честь

Щоб здійснювати правдиве набоженство до Серця Христового, треба розуміти і виконувати чотири вимоги. Перша вимога: зрозуміти, що те Серце — це Серце Боже, і тому належиться йому Боже пошанування і хвала. Як Божество є нерозривно пов’язане з цілою людською природою ­Ісуса Христа, так само воно поєднане і з Його Серцем, і тому належить Йому боговшанування. Нехай ніхто, однак, не каже, що він славить цілого ­Ісуса, а тому зайвим є славити осібно Його Серце. Коли ти славиш і віддаєш Божу честь Серцю ­Ісуса, то через це якраз найкраще славиш цілого ­Ісуса, бо славиш Його любов, яка є причиною і змістом усього Воплочення Сина Божого і нашого спасіння. І в людському житті під серцем розуміємо цілу людину, бо коли, наприклад, кажуть: ця людина є благородного і доброго серця, то під цим розуміють доброту і благородність цілої людини. Як ти цілуєш батька або матір у руку, то ти віддаєш честь і пошанівок не самій руці батька або матері, але шануєш цілу особу батька і матері. Так само треба розуміти і боговшанування, і прославлення Серця Христового. Тут славимо і прославляємо Серце ­­Ісуса як осідок Богочоловічої любові і, тим самим, якнайкраще славимо і віддаємо боговшанування цілому ­Ісусові.

Перша, отже, вимога набоженства до Серця Христового спонукає, щоб те Серце славити і Йому Божу честь віддавати. А це так конче необхідне у нинішніх часах.

Це Боже Серце так знехтуване і так злегковажене, тому що серце людське збунтоване, себе вважає за божище. І тому конче треба те Серце Боже величати. Його честь і боговшанування поширювати. Не жахаймося і не соромімся, коли хтось може собі закпити з нас і висміювати нас за те, що вшановуємо і славимо Серце Христове. Бо ті, що легковажать собі Серце Христове, вони або зовсім нерозумні, або лукаві і зіпсутого серця, а глузування таких не сміють нас соромити, навпаки, хай це буде нам тим більшою заохотою до боговшанування і прославлення Божого Серця. Славмо, величаймо і віддаваймо Божу честь Серцю Христовому, бо те Серце — це Серце Боже!

(Продовження у наступному числі).

† Григорій Хомишин,
Єпископ Станіславівський. «Парафіяльна місія»

Далі буде.