7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

У новий рік – з «Новою Зорею», або Чому залишаються важливими друковані видання!

 

«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!»

Євангеліє від Матвія 28:19

З

авдяки прогресу в телекомунікаціях, транспорті і збільшенню взаємозалежності між країнами наш світ став справді глобальним селом. З одного боку — це щасливий час, адже до нас щоденно надходить доволі великий відсоток незаангажованої і вільної інформації. А з іншого боку — це час великих випробовувань та небезпек, в якому ми стаємо об’єктом інформаційного бомбардування, яке забиває в людині тихий і некрикливий голос Живого Бога та відчуття Його присутності.

«Ідіть, і навчіть всі народи», — таке тихе і миле запрошення лунає до кожного охрещеного. Очевидно, що розвиток телекомунікацій неабияк сприяє ширенню Божого слова та зближенню християн як на національному, так і на глобальному рівнях. Тут годі лише порівняти минуле сторіччя з сьогоденням. Більше як півсторіччя чи не як єдине джерело слова Божого до нас проривалися через залізну заслону напівприглушені хвилі Радіо Ватикану, яке ми слухали зазвичай крадькома. В тих часах декому, можливо, ще час до часу потрапляв до рук якийсь конспект або релігійна книга. І на цьому обмежувалася уся церковна масова комунікація. Сьогодні усе по-іншому, ми можемо в реальний час спостерігати за подіями з наших церковних громад з різних куточків світу, їх коментувати та запозичувати все нові і нові досвіди з наших численних парафій. І хоча сьогодні церковні ЗМІ ще не можуть похвалитися багатомільйонною аудиторією та багатотисячними накладами, то це — заклик до кожного з нас не зупинятися на досягнутому та шукати нові перспективи.

Але, з іншого боку, розвиток електронних телекомунікацій вніс свої негативи, про які вже згадувалося попередньо, також і в медіацерковну сферу. Розвиток електронних засобів інформації звичайно має свої переваги перед паперовими аналогами. Рідер або смартфон із додатком для читання компактніший. Довгий видавничий процес скорочується, і новина в рази швидше і дешевше доходить до читача. Але саме серед цих позитивів і утворюються нові негативи. Зверхшвидкісний потік інформації породжує поверхневе суспільство, в якому швидке читання заголовків не залишає майже часу на аналіз, призадуму, розважання чи навіть і на молитву. Ми звикаємо до швидкого читання з екрана — погляд перестрибує з рядка на рядок, шукає найважливіше, пропускає цілі абзаци. А ще від електронних дисплеїв очі втомлюються швидше, ніж від традиційного друкованого тексту на якісному папері. В кінцевому результаті усе це призводить до скорої втоми і остаточного відмовлення від будь-якого читання. На жаль, це відчутно і на прикладі церковних друкованих газет та журналів, яких останніми роками все чимраз меншає. Хтось у цьому вбачає вину саме електронних ЗМІ, які створили безпрецедентну конкуренцію своїм друкованим аналогам. Хоча насправді це не підтверджено, адже, за даними Держстату і Нац­комісії зв’язку, в середньому лише 34% жителів України мають доступ до Інтернету. Хтось пророкує, що електронні мас-медіа незадовго взагалі витіснять остаточно друковані видання. Зізнаюся чесно, мені в таке припущення дуже важко повірити. Ось, до прикладу, достатньо лише запитати, чому ж свого часу винайдення кінематографу не витіснило театру або винахід телебачення в 50-их роках минулого сторіччя не витіснив радіо, яке існувало вже з 30-років? Кожен засіб інформації зайняв у відповідний період свій напрямок і в ньому відповідно і по сьогодні рухається, маючи перевагу один над одним у відповідних обставинах. З іншого боку, досвід країн Західної Європи, де доступ до Інтернету значно вищий від України, свідчить про достойну конкуренцію друкованих видань з електронними. Так, щоденна друкована газета італійського єпископату «Аввеніре» виходить накладом в 100 тисяч примірників, схожий тираж має і французька католицька щоденна газета «ля Круа», а тираж польського тижневика «Госць недзієльний» побив усі рекорди — 150 тисяч. Продовжують друкуватися в Європі немалими накладами і дієцезальні газети локального характеру, найбільше їх в Німеччині.

Тому я щиро переконаний, що місія, яка покладена на редколегію «Нової Зорі» саме як друкованої газети, далеко не вичерпана. Більше того, у ситуації, коли інші друковані видання закриваються, наша газета ще більше покликана бути «голосом вопіющого в пустині». І це не лише для тієї частини населення, яка не має доступу до Інтернету, але й для тих, що не задовольняються швидким мерехкотінням електронних заголовків. Ця категорія читачів шукає чогось більшого. Тієї інформації, яка готувалася ретельно та відповідально з глибоким аналізом.

Друковану газету можна прочитати повністю або частково у будь-якому місці без додаткових на це засобів, скласти її, сховати в стіл або в портфель і принести додому і там дочитати її до кінця, вмостившись в зручному кріслі за філіжанкою кави або чаю. Номер газети можна передати для читання рідним або сусідові, покласти його в архів і перечитати через будь-який час, поки він зберігається. А ще в друкованій газеті можна усе підкреслювати чи вирізати. Психологами давно вже доведено, що саме таке читання найкраще запам’ятовується.

Тому наша редколегія добре свідома, яка велика відповідальність покладена на нас, щоб ми могли йти в ногу з часом. Однак для цього не достатньо лише доброї волі та багато старань з боку самої редакції. Між відправником та одержувачем інформації потрібен постійний двосторонній зв’язок: пропозиції, запитання, здорова критика тощо. Але все-таки найголовніше — це любов до читання. Якщо в Церкві нема виробленої культури читання преси, навіть найкращі часописи залишатимуться без попиту. Щоб відбулися якісні зміни на цьому полі, необхідні зусилля усього церковного люду, кожного в своїй сфері. З нашого боку, ставимо собі за мету: постійно збільшувати вміст на сторінках нашої газети оригінальних матеріалів із життя парафії, на суспільну тематику, розвиток професійних руб­рик, які нададуть змогу комунікувати християнам — лікарям, художникам, викладачам тощо; розвиток рубрик відповідно до вікових категорій.

«Господи, в світлі лиця Твого ­підемо…!» (Пс. 88).

Розпочавши новий рік, вирушаймо в черговий етап нашої спільної мандрівки разом з «Новою Зорею», щоб на сторінках нашої газети і надалі ділитися спільними свідченнями про Христа — Світло несотворене, Яке просвітлює кожну людину. Продовжуючи цю мандрівку, поставмо собі за мету, щоб наша Вифлеємська «Нова Зоря» стала носієм надії у кожен куточок і у кожну сферу нашого суспільства. Носієм надії повністю вільної, демонструючої свою відмінність, запрошуючої думати, говорити і бачити все через якісні християнські окуляри.

Тому наша редколегія запрошує тебе, любий читачу, вирушити у цю нашу спільну мандрівку з «Новою Зорею» не самому, а запросити до неї своїх рідних, близьких, друзів і знайомих. Зі зростом передплатників зростатимуть і нові можливості для подальшого розвитку. Нехай «Нова Зоря» буде нам світлим дороговказом до Христа, Божественного Світла, Церкви, благодаті, віри, духовної радості, благочестя та нашої гарячої любові до ближнього.

Хай кожен, навіть найвіддаленіший куточок нашої Митрополії, а може навіть і України, хай кожна українська душа, яка там мешкає, стане усім нам близькою за посередництвом нашої «Нової Зорі». Не прощаємося, а бажаючи усім Богом благословенного Нового року, кажемо: «До скорої зустрічі на сторінках нашої газети».

о. Іван Стефурак