7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Незвичне малярство Погонської обителі

Про легендарну чудотворну Погонську ікону Пречистої Діви Марії знає увесь християнський світ. Копії цього прекрасного барокового образу XVII ст. має кожна галицька сім’я. Для збереження, пошанування і прослави Пресвятої Богородиці в с. Погоня Небесний Отець вибрав доброго провідника – ієромонаха Никодима Гуралюка, ЧСВВ, який у листопаді святкував своє 60-річчя. Всі знають о. Никодима як веселу, безпосередню і життєрадісну людину. Проте до освячених речей він ставиться з особливим трепетом та серйозністю.

Маючи від Бога в дар оригінальний стиль мислення і харизматичний характер, о. Никодим наважився взятися за величну справу – будову іконостасу головного двоярусного храму монастиря. Настоятель обителі віддавна цікавиться сакральним мистецтвом, він любить ікони і статуї українського стилю, який сформувався на візантійських естетичних поглядах з додаванням вкраплень Ренесансу, Рокайлю, Бароко й Рококо. Ієромонах Никодим завжди наголошує на відмінності українського стилю ікон від класичного візантійського, який не зовсім прижився в церковній культурі України. Для того, щоб яскраво виразити характерну для українців манеру іконного письма, у 2012 році він запрошує найталановитіших сучасних ізографів з оригінальним стилем – майстра необарокових ікон Олександра Охапкіна, косівського маестро вишиваної ікони Миколи Симчича, маньєристичного ікономаляра-професіонала Володимира Сірка і майстра вишитої мініатюри Валерія Малиновського. Саме ці художники мають виготовити вишиваний іконостас, якого немає ніде в окрузі.

Проти таких вишитих ікон найбільше виступають московіти, мовляв, вони «неканонічні», бо зроблені не з «благодатного матеріалу». Проте у рішеннях авторитетних церковних соборів ніде й гадки немає про таку «матеріальну благодатність». Формування і розвиток іконного мистецтва бере свої початки в далекому Середньовіччі. Теологічно ікона була обґрунтована на Константинопольському (692) та Сьомому вселенському (787) соборах. Вчителям церкви довелося захищати храмове мистецтво від іконоборства, яке визнали єрессю. Справа була остаточно закрита у 843 році на соборі у м. Константинополь і цю перемогу назвали «Торжеством Православ’я». Після іконоборчої епохи візантійська ікона була повністю канонізована і реабілітована Церквою. Однак, починаючи з ІХ ст., у іконографічний канон додаються своєрідні елементи, які не підтверджуються ні рішеннями та правилами авторитетних церковних соборів ні догматичними працями Святих Отців. До таких естетичних елементів слід віднести: надмірну аскетичність, статичність, площинність, безвиразність, відсутність анатомічних пропорцій та ін.

Проте слід наголосити, що в українському сакральному мистецтві ці елементи не прижилися. Про них згадується тільки у вітчизняному церковному малярстві від Київського періоду і до кінця XV ст. Тобто, до того часу, доки Київська митрополія була під владою Візантійської патріархії. Більшість видатних українських культурологів, теологів, істориків та мистецтвознавців, наприклад, Свєнціцький І. С., Свєнціцька В. І., Жолтовський П. М., Гординський С. Я., Овсійчук В. А., Степовик Д. В. та ін. вважають, що в Україні візантійські естетичні вподобання поступово еволюціонували у сторону західноєвропейських стильових смаків. Ці зміни у XVI–XIX ст. суттєво змінили українську ікону.

Варто зазначити, що о. Никодим вирішив налаштувати вище згаданих ізографів зробити іконостас виключно в українському «вишитому» стилі, який сформувався під впливом зміцнілої східно-візантійської обрядовості і латинських мистецьких відтінків з додаванням народної творчості. Світовий стиль Ренесанс приніс в українську ікону відкритий колір, емоційне забарвлення, відчуття світла і тіні, анатомічну довершеність людського тіла, складну сюжетну і композиційну основу твору та ін. Святі на іконах зображалися життєрадісними, у пишних одежах з багатьма складками. Такі мистецькі стилі як Маньєризм, Бароко та Рокайль збагачують вітчизняний іконопис фігуративним і декоративним шармом. В іконах XVII, XVIII і ХІХ ст. появляється різьблене тло, проста дерев’яна й груба рама замінюється витонченою різьбою із зображенням акантового листа чи виноградної лози, що натякало на тему Пресвятої Євхаристії – тіла і крові Ісуса Христа. Візантійські естетичні фантазії в іконі та деформації замінюються на західноєвропейську витонченість з додаванням експресії та манірності в сюжетах.

Культові споруди василіянського монастиря в с. Погоня відповідають давнім традиціям східної храмової естетики. Візантійський стиль й сьогодні вважається основоположним, фундаментальним, для церковного мистецтва. Він видозмінився через щирість і відкритість українців до культурних скарбів церковних Заходу і Сходу. Українські майстри ікон не знали ані грецьких правильників з іконопису, ані не мали церковних заборон щодо стильового вибору для зображення святих на іконах, як це було в Росії після Стоглавого собору (1551). Для Української Греко-Католицької Церкви, в мистецькому плані, актуальним був Замойський синод (1720), який запровадив замінювати у церквах і каплицях неякісні й примітивні зображення на іконні твори першокласних митців. Ікони нового українського стилю створили такі відомі в творчих колах особи як Федір Сенькович, Лаврентій Пилипович, Микола Петрахнович, Севастьян Корунко, Іван Руткович, Йов Кондзелевич, Юрій Шимонович, Василь Петранович, Мартіно Альтомонте та ін.

Отже, протягом тривалого часу, починаючи з XVI ст., змінювалася українська історія, а разом з нею – й українська сакральна культура. Саме тому вишивані ікони з Погоні творяться під впливом оригінального мистецтва українського стилю. Художники Олександр Охапкін, Микола Симчич та ін. ніколи не копіюють з латинських чи православних образів. Вони, на основі православної теології і довершеній західноєвропейській естетичній системі, творять нове, високе й неповторне мистецтво вишитої ікони. Жодна країна з балканського ореолу та інших осередків православної культури, де творяться сакральні композиції, у тому числі й Московія, не зуміли надбати такого самобутнього й цікавого сакрального мистецтва, як це зробила Україна. Кращі світові мистецькі стилі модернізували український іконопис, зробили його довершеним і неповторним. Попри звинувачення і неприязнь деяких малокваліфікованих й завидливих москвофільських мистецтвознавців до ікон такого стилю, мистецтво в Україні буде розвиватися і йтиме надалі своїм характерним шляхом – завжди відмінним від візантійського Сходу і римського Заходу. Бо Візантія не мала ікон з такою витонченістю і шармом, бо Рим не мав таких чудових іконостасів…

о. Віталій Козінчук,

доктор філософії

за спеціальністю «богослов’я»,

член Національної спілки

художників України,

доцент, декан гуманітарного факультету Івано-Франківського Богословського Університету.