7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Про пам’ять

 

(Продовження, поч. у чч. 37-39, 41-44)

 

Дорогі в Христі! Великі учителі духовного життя, як ось святі Василій Великий, Іван Золотоустий, а особливо святий Тома Аквінський, навчають, що є вісім складових, які потрібні для досконалої чесноти розсудливості чи мудрості. П’ять із них належать до інтелектуального аспекту, а три – до практичного. Кожна частина бере участь у відповідних обставинах, однак не у всіх обставинах можуть бути застосовані ці чесноти.

До інтелектуального аспекту належать:

1. Пам’ять.

2. Розуміння сучасності.

3. Слухняність.

4. Хитрість.

5. Розум.

До практичного аспекту належать:

1. Передбачливість.

2. Пильність.

3. Обережність.

Пам’ять – це зберігання думок розумом. Перший і найбільший обов’язок розуму є зберігання інформації та досвіду так, щоб згадка про це була джерелом усіх думок і цілеспрямувань усього життя.

Мудрість завжди має справу з безпосередніми обставинами. Людина потребує розуму для успішного ведення справ. Тут служить людині досвід, а досвід записується в пам’яті. Ось тому пам’ять належить до мудрості. Нам необхідно засвоїти деякі основні принципи.

Найголовніший обов’язок кожного християнина – це пам’ятати про Бога, про Того, хто помер і воскрес для нас (2 Кор. 5: 15). Мусимо знати про те, що Бог замешкує в нас через пам’ять про Нього. Святинею Бога стаємо, коли наша пам’ять не переривається земними турботами, а наш розум не клопочеться раптовими пристрастями. Розум спрямовує нас до Бога, відкидаючи всілякі спокуси і пристрасті, які провокують нас до непоміркованості. Пам’ять про Бога характерна для того способу життя, який веде до чеснот.

Думка про Бога налаштовує душу на все позитивне, робить її здатною чинити все за волею Божою, бо викликає любов до Того, Хто безнастанно дає їй добродійства, стримує її від гріхопадіння. Через таку пам’ять Бог замешкує у нас і ми стаємо святинею Бога живого і присутнього в нас. Через пам’ять у нас розвивається любов до Бога. Мудрий Соломон каже: «Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела» (Прип. 4: 23). Ніколи не треба покидати думок про Бога, не ганьбити чудові речі, які Бог створив. Таким чином, розвинеться в нас правдива любов до Бога, яка спонукає завжди берегти Божі заповіді й виконувати Його святу волю. Про це каже Господь: «Якщо любите ви Мене, то Мої заповіді берегтимете» (Ів. 14: 15).

Пам’ятаймо про те, що Бог усе бачить. Ми повинні завжди і всюди виконувати всі наші справи, наче на очах Господа Бога і формувати кожну думку, кожне слово і діло, знаючи, що Господь дивиться на нас. Потрібно пам’ятати про Божі добродійства. Перевіряймо себе, з яким станом душі й серця ми готові служити Господеві? Бо в глибині душі й серця вирішується наше «за» і «проти» послуху Господеві. Все залежить від наміру. Добре налаштування християнської душі – це гаряче бажання подобатися Богові. Воно повинно бути ненаситним і незмінним. Каже Святе Писання: «Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю» (Мр. 12: 30). Наше налаштування служити Богові повинно бути таким, як в апостола Павла: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (Рим. 8: 35).

Чому ж людина так мало пам’ятає про Бога? А тому, що забуває про Божі добродійства, і тому, що невдячна найбільшому своєму Добродієві – Богові. Стараймось, щоб ми такими невдячними для Бога ніколи не були!

 

Єпископ Софрон МУДРИЙ.

 

(Продовження буде)