7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Діти у Божому храмі

«Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до Мене, бо таких Царство небесне»

(Мт. 19, 14)

Сьогодні не раз чуємо різні скарги на те, що діти можуть шуміти у храмі на богослужіннях, бігати, заважати молитися тощо. У декотрих храмах, буває, діти навіть забігають через «Царські двері» до святилища і можуть теж відволікати увагу священика… Як у таких ситуаціях поступати?

Пригадую, коли я ще був малий, то ходив постійно з мамою в Карпатах на Сколівщині до сільської церкви в неділі-свята на богослужіння. Служба Божа була по-церковнослов’янськи (мало що я з неї розумів) і тривала біля двох один: священик був старший і не спішив. Я всю Святу Літургію мусів стояти мовчки на самому переді. Навіть якщо вона була, наприклад, у 12:00, то нічого до неї не їв, адже ішов щоразу до Святого Причастя. Мама співала у церковному хорі і звідти спостерігала, чи я чемно поводився… Якось витримував, хоч часами було важко, особливо в спекотне літо чи в холоднючу зиму.

А що є в наші часи? У різних храмах є навіть окремі недовгі Служби Божі, що можуть тривати до 1 години. У них діти беруть активну участь, також відповідаючи на питання священика в часі проповіді. Протягом кількох років я мав такі богослужіння для діток у нашому василіянському храмі Царя Христа в м. Івано-Франківську, а тепер маю щоразу на Харківщині. Що я спостеріг? Одні батьки пильнують своїх дітей, інші – ні. Діти – копія батьків, як кажуть. Часом після багатьох недільних сповідей, коли голова була важка, було непросто служити дітям і їх батькам Св. Літургію, коли спереду якісь діти кричали, штовхали один одного, майже весь час говорили, жбурляли копійками і т.д. Іноді легенько нагадував батькам, аби пильнували своїх діток, але не всі, на жаль, прислухалися.

Колись читав, що вчені дослідили, що з усіх звуків крик дитини найбільше людей нервує… Можливо, й так. Якщо якесь немовля довго плаче, то непросто тоді молитися іншим у храмі (місці молитви), зосередитися на відправі.

Раніше, коли я ще душпастирював у Канаді, то зауважив, що в декотрих тамтешніх наших церквах поруч притвору були «кімнати плачу» («cry room» – анг.). Спочатку не міг зрозуміти, для чого це. Аж потім мені пояснили: це для матері з дитиною, коли вона плаче. Та кімната була з великими вікнами і з озвученням. Звідти, отже, було добре видно богослужіння та все чути. Крик дитини нікому не перешкоджав молитися.

Гарно описано про ці речі у книзі «Як поводитися у храмі» (порадник богомольця):

«Якщо з нами у храмі перебувають діти, то пам’ятаймо, що час їх присутності в церкві має бути співмірний з їхніми можливостями зосереджуватися. Батьки мають пильнувати, щоб їхні діти поводилися належним чином: не шуміли, не бавилися, а привчалися до благоговійного ставлення до святині та знали, якою має бути поведінка у храмі. Якщо діти мусять залишити церкву, то мають перехреститися і вийти, не привертаючи уваги. В деяких випадках треба самому їх вивести. Якщо мала дитина у храмі розплачеться, то відразу треба разом із нею вийти назовні. Дітям у церкві не дають нічого їсти, за винятком антидора або благословенного хліба на всенічній».

Якщо це влітку і є озвучення на церковному подвір’ї, то, звичайно, краще вийти на декотрий час надвір, поки маля не заспокоїться. В Івано-Франківську бачив не раз, як дітям дають у храмі їсти різні цукерки, печиво тощо, а потім всюди крихти у святині, папірчики… А хтось потім це мусить прибирати.

Часом священики не хочуть робити зауважень батькам за таку поведінку дітей, щоб їх не образити чи не відштовхнути від церкви. Коли я тільки прийшов на нове місце служіння до нашого Святопокровського монастиря в передмісті Харкова, то на дитячих Літургіях часами діти дуже шуміли, всюди бігали, жбурляли до підлоги важкі іграшки (машинки). Старався опісля делікатно, з посмішкою на обличчі, пояснити батькам поведінку діток у храмі, наприклад, щоб краще давали дітям м’які іграшки… Це була, швидше, порада. Тепер уже трохи менше шуму.

Божий храм – чудове місце для виховання дитини. Малі діти є так само християнами, отож мають право бути у храмі. Однак вдома варто дітям пояснювати, що храм Божий – святе місце, а не якийсь ігровий майданчик, де можна шуміти. Також добре розповісти щось про Службу Божу, Причастя, ікони, поведінку у церкві і т.д. Важливо готуватися до приходу на богослужіння.

Ісус Христос, як відомо, закликає дорослих бути як діти… Тільки коли вони виконають цю заповідь, матимуть право підійти до дітей і повести їх до Бога. Тайна дитинства полягає не в тому, що діти мають дізнатися від нас, а в тому, що ми маємо довідатися від них самих…

о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ

Харківський екзархат УГКЦ.