7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Мужність

(Продовження, поч. у чч. 37-39, 41)

 

Які ж є чинники для здобуття чесноти мужності?

Секрет нашої мужності й душевної сили полягає в недовір’ї до себе і в абсолютному і повному довір’ї до Бога. Будьмо в цьому переконаними, що нічого не можемо зробити без допомоги Божої ласки й Ісуса Христа Богочоловіка. Ісус виразно вчить нас: «Я виноградина, ви гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро. Без Мене ви нічого не можете» (Ів. 15: 5). А св. апостол Павло визнає щиро: «Я можу все в Тому, Хто укріпляє мене» (Флп. 4: 13). Саме ці дві істини треба й нам плекати в собі, тобто: що в покорі й довірі до Бога ми можемо зробити все, деколи навіть неможливе. Довір’я до Бога – це найсильніший фундамент, який поклав для себе св. апостол Павло, кажучи: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом» (1 Кор. 1: 27-28).

Для здобуття чесноти мужності треба мати сильне переконання, що робимо те, що годиться, бо сильно віримо, що кінець людини – смерть, і все треба жертвувати, щоб не втратити життя вічного. Гріх є зло, тож за всяку ціну його потрібно уникати. Маємо підкорити свою волю волі Божій. Ці переконання дадуть нам силу завжди діяти правильно, незважаючи на всякі труднощі й небезпеки. Стараймося передбачувати всякі труднощі, щоб бути готовими до них.

Корисно мати звичку протистояти небезпекам. Таким чином наш дух отримає здатність витримувати більше зло і мужньо ставитиметься до більших труднощів. «Хто вірний у найменшім, той і в великому буде вірний; а хто нечесний у найменшім, той і в великому буде нечесний» (Лк. 16: 10). Для мужності допомагає також часте розмірковування про марноту і скороминущість усіх дочасних речей. Вірмо в те, що дочасне зло є ніщо у порівнянні з вічним. Тому нас не лякатимуть ні погрози, ні облесливі слова; ми витримуватимемо зло і будемо противитися труднощам, щоб певно осягнути свою остаточну мету – вічне життя в Бозі і з Богом. Врешті, гаряча любов до Бога зробить нас безстрашними і здатними мужньо перетерпіти усі прикрощі чи знести найбільші нещастя. Чиста любов до Бога пробуджує в нас усвідомлення, що найбільший наш добродій – люблячий наш Отець Небесний. Тому св. апостол Павло горів гарячою любов’ю до Христа і бажав терпіти погорду, переслідування від власного народу, кличучи: «Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? ...Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас» (Рим. 8: 35-37). Власне на це ми і покликані, бо Христос страждав за нас також, лишивши нам приклад, щоб ми ішли Його слідами. Тож постійно молімось Богові про ласку мужності, бо для чесноти мужності ми потребуємо особливої Божої допомоги, через власну слабку людську природу, зранену гріхом Адама і нашими особистими гріхами.

Врешті, ще треба коротко згадати про блуди проти мужності.

Святий Тома Аквінський наводить три головні блуди проти мужності: боягузтво, нечулість до страху, відчайдушність, або нерозсудлива сміливість.

Боягузтво виникає з того, що через брак мужності людина страхається і відкидає все, що важке і прикре для здобуття добра або й навіть страх перед смертю.

Хто є боягузом? Боягуз – це той, кого хоч і застерігає сумління, та він таки оминає добре діло, бо боїться зусиль, старань і небезпек, пов’язаних з ним.

Коренем цієї вади є недовір’я до Бога, недостатнє старання, брак рівності і прихована гордість, яка боїться можливої ганьби. Шкода від цього велика. Боягуз ніколи не зробить сам нічого великого і часто перешкоджає іншим у їхній ревній праці.

Святий Василій Великий каже: «Тільки боягузи, тільки душі, що не черпають надії в Бога, дуже швидко піддаються і підкоряються у проступках. Як у м’якому дереві зазвичай заводяться хробаки, так і смуток добирається до людей м’якого серця. Християни не повинні боятися чи журитися в нещасті, втрачаючи надію на Бога. Навпаки, бути мужніми, бо вони живуть у присутності Бога, що керує всіма нашими справами, зміцнює їх проти всіх противників та через Святого Духа навчає їх навіть того, що потрібно противникові відповісти».

Святий Тома Аквінський говорить, що є страх упорядкований і невпорядкований. Страх упорядкований – правильний і узгоджений з розумом, тобто він характеризується тим, що людина оминає те, що повинна оминати; це добрий і негрішний страх.

Невпорядкований же страх відволікає людину від того, чого від неї вимагає чеснота, щоб напружитися і виконати щось. Це грішний страх, який називається боягузтвом. Тому грішний страх перебуває в опозиції до мужності. Такий страх, який веде людину радше до заперечення своєї віри, ніж до прийняття мучеництва, є тяжким гріхом. Одначе страх у дечому зменшує відповідальність людини і в цьому розумінні виправдовує гріх. Страх перешкоджає вільному виборові людини. Це невільний акт, зроблений під страхом.

Блудом мужності є також відчайдушність або нерозумна сміливість. Відчайдушність полягає у надмірно відважних, нерозумно сміливих вчинках. Тут бачимо конфлікт з розумом, тому відчайдушність є поганим актом або гріхом. Вона надмірно грішить проти чесноти мужності. Вона нерозумна і не героїчна. Відчайдушність з поспіхом віддається небезпеці, але по-дурному, нерозумно. Мужність упорядковує страх та імпульси щодо небезпеки. Невпорядкована ж відчайдушність суперечить мужностіі.

Єпископ Софрон МУДРИЙ.

 

(Продовження буде)