7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Провадити все у Христі!

(Продовження, поч. у чч. 9-41)

 

 

НАУКА 12.

ЧАСТЕ І ЩОДЕННЕ

СВЯТЕ ПРИЧАСТЯ

 

Святе Причастя є ліком душі.

У Католицькій Церкві з часом введено сувору практику, згідно з якою вірним майже ніколи не дозволялося щоденно причащатися, хіба що хтось виявляв ознаки великої побожності і святості. Найбільше дозволялося раз або два рази на тиждень, і то таким вірним, які вже багато досягнули в побожності. Тим часом, Апостольська Столиця сказала, що св. Причастя є також ліком, який допомагає витривати у ласці Божій, уникнути тяжкого гріха, а також звільнити себе від падіння у малі, повсякденні гріхи, словом, допомагає оздоровити душу і підтримувати її здоров’я. Коли, отже, св. Причастя є ліком, то лік не для того, щоб його прийняв здоровий, але якраз хворий, який хоче прийти до повного здоров’я. Тому до св. Причастя не потрібно вже вимагати стану святості або великого поступу у духовному житті, вистачить того, що хтось не має обтяженої совісті тяжким гріхом. А коли хто буде часто і навіть щоденно приймати св. Причастя, то є надія, що не тільки вбереже себе та уникне тяжкого гріха, але також позбудеться звичайних малих, повсякденних падінь і прийде до цілковитого оздоровлення душі, а при дальшій праці над собою дійде до стану святості.

Це підтверджує практика християн перших віків.

Перші християни не тільки були присутні на Службі Божій, але також усі причащалися. А коли не могли бути на Службі Божій із причини хвороби, то диякони приносили їм св. Причастя додому. Котрі, знов, далеко мешкали, бо спершу були церкви тільки в головних містах, де перебували єпископи, то Церква дозволила їм брати Найсвятішу Євхаристію додому, де вони її зберігали і щоденно причащалися.

А чому ці перші християни щоденно причащалися? Чи, може, тому, що були святими? Ні! Вони не тому причащалися, що були святими, але тому стали святими, що часто і щоденно приймали св. Причастя. І те часте і щоденне св. Причастя було причиною того, що з тих часів є так багато великих святих і не тільки великих святих, але також і безліч мучеників і мучениць. З історії знаємо, що триста літ шаленіло страшне переслідування за християнську віру. Погани кидали християн на розтерзання і поживу звірам, кидали до киплячих казанів, палили вогнем, ламали кістки колесами, відтинали голови мечем, мучили у в’язницях. І попри все, ці перші християни не зраджували правдивої віри. Йшли відважно і навіть радо на муки не тільки старші люди і мужчини, але також жінки, дівчата і діти. У перших віках не було такої свободи віри, як тепер, і тому перші християни мусіли критися, щоб слухати Службу Божу і причащатися. Ховалися у підземних криївках, де на них, якщо висліджували, нападали погани, вбиваючи їх. Про це свідчать підземні катакомби у Римі. У багатьох місцях під землею ще донині збереглися коридори і видовбані у землі каплиці та гроби перших християн. Вночі туди сходилися таємним входом християни на молитву і на Богослужіння. І через те, що ті перші християни розуміли вагу і силу св. Причастя і через те, що вони часто і щоденно приймали хліб небесний, через це у них була така сильна віра, така гаряча любов Божа, така ревна побожність і така сильна й витривала відвага у переслідуваннях. Тому також маємо так багато святих, і то великих святих: мучеників, ісповідників, мучениць і святих дів.

З тих усіх, попередньо названих причин, свята Апостольська Столиця, бачачи теперішній занепад віри та моральності, множення всіляких гріхів і безчинств, заохочує і закликає, щоб вірні частим і щоденним св. Причастям відживляли свої душі, гоїли свої немочі і слабосильність, щоб освячувати свої душі, щоб набирали сили і відваги для витривання в чесноті і праведності у таких зіпсутих і небезпечних часах.

Вимоги до щоденного святого Причастя. Перше: серце, чисте від тяжкого, смертельного гріха. Стан освячуючої ласки.

Однак, для того, аби щоденно приймати св. Причастя, треба дотримуватися тих вимог, які поставила св. Апостольська Столиця. Отже, найперше, хто хоче щоденно причащатися, мусить мати чисту, вільну від тяжкого і смертельного гріха совість, або, іншими словами, мусить бути у стані освячуючої ласки. Бо коли це є конечним взагалі, щоб гідно приймати св. Причастя, то тим більше, коли хтось хоче часто і щоденно причащатися. Адже як мертвий не може брати звичайної поживи, так і душа у гріху є мертвим трупом і тому не може приймати св. Причастя, цієї небесної поживи.

Повсякденні гріхи не є перешкодою для щоденного святого Причастя, але коли нема прив’язаності до них.

Щодо повсякденних гріхів і падінь із немочі, то вони не нищать ласки Божої в душі і тому не спиняють прийняття св. Причастя. Однак, хто відчуває, що має повсякденні гріхи, той мусить збудити у собі жаль і щиру постанову більше цих гріхів не чинити. Отже, хто не стримався і сказав маленьку і нікому не шкідливу неправду, той не має перепон для щоденного Причастя, але треба відчувати огиду, сором, жаль у душі з причини цих гріхів і постановити їх остерігатися. Хто б, однак, допустився тяжкого гріха, той нехай спершу очистить себе із гріха у св. Тайні Покаяння, відтак може приступити до св. Причастя. Хто б, знов, поповняв повсякденні гріхи свідомо і добровільно, ними не гидував і не мав наміру їх позбутися та поправитися, хто б у них любувався і відчував приємність, той дає доказ, що він — негідний щоденно причащатися, хоч би не відчував за собою тяжкого смертельного гріха. Той дав би доказ, що він спиняє діяння св. Причастя в душі, замість поступу в духовному житті проявляє вагання та лінощі. За його легковажність Ісус Христос відмовить йому у своїй допомозі і такому загрожує падіння у тяжкі гріхи.

Те саме, що й до гріхів повсякденних, треба розуміти також щодо падінь недобровільних, які чиняться з немочі і людської слабості. Від таких падінь не були вільні навіть святі. Однак, треба з собою боротися і над собою чувати, а з Божою допомогою ці падіння будуть рідшими, і навіть можуть зникнути зовсім.

Для цього якраз є часте і щоденне св. Причастя, щоб не тільки уникнути тяжкого гріха, але також із часом позбутися гріхів повсякденних і падінь із немочі та слабосильності. Йдеться лише про те, щоб не мати до них прив’язаності і замилування, щоб проти них боротися і над собою чувати, все інше доповнить ласка Христова, уділена у св. Причасті.

Чистий намір.

Третя вимога полягає у прийнятті св. Причастя в чистому намірі, тобто щоб причащатися не для досягнення якоїсь людської користі, або для людського ока чи похвали, а для прослави Бога та освячення своєї душі. Хто щоденно причащається, мусить дуже остерігатися, щоб не вкрались до його душі земські справи, або гордість і порожнеча. Це дуже небезпечно передовсім тоді, коли вкрадається побожна гордість. Не один, і не одна щоденно причащаються, та, навіть не помітять, як запанує в душі порожнеча і бажання визнання та людської похвали. Така людина починає вважати себе кращою та вищою від інших, вона хоче, щоб її усі хвалили, вона хоче, щоб інші люди її вшановували, наче святу. О, це дуже небезпечна хвороба. Така людина схиляє голову, прижмурює очі, а в серці — рогата гордість. Щоденно приступає до св. Причастя, а в душі — заколот; для інших така людина прикра і нестерпна, в серці її — гіркота, в очах її — тільки блуди інших, а своїх не бачить. Ні! Треба приступати до св. Причастя з чистим серцем і з чистим наміром, для слави Божої, для освячення своєї душі, для духовного поступу, а не для користі або людської похвали.

Приготування перед св. Причастям. Складання подяки після св. Причастя.

Четверта вимога полягає в тому, щоб приступити до св. Причастя з попереднім приготуванням, а після св. Причастя необхідно складати уклінну подяку. Це конче потрібно тому, щоб доступити цим більших ласк, бо хоч і діє в душі св. Причастя само по собі, однак, хто зі свого боку старається з якомога кращим настановленням приймати св. Причастя, тим щедріші ласки отримає. Відтак, тому ще треба приготувати душу перед св. Причастям і дякувати після св. Причастя, щоб св. Причастя не стало буденним, щоб приймати його зі святим станом і глибокою покорою. Щоб не приступати до св. Причастя так, як до миски звичайної страви, але щоб пам’ятати про те, що приступається до Господнього столу, з якого споживається хліб небесний. Кожний побожний християнин молиться перед і після звичайної їди. Отже, тим більшого треба вшанування, коли йдеться про споживання надприродної поживи.

Приготування.

Щодо приготування перед св. Причастям, то треба найперше збудити сильну віру і запитати себе: хто я є, та кого маю прийняти у св. Причасті? Я є мізерне і грішне створіння, а Христос, якого я приймаю, є моїм Творцем, є самою святістю. І тут треба збудити у собі сильну покору, визнати себе негідним такої ласки, якою є приймання св. Причастя, а коли можеш прийняти св. Причастя, то це завдяки безмежній доброті, безконечному милосердю і незбагненній любові Ісуса Христа. І тому збуди надію на те безмежне милосердя, безконечну доброту, незбагненну любов Господа Ісуса Христа. Збуди у собі найсильнішу, як тільки зможеш, любов до Ісуса Христа. Присором себе, що твій розум такий засліплений, що твоя воля така зіпсута, що твоє серце таке холодне, що не можеш так любити Ісуса, як повинен. При тім, сердечно проси Ісуса, щоб тебе прихилив до себе, щоб ти Його щораз більше пізнавав і розумів, і щораз більше любив. З таким, отже, наставленням душі приступай до св. Причастя.

 

(Продовження у наступному числі)

 

† Григорій ХОМИШИН,

Єпископ Станиславівський.

«Парафіяльна місія».