7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Вервиця – джерело духовного збагачення

Початки вервиці

 

Уже в перших віках християнства жило в Єгипті багато пустинників, які посвячували своє життя на довгі молитви і на працю. У тих часах ще мало хто вмів читати і писати, бо шкіл не було багато, а тільки по більших містах. Наука ж була дуже коштовна, тому тільки заможні батьки могли навчати своїх дітей.

Але християнство поширилося не лише між заможними. Нова й правдива Божа наука більше приймалась у бідних і найбільше з-поміж них виростали перші Божі угодники. Тому й перші практики побожности первісних монахів були дуже простими. Монах-пустинник, що вмів читати, відмовляв щоденно весь Псалтир, а неписьменний замість 150 Псалмів молився 150 разів “Отче наш”. Щоб такий монах не помилявся в рахунку, він в’язав на шнурку вузлики або насилював на шнурок певну кількість зерен і, відмовляючи “Отче наш”, пересував пальцями по одному зеренцеві чи вузликові, аж поки не скінчив цілої в’язанки. А оскільки шнурок по-церковнослов’янському називався “верві”, то цю в’язанку здавна в нас названо вервицею. Дехто, не знаючи історії, приписує це витворові латинської Церкви. Та якщо поглянути в історію, то можемо побачити, що свій початок вона бере не від латинників, а радше зі Сходу. Вервиця – це витвір дуже стародавній, хоча в іншій формі.

Вже у передхристиянській добі був звичай у різних релігіях рахувати молитви. Це зауважуємо в різьбленнях – скульптурі з Нініви, міста з ІХ ст. перед Христом. Такого способу рахування молитов вживав ще цар Малабар, як описує Марко Поло. Цей звичай мав великий вплив на християнство. Отже, вервиця, або радше спосіб рахування молитов, є старшим навіть від молитви “Богородице Діво”. Св. Антоній робив вервиці шнурочками, зв’язуючи камінці й рахуючи, скільки разів проказав Господню молитву “Отче наш”. назва “вервиця”, чи  “розаріо”, є старша від самої набожности до неї. Звідки вона походить?

Читаємо в Книзі Премудрості Соломона (2:8) про коронування рожами. І знаємо, що в Середньовіччі був звичай визначних людей обдаровувати букетом рож, або, як це у Франції називали “Шапелет де рож”, що мовою простолюддя звалося “шаплет”, італійською – “корона”, іспанською – “розаріо”. Тому і в нас люди називали вервицю “рожанцем” або “коронкою” – з італійської, або від слова “верві” – шнурок, яким пов’язували зернятка чи камінці. Таким букетом рож обдаровувано осіб високопоставлених і шанованих, це, головно, відбувалося на якихось урочистостях – святах. Щоб, отже, віддати Марії, Божій Матері, належну честь, вірні, які часто відмовляли ту саму молитву “Богородице Діво”, переплітаючи кожну десятку “Отче нашем” зі “Слава і нині”, називали це також букетом рож на честь Пречистої Діви Марії, або “розарі” коронка, вервиця – звідси і ця назва аж по нинішній день.

 

Коли почали

використовувати вервицю?

 

Цікаво буде знати, коли саме почали використовувати таку вервицю, яку сьогодні ми маємо, бо, як вже було сказано, її походження є дуже давнє, хоч іншого змісту та форми. Вже в ХІІ ст. (а на Сході – й раніше) були дві складні частини молитви “Богородице Діво”. І багато побожних людей, монахів цю молитву проказували – так почалося її ширення щораз більше між людьми. Самі єпископи і священики проповідували й заохочували вірних на честь Марії проказувати цю молитву. Так-то в ХІІ ст. є вже звичай проказувати 150 “Богородице Діво” на зразок 150 Псалмів Давида. Коли монахи й священики правили Утреню, часи, Вечірню, Північну, де є ці Псалми, люди, які дуже часто в ті часи не вміли читати, проказували собі за той час молитву в честь Пречистої Богородиці “Богородице Діво”. Перший, хто поділив вервицю на п’ять десяток, як нам вказують документи, був англійський монах – картузіянин Генрик Еггер (1328-1408), який між кожною десяткою “Богородице Діво” вставив молитву Господню “Отче наш” один раз. Щоб ця молитва не була тільки бездушним повторюванням того самого і щоб наш розум брав більшу участь у молитві, праведний монах Домінго з Прусії, теж картузіянин, 1461 року впровадив розважання таїнств у часі проказування вервиці, як Христа розпинають – таїнства хресні: терням вінчання, несення хреста і вкладання до гробу; таїнства прослави: воскресіння, об’явлення, вознесіння на Небо і небовзяття Пречистої Діви Марії. Звичай молитися на вервиці прийнявся у всіх монастирях на Сході. Від греків Василіян навчилися молитві на вервиці латинські ченці.

Із прийняттям християнства в Україні рівночасно з монахами з’являється і вервиця. На старовинних образах бачимо св. Антонія Печерського з монашими правилами в одній руці й вервицею в другій. Св. Антоній робив вервиці в той спосіб, що шнурком зв’язував камінці й рахував, скільки разів проказав Господню молитву “Отче наш”. Стародавня книга монаших правил “Моноканон”, що походить з ХІ ст., навіть приписує у 87-му правилі, яку вервицю мають уживати українські монахи: “Вервиця да імат узли сто і три. На всяцім же узлі да чтет безкнижний інок преднаписаную молитву”.

Наш найбільший поет Тарас Шевченко у поемі “Чернець” також згадує про вервицю:

“До Утрені з дзвіниці

Великий дзвін; чернець мій встав,

Надів клобук, взяв патерицю,

Перехрестився, чотки взяв

І за Україну молитися

Палій чернець пошкандибав”.

Ще й сьогодні при облечинах в монашу рясу монах, чи радше, новик дістає від настоятеля вервицю з такими словами: “Прийми, брате, меч духовний, яким зможеш відбивати стріли лукавого”. Дехто твердить, що вже раніше був такий звичай, ще інші знову кажуть, що св. Вінкентій Феррер впровадив цей звичай, а водночас маємо вже про це написану книжку з 1507 року, видану у Венеції. Ось такий процес того розвою молитви. Ці молитви і розважання дали спонуку до відправляння Хресної дороги в пізніших часах. Папа Венедикт ХІІ потвердив вервицю, яку маємо сьогодні, й наділив відпустами. Щоб, отже, отримати відпуст, треба проказати 150 “Богородице Діво”, 5 разів “Отче наш” з додатковими розважаннями, як це було сказано.

Молитва на вервиці – це не тільки молитва дітей і жінок, а й хлопців і мужчин, молодих і старих, учених і неписьменних. На вервиці молилися колись не тільки ченці й черниці, а й королі, царі держав, князі та княгині. Сьогодні є теж багато високопоставлених людей, які цю вервицю стало носять з собою. Вервичку відмовляє і Папа, і кардинали, і єпископи, і священики, і монахи, і монахині, і славні професори університетів, і науковці. Годиться і нам не занедбувати цієї такої гарної і традиційної молитви, щоб прославити Матір Божу, а прославляючи Її, ми і Господу Богу честь віддаємо. У вервицю входять найкращі молитви: “Символ Віри”, “Отче наш” – молитва, яку уложив Сам Божий Син Ісус Христос; “Богородице Діво” на прославу Пречистої Діви Марії і прославлення Пресвятої Тройці “Слава і нині”. Що ж краще можемо так гарно пов’язати в одну молитву? Нехай ця молитва буде на прославу Бога і Його Пресвятої Матері для нашої душевної користі.

бр. Василь Катеринюк,

семінарист V курсу ІФДС.

Minecraft 2 sims 4 sex 5 GTA 5 online "Assassin's Creed" gta 5 Minecraft