7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Взірець вірного служіння Богові

Великим Світочем для парафіян с. Іваниківка Богородчанського деканату є постать о. Миколи Волосянка, якого ми вітаємо з великим ювілеєм священичих свячень. За його плечима 60 років священичого служіння, 33 з яких – у підпіллі. 8 жовтня 1957 р. о. Микола був рукоположений блаженним єпископом Миколаєм Чарнецьким (українським чудотворцем). А нещодавно отець Микола відсвяткував своє 87-річчя!

Усвідомлюючи значення цієї духовної реальності, підносимо до Всемогутнього Бога сердечну подяку за неоціненний дар Вашої присутності з нами. Щиро дякуємо Вам, о. Миколаю, за плідну і наполегливу працю, за мудрі проповіді, за цікаві науки, за добру пораду і щиру посмішку, за Ваші молитви й опіку.

В особливий спосіб хочемо подякувати Вам за служіння у важкі часи підпілля. Люди ще й досі згадують, як отець приходив до нашого села на Службу Божу, незважаючи на ризик опинитися за ґратами, погоду чи відсутність транспорту.

Зерна Божої любові, які отець заклав у 90-х роках, ще й сьогодні дають свої плоди. Саме за час його служіння у нашому селі була зведена церква.

Можна ще багато перелічити, але дякуємо Богові за те, що Ви є з нами у молитвах, за те, що були під час служіння у нашому селі, за те, що будете...

Ми заносимо свої молитви до стіп Матері Божої як подяку за всі зустрічі з Вами. Нехай Матір Божа з Дитятком Ісусом зігрівають Ваше, отче, серце найпалкішою любов’ю. Многих і благих Вам літ!

Вдячні парафіяни с. Іваниківка.

 

 

«Ярмо бо моє любе, тягар мій легкий»

(Мт. 11, 30)

 

Як часто люди шукають собі екстриму, далеких мандрівок, екскурсій по святих місцях... І ми навіть не задумуємося, що святиня поруч, зовсім близько. Це Кохавина – монастир святого Герарда. Проживає тут Людина з великої літери. Це о. Микола Волосянко, за плечима якого 60 років священичого служіння. У 1957 р. о. Микола був рукоположений на священика блаженним єпископом Миколаєм Чарнецьким (українським чудотворцем).

Нещодавно, а саме 14 вересня, лагідний осінній промінчик сповістив отця про його 87-річчя і покликав до храму Господнього на Богослужіння. І що ви думаєте? День народження хтось святкує помпезно, розкішно, щоб усі чули і бачили. А о. Микола у свій день сказав: «Найкращий подарунок на мій день народження – особиста зустріч із Всевишнім після завершення земної мандрівки». Це готовність померти... Ми й справді «гості» в цьому житті. Тож чи варто так дбати про земні блага, хороми, дорогі автомобілі, вишуканий одяг?..

Мене вражає надзвичайна скромність і жертовність отця. Не вистачить слів і, мабуть, паперу, щоб описати усе про старця. Тому дозволимо собі виділити декілька важливих, на нашу думку, аспектів у його житті. Це сім рис, які бачать наші «духовні» очі:

1. «Товариш незручностей». Сам шукає їх і віддасть усе, що має, аби комусь було добре.

2. Отець – «бджілка». Весь час трудиться. Може сповідати годинами поспіль, незважаючи на стан здоров’я і вік. Хто б не прийшов просити допомоги, усіх радо зустрічає. Старається бути хоч чимось корисним у житті спільноти монастиря.

3. Отець – «тінь». Настільки скромний, що прагне бути в тіні, непомітним. Навіть у свої святкові дні, після Служби Божої, якнайшвидше поспішає зайти до келії. Не любить уваги, слави, реклами. Усяку надмірність, а особливо в увазі, вважає гріхом.

4. Отець – вірний син Марії. Завжди каже, що він не самотній і не сирота, бо має маму – Матір Божу. Вона опікується ним і допомагала пережити важкі часи. І сьогодні часто старець закликає почитати Небесну Неньку: звертатися до неї, поручати всі свої справи, труднощі.

5. Друг Ісуса. Постійно перебуває в каплиці, де перебуває сам Ісус Христос у вигляді Святих Тайн. Заохочує кожного до частого аналізу свого життя, що завершується Тайною Покаяння. Просить часто приймати Святе Причастя (приймається один раз у день), а також – духовне Святе Причастя (приймається декілька разів на день; як приклад, проходячи біля храму, старайтеся заходити до нього і не забудьте привітатися з Ісусом). Кохавинський старець при зустрічі з людьми не втомлюється повторювати: «Моліться до ран Христових. Його кров’ю ви врятовані. Він помирає з любові до нас щодня. Моліться і ще раз моліться».

6. Отець – «ходяча енциклопедія». Знає надзвичайно багато. Вільно розмовляє і читає англійською, німецькою, французькою, італійською мовами. Пише й читає латиною, знає астрономію та інші науки. Одного разу дочка, після розмови з отцем Миколою, спитала в мене: «Мамо, а чому Ви ніколи не розповідали, що о. Микола знає стільки іноземних мов? Ми з ним спілкувалися англійською, французькою...».

7. «Покірне ягнятко». Усе, що трапляється в його житті, сприймає як дар від Бога: чи це можливість бути висвяченим у підпіллі, чи несправедливе осудження, наклеп. Усе це він сприймає з гідністю, послухом. Інколи ми не можемо вибачити один одному маленькі дрібниці. Носимо у своєму серці сказані нам слова, які не сподобалися, образили. А він, навіть коли згадує про щось неприємне, говорить з великою любов’ю.

Сльози отця – це сміх. Якщо на обличчі нема усмішки, очі завжди привітні, ніби сміються. Навіть зауваження робить з великою любов’ю. Ніхто ніколи на нього не сердиться. Не виникає бажання щось заперечувати. А ще це людина – «сяйво», «тиха гавань», до якої горнуться люди різного віку: від немовляти до старця.

Часто можна почути з його уст таку фразу: «У Святому Письмі згадується 365 разів заклик «Не бійся!». Це на кожний день року. То чому я маю боятися?» Він готовий... готовий померти, бо не боїться.

Після такої розмови впевнено зустрічаємо завтрашній день і приймаємо всі випробування, які послав нам Всевишній.

Ми дякуємо Господеві за можливість мати дар «бачення з отцем Миколою». Ми заносимо свої молитви до стіп Кохавинської Богородиці як подяку за всі зустрічі з ним.

У Іваниківці о. Микола прослужив в підпіллі УГКЦ 33 роки, зокрема хрестив дітей, уділяв тайну подружжя, а також Тайну сповіді і покаяння. Бувало таке (із спогадів старожилів), що в одній хаті хрестив 12 дітей. «…ото співи були...» – казав о. Микола. а бувало, що уділяв Тайну подружжя в один вечір 5-8 парам, і то із закритими шторами (занавісками), бо усе було під контролем КДБ. Неодноразово доводилося тікати, бо були стукачі (служителі КДБ), які здавали, і була облога. одного осіннього вечора переходив (тікав) через воду, увесь замерз – ледве не утопився, але, попри усе це, приходив і надалі уділяти Святі Тайни.

 

Біографічна довідка

Отець Микола народився 14 вересня 1930 року в селі Старий Лисець Тисменицького району Івано-Франківської області в родині Прокопа та Ганни Волосянків. Середню освіту здобув у Лисецькій школі. З дитячих літ виявляв надзвичайну зацікавленість до всього, що стосувалося релігії.

Годинами простоював на Богослужіннях, тихесенько молився, випрошуючи для родини та рідної землі Божих щедрот. До першої Сповіді та Святого Причастя приступив у 1938 році, навчаючись у другому класі. Уже тоді вирішив своє життя цілковито присвятити служінню Господу. Ось як він згодом згадував про цей епізод своєї біографії: «Першого редемпториста (слово «редемптор» означає «відкупитель», тобто кожен представник цього чернечого згромадження повинен намагатися максимально співпрацювати з Божою ласкою задля порятунку людських душ – прим. автора) я побачив у нашому селі в 1941 році. Зять нашого пароха о. Івана Устияновського, о. Богдан Фіголь, правив першу Службу Божу. Йому дияконували о. Ярослав Раковський – другий зять пароха, і о. Іван Зуб – редемпторист, що приїхав на запрошення отця-пароха. Отець Зуб проповідував про священство, і тоді в моїй душі виринула думка: «Я хотів би бути священиком».

У1944 році в часі великого посту о. Юрій Потерейко давав протягом тижня реколекції в нашій парафіяльній церкві. Мав я нагоду зблизька запізнатися з отцем-місіонарем. Тоді знову прийшла побожна думка: «Хочу бути таким, як цей місіонер». Я з великим пієтизмом брав участь у Богослуженнях і проповідях...».

21 вересня 1944 року Микола вперше прийшов до каплиці отців Редемптористів (Чин Найсвятішого Ізбавителя). Прийняв святу сповідь в отця Стефана Захарківа. Після Служби Божої купив вервичку, образки та дві книжечки: «Мати Божа в Люрді» (автор – о. Породко) й «Апостол любові св. Альфонс Ліґуорі» (автор – о. Роман Бахталовський). Ці перші духовні видання він залюбки перечитував на пасовиську. З вересня 1944 року почав учащати до отців Редемптористів на Богослужіння. 12-кілометрову відстань до Станіславова часто долав пішки. Та 1946 року монастир у зв’язку з відомими подіями було ліквідовано. Монахів заарештували й вислали до Сибіру.

Богословську освіту молодий Волосянко здобував приватно у підпільній семінарії. Його учителями були священномученики владики Іван Слезюк, Симеон Лукач, Василь Величковський, Микола Чарнецький, Петро Козак, отець Іван Юськів. На диво спокійна вдача та терпеливість допомагали зростати йому у вірі. «Коли закрили монастир, то в Станіславові ходив із сестрами Василіянками до костелу, – згадує отець Микола. – Через них зустрівся особисто з о. Величковським. Мав з ним розмову, що хочу бути священиком. Мати Йосифа (Ісупеску), румунка, рекомендувала мене Величковському.

Свячення одержав з рук блаженного владики Миколая Чарнецького у нього на квартирі по вул. Вечірній, 7. Присутній був о. Василь Величковський. Все відбувалося за два дні: 7 жовтня 1957 року до обіду – нижчі свячення, після обіду – дияконат. 8 жовтня – священичі свячення...

Великим мужем нашої Церкви був мій святитель. Якось Стеців поділився зі мною, що преосвященний Миколай говорив йому таке: «Мене кликали і казали: Ви висвячуєте... Висвятили вже 13 священиків. Але вони не дорахувалися, бо я висвятив 52. То за всіх не знають...».

Почалася важка підпільна священича діяльність. Отець Микола таємно здійснював Богослужіння, обряди. Не відмовляв навіть тим, хто доносив на нього у відповідні інстанції. Отця Миколу переслідували, погрожували. Але він долав перепони передусім завдяки щирим молитвам. За священичу діяльність відбув ув’язнення в таборі загального режиму. Про цей період життя він повідає наступне: «1968 року їхав до свого брата до Польщі. В Глівіцах позичив у редемптористів габіт, і їздив по Польщі в габіті. Додому віз антимінс з мощами, Святе Письмо, образки. На кордоні все перетрусили. Антимінс сховав у сорочку. Охоронець трясонув, але антимінс залишився. Мощі сховав у черевик, але знайшли і забрали. Також забрали Святе Письмо та образки. Писав, щоб повернули забрані речі. Не віддали нічого...

Пізніше, як викликали на допити, то питав слідчого: «Яка різниця між соціалізмом Польщі та Союзу?» Відповідь: «Ніякої». Кажу: «Я був у Польщі, бачив розвиток Церкви». Слідчий мовчав...

Поїздкою до Польщі та вилученими речами привернув до себе увагу КДБ. Тому 18 жовтня 1968 року в Зимній Воді провели обшук, який тривав з 9:00 до 19:20. Забрали багато речей...

У 1970-му, в квітні, 21 числа їхав у село. По дорозі арештували, завезли в міліцію до Пустомит, де протримали до вечора. А тоді дали ордер арешту. В Пустомитах тримали два тижні, потім повезли до Львова в тюрму на вулиці Лонцького, де пробув місяць. Тут підіслали до камери двох провокаторів. У мене був конфлікт з головою сільради, і тому судили спершу за опір владі. Перед судом пропонували: «Підпиши православ’я і даємо парафію. Підеш до Франківська в катедру». Відповідав, що без освіти, бо владика Чарнецький святив і тих, хто освіти не мав. Тоді питали, кого знаю з владик. Відповідав, що не знаю нікого. Також пропонували працювати на них. Відповідав, що не можу, бо священик. Казали, що в них такі є – хоч і священики, але на владу працюють. Тоді завезли до Івано-Франківська, де відбувся суд. Була адвокатка, але лише для форми. Засудили на три роки. Один рік відбув у таборі в Тлумачику: 12 кілометрів від Коломиї, – загальний режим. Потім відправили до Чернівців на будівництво гумового заводу. Тут два роки працював бетонщиком. Жили у гуртожитку, але на роботу ішли під конвоєм. Щотижня – реєстрація. Якось на день пустили додому, і я потрапив на похорон Єпископа Івана Слезюка в Івано-Франківську...».

Після звільнення отець Микола десять років пропрацював кочегаром. Потім ще шість – двірником в Івано-Франківську. В 1990-му вийшов на пенсію. З відновленням УГКЦ легалізував свою душпастирську працю. 3 1989 року надавав духовну опіку вірянам на парафіях у селах Іваниківка та Росільна Богородчанського району на Івано-Франківщині. В 1992-му перебрався до Львова. Служив у селищі Новояворівськ, що неподалік Львова. Проживав у монастирях Тернополя, Львова, Вінниці. Сьогодні о. Микола Волосянко перебуває в монастирі святого Герарда, що належить монахам ЧНІ, у селищі Гніздичів (Кохавино) Львівської області.

Як і раніше, його знають як освічену, високоінтелектуальну людину, що володіє кількома іноземними мовами. Змістовні та переконливі проповіді священика врятували не одну грішну душу. За посередництвом його молитов у багатьох наступило духовне оновлення чи оздоровлення. Як і раніше, він – взірець вірного служіння Богові, особистість з кришталево чистою душею. Його особистий приклад надихатиме на богоугодне життя ще не одне покоління, а аскетизм, простота, щирість служитимуть прикладом для всіх вірян.

За матеріалами

з мережі Інтернет.

Minecraft 2 sims 4 sex 5 GTA 5 online "Assassin's Creed" gta 5 Minecraft