7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Сини отця Муровича

З середовища священицьких сімей вийшло чимало відомих діячів минулого. Підґрунтям для такого їхнього поступу була добра освіта і бажання прислужитися національній справі. Там, де батьки були патріотично налаштовані і вміли згуртовувати навколо себе громаду, такими ж зростали і їхні діти. У сьогоднішній розповіді ми розкажемо про о. Теодора Муровича та його трьох синів, які вписали яскраві сторінки у літопис нашого краю.

Отець Теодор Мурович народився 1857 року. Походив із Тернопільщини. Закінчив львівську духовну семінарію та теологію Львівського університету. Був висвячений 1884 року і скерований на роботу в село Швейків Підгаєцького повіту, де спочатку був асистентом, а опісля – адміністратором церкви аж до 1890 року. Тут, у цьому селі, народилися і його сини.

Відтак він став парохом у селі Плетеничі на Перемишлянщині. З 1893 року він – священик у селі Надітичах Жидачівського повіту. Тут пропрацював до 1901 року. Звідси його було переведено у гірське с. Лолин, відоме з історії взаєминами І. Франка та О. Рошкевич. Перехід о. Т. Муровича у таке глухе село був вимушений: в отця були активні та національно свідомі сини. Але про них йтиметься нижче. Зазначимо тільки, що вони приїздили до батьків на канікули і піднімали на ноги село. Вони ставили п’єси, виступали з лекціями, вели національно-освідомлюючу роботу серед селян, здобуваючи щораз більше прихильників серед молоді. З початком війни сини отця Муровича пішли в Січові стрільці. За їхнім прикладом так зробило багато лолинців. Як пише у своїй статті дослідник Роман Горак, «на війну з села пішло більше 150 мешканців, з яких багато не повернулося» (Р. Горак «Плебанія в Лолині» // «Дзвін». - 2008. - № 8. - С. 130-142.»).

1923 року отець Теодор Мурович виїхав з Лолина і став парохом у селі Сервири на Зборівщині. Тут він працював аж до смерті, яка настала у 1930 році. Львівська газета «Діло» відгукнулася на смерть священика некрологом. У ньому, зокрема, йшлося, що «о. Теодор Мурович, парох Сервир зборівського повіту, помер по короткій недузі в 70-ім році життя. З Покійним зійшов у могилу визначний народній робітник, що має за собою тривкі заслуги у відродженні українського народу. Вже як студент теольоґії належав до гуртка ідейної молоді, що склала перші почини праці між народом.

Як парох села Надітичі організує своїх парохіян у просвітні, економічні і політичні організації. Його заходами і при значній матеріальній підтримці невеличке село видає безліч інтелігенції. Чистого непохитного характеру, не знав він ніяких компромісів. Був передплатником «Діла» цілих 45 літ. За свою працю над народом терпів багато і терпів аж до смерти. Останні пацифікаційні події спричинили арештування всіх трьох його синів.

На кілька днів перед смертю перевела поліція основну, строгу ревізію в його домі, а в сам день смерти забрали його сина Степана, б. сотника австрійської й української армії, на постерунок, де протягом кількох годин переводили з ним дактильоскопію. Ця подія так подіяла на нього, що несподівано на удар мозку попрощався з цим життям. Похорони відбулися в Сервирах дня 16 грудня ц. р. при участи народу і численного духовенства» (правопис збережено – І. Д.). («Діло» №290 від 31 грудня 1930 р.)

 Тепер коротко розкажемо про його синів. Старший Володимир, 1885 року народження. Після закінчення гімназії поступив на юридичний факультет Віденського університету, де здобув фах юриста. Займався в основному адвокатською практикою, але вже після Першої світової війни. У часи війни Володимир Мурович був підхорунжим УСС, пізніше став четарем Української Галицької армії з 1918 по 1920 рр. З середини 20-их і до кінця 30-их років він – адвокат у Заболотові, Коломиї, Яблунові та Галичі на Станіславщині. Всюди був активним у громадському житті, очолював просвітні товариства. Був членом Союзу українських адвокатів.

У 1943 році вступив до лав СС «Галичина». Він працював в суді при Штабі Дивізії, мав військове звання унтерштурмфюрер. Після поразки під Бродами В. Мурович опинився у словацькому місті Житина, а звідти перебрався до Мюнхена, де 20 жовтня 1968 року помер. У столиці Баварії В. Мурович став редактором одного із видавництв і видавав, хоча і не періодично, газету «Українсько-християнські вісті». Тут він надрукував дві власні книги на релігієзнавчу тематику. Одна із них – «Греко-католицька Церква в житті українського народу» (1946 р.) – і до сьогодні є цінним дослідженням історії нашої церкви.

Степан, 1887 року народження, був студентом правового факультету Львівського університету. Кілька разів заарештовувався польською владою і відбував різні терміни покарання у 1923, 1928, 1930, 1934 роках. Як і старший брат, спочатку перебував під впливом УНДО, але пізніше став активним оунівцем. Загинув він у 1941 році.

Наймолодший Ярослав народився 1894 року. Він – колишній учасник УГА, в одному з боїв був захоплений большевиками в полон і висланий до Сибіру. Після повернення додому поступив у духовну семінарію, яку закінчив 1928 року. Висвятився на неодруженого священика. працював у Сновичах на Золочівщині (1928-1934 рр.), а відтак – у Нестаничах на Радехівщині. 20 листопада 1946 р. заарештований і наступного року засуджений на 18 років позбавлення волі, які відбув сповна у таборах Воркути та Караганди. У 1965 р. о. Мурович повернувся у Нестаничі, де продовжував підпільно душпастирювати. Тут він і помер у 1974 році. Могила о. Ярослава Муровича збереглася на місцевому кладовищі.

Отець Ярослав Мурович відзначався ревністю у душпастирській праці та високою національною свідомістю і громадянською активністю. Вів велику просвітянську роботу у Нестаничах, збудував «Читальню», заснував «Кооперативу», організував хор тощо. Двічі відбув польське ув’язнення, два роки провів у Березі Картузькій і в Дрогобицькій тюрмі. У 1939 р. о. Мурович не підкорився забороні совєтської влади обслуговувати дітей, діти й надалі масово ходили до церкви на Богослужіння і на катехизацію. Тоді влада закрила церкву в с.Нестаничі. Додому повернувся з обмороженими ногами. Отець змушений був піти в підпілля. Не хотів підкорятися безбожній владі. Мешкав по людях і невпинно душпастирював. До останньої хвилі свого життя о. Ярослав прожив зі своїми сестрами Марією та Євгенією в Нестаничах.

Як бачимо, не про всіх синів о. Теодора Муровича є достатньо інформації. Хочемо наголосити, що більш детальні відомості про найстаршого Володимира ми помістили у статті до «Галицького слова», де розкрили дещо ширше галицький період його діяльності. Про отця Ярослава Муровича теж є достатньо інформації, зокрема у спогадах жителів сіл, у яких він працював. Але найменше відомостей є про Степана Муровича. Якщо у когось є додаткова інформація про цього сина швейківського пароха, просимо поділитися. Без сумніву, від цього виграємо усі.

Іван ДРАБЧУК,

співробітник Національного заповідника «Давній Галич».

 

Minecraft 2 sims 4 sex 5 GTA 5 online "Assassin's Creed" gta 5 Minecraft