7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Провадити все у Христі!

(Продовження, поч. у ч. 9-28)

НАУКА 7.

СУД МИЛОСЕРДЯ,

СВ. ТАЙНА ПОКАЯННЯ

 

Любити родичів.

Одного разу син хотів позбутися старенького тата і радив йому, щоб він пішов між люди жебрати. Сказав син: „Ви, татуню, щось вижебраєте, то й вистачить для вас, а щось і для мене буде, бо досить лихо поводиться». І старенький татуньо, бачачи своє нещасне становище, згодився на це та попросив сина дати йому стару верету, щоб нею накриватися. Син згодився і приготував верету. Але маленький хлопчик, дитина цього сина, чуючи це, взяв верету і перерізав надвоє. „Ти нащо це вчинив?» — запитав тато. „А що буде для вас, як ви постарієте? Половина верети для дідуня, а друга половина буде для вас, тату!» Син, почувши це, засоромився, перепросив тата і вже не пускав його за прошеним хлібом. Діти, любіть своїх родичів серцем, словом і вчинком, щоб вас Бог благословив. „Добрі діти, — як каже приказка, — для родичів — вінець, а злі і виродні діти для родичів — кінець.

Любити родичів за життя і по смерті.

Діти, любіть ваших родичів не тільки за життя, але й по їх смерті! Пам’ятайте про їх душі. Посядете їх працю, посядете їх маєток, а по їхній смерті забуваєте про них. Вони, може, потребують молитви, Служби Божої, а ви зовсім про це не дбаєте.

Слухати родичів.

Діти, слухайте ваших родичів! Слухайте їх у всьому, окрім гріха. Хто слухає своїх родичів, той щасливий. Син чи донька, котрі не слухають родичів, підуть на бездоріжжя. Хто не слухає тата чи мами, той буде слухати псячої шкіри. Звідки пішла ця приповідка? Був син зухвалий, недобрий, не слухав тата, мами і пішов на бездоріжжя і допустився тяжкого злочину, за котрий став засудженим на смерть. Коли його вели на шибеницю, то жовнір ішов попереду і барабанив у бубон із псячої шкіри. І тепер він ішов слухняно на шибеницю. Завжди нещасливий кінець неслухняних дітей.

Обов’язки родичів щодо дітей. Учити і виховувати по-християнськи.

Тепер застановімся про обов’язки родичів щодо дітей. Родичі, виховуйте по-християнськи своїх дітей. То діти не ваші, але до Бога належать; Бог дав їм життя і ви здасте за них рахунок перед Богом. Учіть їх змалку Бога любити, гріха боятися. Учіть їх правд віри, учіть їх молитися. Учіть їх чесного і праведного життя. Учіть їх і картайте, нагадуйте, а як треба — і карайте, не зі злості, але із любові. „Люби дитину, як душу, а тряси її, як грушу“, — каже приказка. Благословенна та рука, яка добре тримає дитину. І дитина буде благословити у пізнішому своєму житті, що батько не тільки любив, але й карав. Нещасна, знов, пещена дитина, якою родичі засліплюються і все дозволяють. Колись такі діти будуть нарікати, а навіть проклинати тата, що не тримав добре в руках. Коли щепа росте, то пускає також дикі паростки, котрі можуть заглушити цілу щепу. І тому дбайливий господар обтинає ці паростки, звані вовками. Так і ти, тату й мамо, обтинай в дитині, коли в ній виявлятимуться злі норови і накорінки. А як цього не зробиш, колись будеш гірко жаліти, бо той син чи донька, дико виховані, проти тебе обернуться. Нагинай і простуй галузь, доки молода, бо потім буде пізно.

Чувати над поведінкою дітей.

Родичі, чувайте над вашими дітьми! Господарю, ґаздо, як тобі лошак пропаде, то ти не маєш спокою, випитуєшся, вибубнюєш, нагороду обіцяєш, хто би його віднайшов. Але коли твій син по ночах гуляє, голови розбиває, то ти спокійно спиш. Жінко, коли тобі курка пропаде, як ти журишся, але як донька на пустоту ходить, то ти нічого не кажеш і не береш собі цього до серця. Та нераз сама мама псує доньку та гонить із хати, щоб ішла на танці, між люди, може котрий парубок кине на неї оком. Мамо, мамо, яка ти нерозумна! Якщо твоя донька буде чесна, працьовита, знайдуться люди, котрі звернуть увагу на неї. Ісус Христос не забуде за неї, подбає про її добру долю. Але якщо на танцях вона шукатиме долі і сатана зведе її, то будете обоє нещасні. Родичі, вважайте на ваших синів і доньок, куди вони ходять, в яких товариствах перебувають і що вони там роблять!

Родичі, виховуйте не тільки словами, науками і карою, але найперше своїм чесним життям, своїм добрим прикладом. Не згіршуйте дітей вашим грішним життям. Коли родичі між собою сваряться, себе проклинають, б’ються, коли самі пиячать, крадуть і живуть неморально, то на ніщо їх повчання і картання дітей, бо діти можуть сказати: „А ви, тату, а ви, мамо, як чините?“ Від кого найперше вчиться дитина клясти та всяких прізвиськ вживати? Від родичів!

Навчати прикладом.

Якось маленький хлопчина, який не вмів ще добре ходити, хотів ударити прутиком маленьке порося, котре бігало подвір’ям, але порося втікало і хлопчик не міг здогнати та почав кричати: „А шляк би тя трафив, а шляк би тя трафив!“ Від кого ця дитина навчилася клясти? Від тата і мами! Родичі, не згіршуйте ваших дітей, а давайте їм гарний приклад вашого праведного життя.

Подружні обов’язки. Про це говорить шлюбна присяга.

Обов’язки подругів щодо самих себе! Ці обов’язки містяться у шлюбній присязі. Ти, чоловіче, присягав своїй жінці на чесність, вірність і любов. Грішиш, отже, коли вчиняєш чужоложство із чужими жінками чи дівками. Грішиш, коли жінку наганяєш і не хочеш із нею сидіти. Нераз по шлюбі наганяєш жінку, щоби її тато дав те віно, яке обіцяв, щоб привела корову, бо як ні, ти не хочеш із нею сидіти. А ти з ким женився? Чи може з коровою? Грішиш, коли ти жінку кленеш, ненавидиш, знущаєшся над нею і побиваєш, нераз билом від ціпа. Гей, чоловіче, та ж то твоя жінка, то не худоба, та навіть над худобиною гріх знущатися! А має жінка які примхи, то накартай, повчи, але не бий, не клени! Жінка — не ангел, але й ти — не святий. Ви на це і побралися, щоб собі помагати в житті, але не щоб ненавидіти, сваритися і проклинати себе.

Так само жінка присягає чоловікові під час шлюбу на чесність, вірність, любов і послух. Жінко, пам’ятай, що ти маєш знати тільки свого чоловіка, а більше нікого. Жінко, не залишай свого чоловіка, будь йому вірна аж до смерті. А хоч би чоловік мав свої примхи, терпи і зноси: будеш мати заслугу. Стан подружній — це ярмо, котре маєш нести разом із чоловіком, а ярмо це — нелегке, як декотрі собі думають перед шлюбом. Клямка запала, і хіба одна смерть може тебе розлучити із чоловіком.

Муж – голова жінки.

Знай, жінко, що твій чоловік є тобі головою. Як каже св. Ап. Павло: „Чоловік — голова жінки, голова жінки“. Ти не можеш старшувати над чоловіком. Декотрі жінки хотіли би постановлений Богом порядок обернути так, щоб чоловіки, замість ногами, ходили головою по землі. Навіть, не одна нерозумна мама каже доньці, щоби під час шлюбу вклякала на полу сіряка чи кожуха чоловіка, то буде над ним старшувати. Діється це і в панському стані, коли молода закидає вельон на ноги молодому. Ось — грішні забобони!

У чому главенство?

Коли говорю про це, бачу, як деякі чоловіки усміхаються і притакують, що є жінки, котрі хочуть світ догори ногами перевернути. Але хай також і чоловіки знають, що їхнє головування, їхнє старшенство має свої межі. Це старшенство має позначитися у твоєму, чоловіче, розумі, повазі і мудрості, але не в буку, яким б’єш жінку. Одного разу прийшов до шлюбу молодий, а при боці мав причеплений бучок. Для чого той бучок? Чи то потрібне для важності шлюбу? Ні! Молодий це зробив лиш для того, щоб показати, що він має старшувати над жінкою. Та, однак, буком старшується над худобою, але не над жінкою!

Чому нещасливі подружжя?

І тому так часто нещасливі подружжя між нашими людьми. Одні побираються тільки зважаючи на красу лиця. Певно, що треба, щоби одно другому подобалося, але цього ще замало. Краса лиця скоро мине, любов утече комином, а потім живуть між собою, як пес із котом. «Ай, мамо, — каже донька, — я мушу віддатися за того парубка!». «А чому?» «Бо він такий гарний, та чуприна його буйна!» Мама звертає увагу, що він — пустий вітер. «О, ні, мамо, я гину за ним». І віддасться за нього, бо він — гарний, бо він туманив її солодкими словами, бо він носив їй подарунки, цукерки, горіхи та сливки. А по якімсь часі плаче гірко, а на лиці — синці, як ті сливки, що їх перше носив отой парубок. Ні, дівчино, не дивись лише на лице, не зважай на його милі слова, але вважай, чи він працьовитий, чи він слухняний, чи він покірний, чи ощадний і тверезий. Тоді будеш із ним щаслива. Так само і ти, молодче, не задурюйся тільки гарними очима дівчини, її принадним лицем, але старайся переконатися, яким є її серце, чи в тім серці є покора, побожність, пильність, запопадливість, чи вона вміє спекти хліб, страву зварити, чи вона вміє шити, прати та коло дому працювати.

Виключно матеріальні мотиви.

Інші, знов, побираються тільки заради маєтку. Тут найчастіше винні родичі. Бо парубок має стільки поля, що треба за нього доньку віддати, а не питаються, чи донька буде щаслива, і нераз силують її. Ні, в маєтку нема всього щастя! Як нема правдивої любові, тоді співжиття стає неможливим, тоді розходяться або у гіркоті капарять своє життя.

 

(Продовження у наступному числі)

 

† Григорій ХОМИШИН,

Єпископ Станиславівський.

«Парафіяльна місія».