7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Провадити все у Христі!

(Продовження, поч. у ч. 9-23)

НАУКА 6.

ПОВЕРНЕННЯ ДО БОГА,

СМЕРТЬ, СУД

 

Смерть — це поріг вічності.

Зі смертю, однак, усе не закінчується. Смерть є початком вічності, бо людина має безсмертну душу. «Піде чоловік до дому своєї вічності», — каже Св. Дух. (Єзек. 12, 5). Смерть є вступом на другий світ, терпіння, радість, нагороди і кара якого для нас тут, на землі, є зовсім чужими і незнаними. Смерть є вступом до вічності, вступом до вічного і незмінного нашого призначення. Смерть є вступом до нашого призначення, для якого ми створені. Те, що ми заслужили нашим життям, буде нашою долею. Піде людина до своєї, а не чужої вічності.

Смерть – тільки одна.

Мусимо тільки раз помирати. «Призначено людям раз умерти», — каже св. Павло (Євр. 9, 27). Отже, тільки раз умерти. І це є той страх смерті, що від цього одного разу залежить ціла вічність, щаслива або проклята.

Смерть дійсно прийде.

Усі мусимо вмерти, бо смерть є конечною Божою постановою. Отже, постановлено є вмерти. Жодна сила на світі не може спротивитися смерті. Всі це знаємо, але не всі про це пам’ятаємо. Визнаємо, що мусимо вмерти, але відганяємо від себе думку про смерть. Вона ще десь далеко, думаємо і так переконуємо себе, немов би ми не мали вмерти, бо ми так дуже не хочемо помирати. Бачимо, як наші ближні минаються і вмирають, а себе задурюємо, немов би це до нас не відноситься. То цей, то інший умер, але то не я, — так майже кожен із нас думає. Однак, чи хочемо, чи не хочемо, але мусимо вмерти. Все на світі минає. Світ не є вічним, отже і ми не можемо бути вічними на цім світі. Ми не створені тільки для цієї землі і для цього життя. Це життя є тільки приготуванням до вічного життя в Бозі в другому світі.

Смерть скоро прийде.

Кожний день наближує нас до смерті, хоч ми про неї не думаємо. Як скоро минулося наше життя, котре ми вже пережили, так само буде і з рештою нашого життя.

Смерть прийде несподівано.

Смерть прийде у невідомий нам час. Коли, отже, найменше будемо сподіватися смерті, тоді вона і прийде. Прийде вона несподівано, як злодій, як блискавка (Лк. 12, 39; Мт. 24, 27).

Смерть є великою вчителькою.

У хвилину смерті вмираючий ясно пізнає, яким марним є те все, до чого тягнуть наші злі нахили, всі дочасні добра і приємності світу. Все минуло, як тінь. І не тільки все марне, але також небезпечне і згубне. І хто пішов за тим і полюбив те все, той бачить тепер нещасний свій стан, а нещасний тому, що те все довело його до гріхів. Нещасний стан, бо грішний, бо повний гріхів.

І у хвилину смерті відкриваються очі, і гріхи постають у всьому жахливому вигляді. Умираючий грішник тепер відчуває тяжкість гріха, численність своїх гріхів і наслідки гріхів. Гріхів здійснених і гріхів із причини занедбання добрих вчинків та чеснот, які був зобов’язаний виконувати, але занедбав у своєму житті. Він також бачить змарнування Божих ласк і всіх інших дарів, уділених йому Богом.

Смерть грішника – люта.

„смерть грішника – люта“,  – каже Св. Письмо (Пс. 33, 22). Жах, смуток і біль переймає його душу. Він мусить розлучитися з усім, що полюбив і до чого прив’язав своє серце у своєму житті, а чекає його те, про що не хотів навіть думати за життя і від чого втікав. Стає перед очима ціла вічність лячна. Трапляється навіть часом, що такий грішник попадає в розпуку, кидається як скажений пес, рве на собі сорочку, б’є головою об стіну, точить піну, кличе порятунку, але вже — запізно. Темний дух опанував його душу, а ласка Божа, котру він у житті легковажив, від нього відступила. Коли в часі бурі падає столітній дуб, то падає з великим гуркотом і шумом так, що аж земля гуде. Так само грішник, котрий вріс у те життя, котрий вкорінився в ту землю, як той столітній дуб, — умирає з великим неспокоєм і збуренням, так, що присутні його близькі і рідні нераз переймаються жахом. Справді, смерть грішника — люта!

Щаслива смерть праведника.

Напротивагу смерті грішника, смерть праведної людини є дуже щасливою і легкою. Всі добрі труди і терпіння, зазнані у житті, стають для праведника великою втіхою, виконувані чесноти — великою насолодою. І тут справджуються слова Св. Письма: „Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині. Нехай відпочинуть від трудів своїх, бо діла їхні слідують за ними“ (Одкр. 14, 13). Серцем не прив’язані до цього життя, ані до жодних дібр цього світу і тому вони легко розлучаються з цим життям. Чесноти і добрі вчинки наповняють їх душу певною надією на нагороду, надією на щастя у вічності. Ласка Божа сильно діє у їхній душі і перемагає всілякі наступи злого духа. Ангел Божий стоїть біля вмираючого праведника і вливає втіху, а коли душа залишить тіло, провадить її до Христа Ісуса, котрому вона вірно служила за свого життя. Смерть праведника подібна до тої гарної квітки, котра росте в городі. Вона не є вкорінена глибоко у землю. Ангел легенько піднесе її із земної грядки і пересадить до раю небесного.

Одного разу люди поверталися із похорону вбогої вдови. Між ними дві жінки так собі розмовляли: „Небіжка вдова була вбога, бідувала і багато терпіла, але була дуже працьовита, терпелива і побожна. Смерть її була дуже спокійна. Немов курочка заснула». „Але той Іван Загородний, котрий рік тому помер, то дуже тяжко вмирав. Правда, мав всього подостатком, але життя його не було добрим. Не знав бідного, був зухвалий, гордий, водився з людьми грішними і безбожними, на його маєтку досить Божої зневаги і людської кривди. І тому коли вмирав, то так тяжко вмирав, що жінка і діти боялися до нього приступити, бо так ревів, як худоба». Ось так собі розмовляли ці дві жінки про смерть грішника і смерть праведної людини. І це справджується по всі часи.

По смерті – особистий суд.

Смерть є порогом, є переходом до вічності. «І піде чоловік до дому своєї вічності», – каже Св. Письмо. Ніхто не буде його тягнути або провадити, але сам піде і то або до дому вічності щасливої, або проклятої – згідно того, як собі заслужить. Де дерево впаде: чи на південь, чи на північ, там воно і залишиться навіки. А як собі хто заслужив, покаже суд Божий відразу ж по смерті. «Призначено людям раз умерти, потім же суд», — каже св. Ап. Павло (Євр. 9. 27).

Судити буде Ісус Христос, бо Йому віддана Отцем Небесним усяка власть суддівська над кожним і всіма людьми разом. Буде судити Ісус Христос, який є терпеливим і милосердним для кожного з нас, доки живемо на цьому світі. Однак, по смерті милосердя Боже відходить, а бере місце сувора й страшна справедливість Божа. Суд по смерті — без милосердя!

Суд там відбудеться над кожною душею в одній хвилинці, без слухання свідків, без усяких протоколів та виправдовувань. Як кажуть вчені, богослови і святі, у тому самому місці, в якому душа вийшла з тіла, в тій же самій хвилині відбувається суд. Христос так освітить душу, що вона сама себе бачить, у якому стані вона знаходиться. Всі думки, бажання, слова, вчинки, наміри, все, геть усе стане явним. Не буде жодного оправдання, ані оборони. Все відбудеться за повною справедливістю і буде виданий засуд, згідно повної справедливості: або вічна нагорода, або вічна кара.

Суд загальний, суд страшний.

Той суд, що відразу по смерті, називається особистим, бо кожна душа є судженою зосібна. Однак, окрім цього особистого суду, буде ще загальний суд, або суд при кінці світу, де будуть суджені усі люди разом, усі люди, котрі жили від початку світу, котрі тепер живуть і будуть жити до кінця світу.

Причини, за якими відбудеться загальний суд. Перша причина: участь тіла в нагороді або в карі.

Чому ще повинен бути загальний суд, коли по смерті вже кожен є судженим? Для цього є важливі причини. На той страшний суд встануть із гробів усі померлі тіла і злучаться зі своїми душами для того, щоб і тіло було засудженим та отримало свою частку. Побожна людина на цім світі трудилася душею і тілом, а грішник грішив душею і тілом, отже й тіло також повинно отримати або хвалу, або кару.

Друга причина: вияв повної справедливості.

Друга причина — це вияв повної справедливості. В одній із попередніх наук говорилося, що на цім світі нема і не може бути повної справедливості, отож люди слабої віри цим гіршаться. Ошуканець, кривдник, розпусник залишає цей світ нераз із великими людськими почестями, а чесні, добрі і благородні сходять із цієї землі нераз не тільки без визнання, але навіть засуджені світом. Побожність і чеснота, звичайно, є прихованими від людських очей. Однак, на суді Божім усе стане явним. О, там виявиться, хто був правдиво чесним, а хто був облудним. Там багато високих учених, вінчаних вінцями слави цього світу, вкриються соромом і найбільшою ганьбою, а понижені, погорджені і переслідувані цим світом стануть прославленими і вивищеними. Там, на страшному суді нічого не втаїться. Там вийде наверх усе лукавство, хоч би яким утаєним було воно на землі; всі гріхи і переступи, вся мерзота і погань усіх людей, як слуг цього світу. Там вийде наверх також уся благородність, хоч би якою вона була затаєною й незнаною на землі: всі чесноти і заслуги, вся святість і доброта усіх праведних людей, як вірних слуг Христа Спасителя. О, там буде велика зміна; там здійсниться повна справедливість!

(Продовження у наступному числі)

 

† Григорій ХОМИШИН,

Єпископ Станиславівський.

«Парафіяльна місія».

 

Minecraft 2 sims 4 sex 5 GTA 5 online "Assassin's Creed" gta 5 Minecraft