7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

ЧИ ЗДОЛАЄМО ДУХА НЕВОЛІ?
Тема тижня

9 квітня, у Страсний Четвер, парламент України схвалив 4 законопроекти, умовно названі пакетом законів з «невідкладної декомунізації». Невідкладної, бо вони мали бути прийнятими ще майже чверть століття тому, з настанням відновлення державної незалежності 1991-го року. Тоді, може, нам не були би потрібні революції 2004 та 2013-2014. Тоді, безперечно, Крим був би з Україною, а на Донбасі не палахкотіла б кривава війна. Але краще пізно, ніж ніколи…

Перший з них найбільш актуальний, адже стосується річниці, яку відзначатимемо вже через два тижні. Це закон «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945». Він є логічним продовженням нещодавно виданого Указу Президента, приуроченого тій же події. Цей акт врешті ставить крапку у використанні в законодавчому полі сталінського пропагандистського терміну «Велика вітчизняна війна».


Його прийняття означає, що врешті втрачає чинність прийнятий у 2001 році закон «Про увічнення перемоги у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років», списаний з аналогічного російського закону 1995 року. Саме він досі залишався останньою законодавчою зачіпкою утримання в суспільній свідомості радянських міфів про війну. Дуже важливо, що Україна саме зараз позбавляється міфів, адже вони стали зброєю в руках російської пропаганди, яка використовує їх для мобілізації терористів на боротьбу проти нашої держави.

Інший важливий закон – «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Він врешті звільняє документи колишнього КҐБ з-під «опіки» сучасних спецслужб і робить їх доступність незворотнім фактом.

Такого роду акти прийнято майже у всіх пост-комуністичних країнах, які стали розвиненими демократичними державами, членами ЄС та НАТО.

Третій закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» не лише дає правову оцінку режимів, винних у масових вбивствах на українських теренах, але й створює необхідні інструменти для подолання наслідків тоталітаризму сьогодні.

Він покладе край існуванню організацій з тоталітарними ідеологіями в Україні, дасть можливість провести перейменування вулиць, присвячених людям, винним у репресіях та масових злочинах, та демонтаж пам’ятників, які досі спотворюють наші архітектурні ландшафти.

І врешті останній, але, може, найважливіший для відновлення історичної справедливості закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті». Він – це наша данина пам’яті всім, хто боролися за незалежність в минулому столітті.

Українська держава врешті законодавчо визнає людей, завдяки яким стало можливим її існування. Це надзвичайно важливо саме сьогодні, коли ми знову піднялися в боротьбі, відстоюючи нашу незалежність.

Вояки, які нині зі зброєю в руках захищають Україну, мають бачити, що держава пам’ятає і шанує їх попередників. І тим самим гарантує таку ж пошану для нового покоління борців. Адже тільки там, де пам’ятають загиблих, будуть ті, хто захищатиме живих.

Це справді історичні закони, і не лише тому, що вони торкаються минулого, а тому, що вони змінюватимуть майбутнє. Але водночас прийняті закони – поки що тільки на папері. В Україні дотепер було схвалено сотні, тисячі документів, які так і не запрацювали або не дали жодного ефекту. Тому для безумовної реалізації «декомунізаційних» законів потрібна політична воля Президента, Парламенту, Уряду та усієї вертикалі влади в Україні, а також, що найважливіше, — готовність суспільства остаточно порвати з комуністичним богоненависним минулим. Йдеться не тільки про те, щоби знести пам’ятники антихристівським ідолам, перейменувати села, міста, вулиці і площі, тисячі яких ще й досі названі іменами жорстоких людиновбивць і богоборців. Набагато суттєвішим є повністю змінити систему «цінностей», створених комуністичним режимом, яка глибоко закорінена в ментальності суспільства та на підсвідомому рівні переважної більшості наших громадян. Саме цей «багаж минулого» важкими путами скував поступ Революції Гідності, бо й надалі процвітає бездуховність та її похідні – невігластво, лицемірство, корупція. Вони є породженням духа неволі, який досі паралізує внутрішні, життєдайні сили національного організму. Але його треба рішуче побороти і для цього є рятівний засіб – Десять Заповідей Божих. Сила нашої волі і молитви, основана на Декалозі, здатна докорінно змінити наш внутрішній світ, а отже – переобразити Україну. Але часу на ці зміни залишилося дуже мало. Сили зла готові до реваншу, а тому найближчі травневі «свята» стануть чи не найважливішим іспитом духа нашого народу. Сьогодні ми маємо унікальний шанс провести символічну, і водночас – цілком реальну лінію між безбожним минулим і християнським майбутнім для нашої країни. І втратити цей шанс не маємо жодного права: ані перед пам’яттю мільйонних жертв, які полягли за волю України, ані перед прийдешніми поколіннями.

о. Ігор Пелехатий.