7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Пам’ять невмируща
Події

У другий день Різдва, в унісон торжеству неба і землі, на найдавнішому цвинтарі села Іваниківка Богородчанського деканату, що біля центральної вулиці, названої на честь Тараса Шевченка, освячено величну каплицю святого Миколая.

 

Основні поховання тут були до кінця ХІХ століття, поодинокі – пізніше. Із кількох надгробків, які збереглися до сьогодні, варто згадати священика Володимира Левицького, який 28 років був парохом села (1894 – 1921), священика Івана Руденського та його сина Костянтина. Іван Руденський — це брат матері Ольги Рошкевич, яка була першим коханням Івана Франка. Ольга  Рожкевич  деякий  час (1876 - 1879  рр.)  жила  в  Іваниківці, до неї приїжджав великий Каменяр. Але це вже інша тема.


На цвинтарі знаходимо також могилу районного провідника УПА в 1943-44 рр. Михайла Яреми (псевдо „Ярослав”). 6 вересня 1944 року в Іваниківці він був поранений в бою з чекістами. Відстрілюючись, останню кулю залишив для себе. Тіло героя кати забрали в Лисець, але сміливці викрали його з могили і перезахоронили у рідному селі.

У кінці 1950-х — на початку 1960-х рр. частину цвинтарної території розорали і віддали жителям під забудову та присадибні ділянки. У 1983 році старий цвинтар безбожники донищили остаточно: хрести з могил зняли і скинули на новому цвинтарі. Там залишки хрестів пролежали до 1990 року, коли сільські патріоти відновили хрести і встановили їх на попередньому місці.

А ще на старому цвинтарі з незапам’ятних часів була капличка. Вона пережила дві світові війни, різні стихії, але не встояла перед червоними безбожниками. Влітку 1961 року під покровом ночі хтось накидав всередину соломи і підпалив…

Жителі села давно говорили між собою про те, що варто було б встановити на місці знищеної святині нову капличку. І ось два з половиною роки тому справа зрушилася з місця: односельці згуртувалися і залили фундамент під будову. А перед цим деякий час активісти і меценати визначалися, якої архітектурної форми має бути ця новобудова. У пошуках вдалого варіанту побували у багатьох місцях нашого краю, та зрештою рішення визріло досить несподівано. Хтось запропонував за основу взяти кивот, що у греко-католицькій церкві Іваниківки. Цей кивот виготовив нині покійний житель села Яків Доцяк. Ідею підтримали одностайно і, зрештою, втілення вийшло надзвичайно вдалим.

8 січня 2015 року численні вірні обидвох церков – греко-католицької та православної – процесійно зі своїми парохами о. Зіновієм та о. Степаном прийшли до святині, щоби взяти участь у чині освячення каплиці. Отці, почергово звертаючись до людей, щиро дякували вірним за тверду віру, за пам’ять про минувшину, яку ніколи і нікому не вдасться затерти.

Каплиця довершена як зовні, так і всередині. До цього спричинилося багато людей села: хто коштами, хто працею вніс посильну лепту у добру справу. Виключно всі будівельні роботи, виготовлення престолу, іконостасу, а також художнє оформлення всередині – все це робота талановитих іваниківців. Не будемо називати прізвища будівничих, бо їх багато. Зрештою, їх знає Господь. І віриться, що воздасть їм сторицею за богоугодну справу.


Всередині каплиці є дві речі, які варті того, щоб про них згадати. Найперше – давній хрест, який висить над входом. Це – єдина реліквія, що залишилась від старої каплички. Її зберіг св. п. Василь Павликівський, а передала у капличку його дружина Наталка. Ліворуч при вході – образ Пресвятої Богородиці, який також має цікаву історію.

У 1963 році, тобто через два роки після знищення каплиці, групі дівчат-школярок, які проходили центральною дорогою повз це місце, об’явилася Богородиця. Та з’ява залишила незатертий слід у їхніх душах, але в той час юнки не могли особливо поширюватися про видіння. І лише на початку 2000-х років п. Галина Павликівська замовила образ Богородиці, який зберігся у її пам’яті з тих далеких часів. Тепер цей образ зайняв місце у сільській святині.

Жителі Іваниківки та гості ще довго не розходились після освячення: згадували минуле, заходили у капличку і наповнювали її молитвами до Всевишнього та Богородиці, дякували за сьогоднішній день.

Михайло ЗАХАРЧУК.