7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

На стежині, заквітчаній зорями
Пам’ять

Ця замальовка-спогад про св. пам’яті Петра Юрчишина — великого чоловіка для села Сівка-Калуська, прихильника і розповсюджувача «Нової Зорі», який помер сорок днів тому.

 

З паном Петром сидимо за столом під його затишною оселею і розмовляємо. А в саду вже перестигли яблука, фіолетовими гронами звисає виноград, осипаються з дерев перші пожовклі листочки.

— Так і життя наше, — каже він задумавшись, — від весни до осені — рукою подати. Мені вже сімдесят вісім, а здається, що вчора пішов у перший клас, прийняв тайну Святого Причастя у нашій церкві.

І стара, і нова церква від його хати недалеко. Обидві носять наймення св. Архистратига Михаїла.  Перший храм – то його дитинство і юність, другий – роки зрілості, активної діяльності на ниві духовності. В його особі церква мала не лише глибоко віруючу людину, але й діяльного та ініціативного старшого брата. Він жив її інтересами, до глибини душі переймався справами сільської громади.

Жив… Переймався… Вперше про Юрчишина пишу в минулому часі: виповнюється сорок днів, як ступив він на заквітчану яскравою зорею стежину вічності, аби бути нам добрим спомином і тихою зажурою.

— Петре Васильовичу, — запитав я його, — а яку роль у вашому житті відіграла церква?

— То була основа моїх життєвих діянь. Відколи себе пам’ятаю, я кожен Божий день починаю з молитви. Цього вчив своїх дітей та онуків…

По-іншому й бути не могло. Петро Васильович народився в простій християнській родині. Його бабуся Юстина була у сільському храмі провізоркою, а коли, знеможена хворобою, померла мати, то осиротілим дітям її замінила. Петрусь ходив з нею до храму, уважно вслухався у дзвінкий і чистий голос о. Костянтина Михаліхи, який служив у Сівці-Калуській уже не один рік. Пройде багато літ і ми з Петром Васильовичем при щирій підтримці о. Миколи Гасяка будемо розшукувати священичу родину, щоб урочисто відзначити в селі його 100-річний ювілей.

Якщо говорити про добрі справи голови церковного комітету, то їх на його рахунку чимало. Але вершина його духовної діяльності – новозбудована греко-католицька церква. Так, її споруджувало багато людей, але внесок п. Юрчишина був найвагоміший – як тоді, так і тепер, коли вона легкими, сріблястими куполами сягнула до самого неба. Бувало, йду на цвинтар поклонитися батьковій могилі, а він мене зустрічає. Усміхнений. Поважний. Красивий. Тисне руку і запрошує до храму Божого. З великим задоволенням розповідає і показує те духовне багатство на яке церква спромоглася: не без гордості – іконостас, який художньо оздобив… заслужений артист України Володимир Бака. Намалював ікони багатьох святих і двадцять престольних празників.

— Він хоч за спеціальністю хореограф, — казав Петро Васильович, — та в образотворчому мистецтві – талант не менший…

Пан Юрчишин багато років працював бухгалтером – як у споживчій кооперації, так і на об’єктах великої хімії. Його знали чимало керівників підприємств, організацій, голів міських та районних рад, народних депутатів України. І коли звертався з просьбою надати церкві матеріальну допомогу, вони рідко ко Зберегти ли відмовляли. Петро Васильович налагодив ділові зв’язки з доброчинною організацією «RENOVABIS» (Німеччина), яка надає допомогу у діяльності східних церков. І вона також виділила кошти на будівництво святині у Сівці-Калуській. Заповзятливий Юрчишин зважився написати листа навіть до головного тренера італійської  збірної з футболу, аби також спромігся на добрий вчинок, бо і «в нашому селі є уболівальники вашої чудової команди».

Село його знало.  Поважало. Любило. Та й він шанував своїх земляків не менше. З теплом і хвилюванням в голосі розповідав про друзів, колег, однокласників – Івана Яцишина, Ярославу Пукіш, Володимира Олійника, Василя Гнатишина, Михайла Юрчишина, священиків Миколу Понайду та Миколу Гасяка… Пишався тим, що в селі в церкві побував Митрополит Івано-Франківської Митрополії УГКЦ Володимир Війтишин.

Петро Васильович був у курсі тих подій, які переживала наша держава, район чи область. У його невеликій кімнаті багато книжок, журналів, газет. На окремому місці лежала «Нова Зоря». Не одна чи дві, а десятки. Кожної неділі після Служби Божої він роздавав її парафіянам та гостям села.

— Ото зайду до нього, — розповідає дружина Софія Миколаївна, — а він читає, пише… Коли в такий момент «вривалися» до нього його онуки та правнуки, ніколи не злився, навпаки – пригортав їх до себе. Бо це була його радість, надія…

… Він провів  мене на автобусну зупинку. Біля новозбудованого храму ми зупинились.

— Дай вам, Боже, ще довго прожити, Петре Васильовичу. А ота церква буде доброю пам’яткою про вас, — сказав я.

— Вона буде гідною пам’яткою всім тим, хто її будував, — уточнив він. І ми потиснули один одному руки. Призахідне сонце хилилося до села своїм теплим чолом...

Василь Олійник,

член Національної спілки

журналістів України.

Калуський район.

 

 
Minecraft 2 sims 4 sex 5 GTA 5 online "Assassin's Creed" gta 5 Minecraft