7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 40 (1045) від 30 жовтня 2014


1 листопада минають 70-ті роковини відходу у вічність Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького

 

Святіший Отче!

…Приготовляючись на смерть, я хочу заявити перед Богом, Який бачить моє сумління, та перед Вашою Святістю - намісником Ісуса Христа, що жодний людський згляд ніколи не привів мене до будь-якого прилюдного вчинку єпископського мого уряду. Від тієї пори, коли з послуху Вселенському Архиєреєві, прийняв я важкий єпископський уряд, зрозумів я, що моїм обов’язком є провадити своїх вірних до вічного спасіння почерез віру католицьку, у любові до Бога та до Його Церкви, - то значить, християнізувати життя, думки, і теж, навіть, патріотизм моїх вірних.

Всяку політику я все лишав іншим, будучи переконаним, що було б це зрадою Ісуса Христа, коли б поклав я між мною й будь-ким з моїх вірних причини для непорозумінь задля дочасних справ, та які не мають відношення до духовного добра моїх вірних. Сповняючи обов’язки любови до ближнього, приставав я з моїми вірними у справедливих їхніх національних аспіраціях, роблячи себе всім для всіх, щоб їх спасти; обороняв я їх також перед несправедливостями.

Послання ІІІ Надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів до сімей

 

У суботу, 18 жовтня 2014 р., під час ранкового, 14-го з черги загального зібрання, отці ІІІ Надзвичайної Асамблеї Синоду Єпископів на тему «Виклики душпастирства сім’ї в контексті євангелізації» затвердили Послання Синоду до сімей світу, особливо до тих, «які слідують за Христом – Дорогою, Істиною та Життям», дякуючи їм за щоденне свідчення «вірності, віри, надії і любові».

Отці Синоду визнають, що спілкування під час Синоду «їх збагатило, допомігши побачити всю живу та складну дійсність, в якій живуть сім’ї». Тому вони звертаються до родин Христовими словами з Книги Одкровення: «Оце стою при дверях і стукаю. Коли хто послухає мого голосу та відчинить двері, то увійду та вечерятиму з ним, а він – зі мною». Ієрархи пригадують, що Христос і сьогодні бажає замешкати у кожному домі, в якому родини переживають і радощі, і труднощі, а навіть і трагедії.

Вітальне слово Прем’єр-Міністра України Арсенія Яценюка з нагоди 25-річчя виходу УГКЦ з катакомб

 

Верховному Архієпископу Києво-Галицькому, Главі і Батькові Української Греко-Католицької Церкви СВЯТОСЛАВУ

Ваше Блаженство!

Дозвольте привітати Вас і у Вашій особі єпископат, духовенство, чернецтво, всіх мирян з 25-ою річницею свободи Української Греко-Католицької Церкви. Вихід Української Греко-Католицької Церкви з підпілля ознаменував довгий та трагічний і, водночас, героїчний період боротьби Церкви з тоталітарним режимом.

Церква перемогла.

(Продовження. Поч. у ч. 35, 37, 38)

 

Хоч о. д-р Григорій Хомишин душпастирював у Коломиї досить нетривалий час, але зорав тамтешню духовну ниву дуже глибоко. Так, у місяці травні він запровадив щоденні молебні до Матері Божої. Кожного дня о годині 6-ій була Св. Літургія при виставленню Найсв. Тайн. На цій Службі Божій велике число вірних причащалося, а потім був молебень до Матері Божої, проповідь і при кінці -  суплікація та благословення Св. Тайнами. Кожне Богослуження відбувалося у переповненому храмі, а це свідчило про особливу поміч Пресв. Богородиці, Яка неначе винагороджувала молодого священика за його ревність і натхненну працю у винограднику Христовім. Проповіді о. Григорія впливали на слухачів так, як промені сонця навесні на засіяну ниву, під якими тануть грубі верстви льоду-снігу і пробиваються рясні пшеничні пагони. Частий заклик до відданості своїй Церкві, до взаємної любови і єдності в Христі, незважаючи на суспільно-політичні віяння, був тим цементом, який скріплював духовні узи людей, що їх порізнив радикальний рух.

Коли на деканальних зборах отець-декан запитав, хто би хотів служити капеланом в АТО, о. Роман Залеський, парох с. Ганусівка Єзупільського  деканату,  відразу погодився.


З 9 по 11 липня він навчався на курсах у Львові. А 27 липня сів у потяг «Софія – Івано-Франківськ – Москва» і вирушив у дорогу. Перебуваючи в зоні воєнних дій, він увесь час вів щоденник. Тепер і нам відомі найцікавіші сторінки з його капеланського служіння.

«Спочатку я прибув до Києва, а 28 липня  разом із о. Володимиром з Тернопільщини нас привезли за 46 км від Луганська і 42 км від російського кордону в село Побєда Новоайдарівського району. Коли ми в’їхали в село з такою гарною назвою, мені згадалась повоєнна пісня «Этот день победы». Я зрозумів, що перемога буде за нами, бо ми боремося за правду.

Релігійна риторика відіграє величезну роль у розвитку «дивної» або, як її прийнято ще називати, «гібридної» війни на сході України. Ополченці Донбасу, а особливо ті, що приїхали до них на допомогу – «романтики-реконструктори» з Росії, докладають чимало зусиль, щоб надати цій війні «сакрального» змісту. На їх сайтах, як мантра, звучить рефрен: Новоросія – останній оплот Святої Русі, «руского міра», звідси почнеться або відродження Російського Православного Царства (у випадку перемоги), або жахи Апокаліпсису (у випадку поразки). Це «геополітичне богослов’я» відображене навіть в офіційних документах ДНР/ЛНР. У досить пікантному становищі на тлі цього конфлікту опинилася Церква Московського патріархату в Україні, та й весь патріархат в цілому. Традиційно лояльний до Москви, він не може відкрито підтримати Донбас з його «православними арміями», щоб не втратити парафії на решті території України. Але така «відсторонена» позиція найбільшої церкви як України, так і Росії не додає їй прихильників. Російське керівництво ображається, українські парафії переходять до Київського патріархату, а лідери сепаратистів Донбасу підозрюють патріарха і єпископат у «зраді» й таємній унії з католиками...

«Пресвята Богородице, молися за нас!»

 

З пастирським візитом Митрополит Івано-Франківський  УГКЦ Преосвященний Кир Володимир відвідав парафію Покрови Пресвятої Богородиці с. Вікторів Галицького деканату, яка 14 жовтня відзначала храмове свято.

Першого листопада минають 70-і роковини з дня смерті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького

Наприкінці XIX ст. перед Греко-Католицькою Церквою постала необхідність оновлення чи, радше, віднайдення властивого їй місця в суспільному житті. Це важливе завдання стало основним змістом архіпастирського служіння Митрополита Андрея Шептицького (1901-1944 рр.), життя та діяльність якого мали найбільший вплив на ідентичність УГКЦ в її дотеперішній історії.

Покликання

 

Митрополит Шептицький походив із давнього знатного українського роду, він формувався як особистість і здобув всебічну освіту в багатонаціональній та мультиконфесійній Австро-Угорській імперії. Після вступу до монастиря отців Василіян у Добромилі в 1888 р. прийняв чернече ім’я Андрей. Філософію та теологію студіював у Кракові, а право – у Мюнхені. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. У 1899 р. його номіновано Станіславівським єпископом, а згодом у 1900 р. – Галицьким Митрополитом.

ПИТАННЯ: Що ми маємо на увазі, коли говоримо «нехай святиться ім’я Твоє» або «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»? Що означають слова  «дякуємо Тобі, бо велика слава Твоя», виголошені під час Служби Божої? Як це - дякувати за славу?

ВІДПОВІДЬ: «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа»: коли ми вимовляємо ці слова і здійснюємо хресне знамення, ми ставимо себе перед Богом - Отцем, Сином і Святим Духом -  і висловлюємо бажання діяти силою і владою, що виходять від Бога. Ім’я рівноцінно особистості. Коли ми говоримо «хай святиться ім’я Твоє», ми просимо про те, щоб Бог був прославлений усіма, прийнятий усіма, про те, щоб усі були готові слідувати по Його святому шляху, слідувати Його слову і заповідям. «Це прохання, яке містить в собі всі прохання, - стверджується в Катехизмі Католицької Церкви, - виповнюється молитвою Христа, як і наступні шість прохань. Молитва «Отче наш» - це наша молитва, якщо вона твориться  «в ім’я» Ісуса. Ісус просить у Своїй Первосвященицькій молитві: «Отче Святий! Збережи їх в ім’я Твоє, тих, яких Ти Мені дав».

Ця замальовка-спогад про св. пам’яті Петра Юрчишина — великого чоловіка для села Сівка-Калуська, прихильника і розповсюджувача «Нової Зорі», який помер сорок днів тому.

 

З паном Петром сидимо за столом під його затишною оселею і розмовляємо. А в саду вже перестигли яблука, фіолетовими гронами звисає виноград, осипаються з дерев перші пожовклі листочки.

— Так і життя наше, — каже він задумавшись, — від весни до осені — рукою подати. Мені вже сімдесят вісім, а здається, що вчора пішов у перший клас, прийняв тайну Святого Причастя у нашій церкві.

З 15 по 19 жовтня 2014 року, на запрошення пароха церкви Покрову Пресвятої Богородиці о. Миколи Фреїшина, відбулася Свята Місія у селі Велика Тур’я Долинського деканату Івано-Франківської митрополії УГКЦ.

 «Свята Місія для нашої громади — це історична та знакова подія, але найголовніше – це святий момент, коли ми разом, церковною громадою, відкриємо свої серця, щоб туди увійшла Божа наука, любов і глибоке розуміння Святого Письма», – такими словами при зустрічі звернувся настоятель церкви до отців-місіонерів та вірних.

В чудовий осінній недільний день 19 жовтня цього року Кир Василій Тучапець ЧСВВ, екзарх Харківський, завітав до відомої василіянської обителі Царя Христа, що в м. Івано-Франківську.

 На монастирському подвір’ї Владику Василія врочисто зустрів і привітав у колі процесії місцевий ігумен і парох о. Йосафат Фітель ЧСВВ. Відтак єпископ подався до храму, де перед Архієрейською Літургією здійснив обряд освячення нового престолу та кивота. Йому допомагали, співслужили з ним чимало священиків Василіянського Чину, які приїхали з різних монастирів України.

Перебуваючи у святому храмі на Літургії, ми зосереджуємося на своїх проханнях до Господа, уважно слухаємо проповідь пароха і намагаємося відкрити для себе вічну премудрість Святого Письма. Але чи часто ми замислюємося над тим, що створює неповторність перебування в тому чи іншому храмі і викликає бажання повертатися для зцілення душі знов і знов? Цю неповторну ауру створює, в тому числі, й церковний хор. Сьогоднішня розповідь про хор церкви Царя Христа м. Івано-Франківська «Істина» і його талановиту диригентку Олександру Гринюк.

Жовтень розмалював зелений килим степу в золотаві кольори. Гублять свої жовто-багряні листки дерева, які ростуть обабіч доріг. Того року очі милувались красою природи, чулися співи пташок. А насадження, які почали звати «зеленкою», з весни дихають смертю, а замість співу пташок чути свист куль і вибухи. Це бойовики з насаджень обстрілюють дороги.

Автомобіль  мчав на великій швидкості. Бійці сиділи, пригнувшись. Почався обстріл. Раптом почувся різкий звук гальм.