7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 26 (1078) від 30 липня 2015


До історії взаємин двох велетнів духаАндрей Шептицький – багатий граф, член українського монашого Чину Отців Василіян, ігумен Святоюрського монастиря у Львові, Єпископ Станиславівської Єпархії, нарешті - Митрополит, Глава Української Греко-Католицької Церкви, рід якого був закорінений вже у XIII ст., але після поділів Речі Посполитої златинізувався і спольщився.

1904 року А. Шептицький звернувся з пастирським посланням до «всечесного духовенства єпархій о квестії соціальній» - і цього ж року Іван Франко опублікував у «Літературно-науковому віснику» рецензію на послання Митрополита «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм». У цій публікації І. Франко насамперед відзначив новаторство митрополичого послання, оскільки попередники А. Шептицького видавали такі звернення шаблонною, запліснявілою лексикою, а це - написане живою народною мовою, на конкретних прикладах, «річ, – каже письменник, – нечувана у наших церковних достойників...». До того ж Митрополит знає, про що говорить. І все ж І. Франко доволі м’яко, а деколи і різко, навіть повчально, доповнює та поглиблює послання Глави УГКЦ, критикує, особливо трактування проблем приватної власності, сім’ї та соціальної справедливості.

У  четвер, 16 липня 2015 р., Папа Франциск прийняв на приватній аудієнції кардинала Анджело Амато, СДБ, Префекта Конгрегації в справах святих, під час якої затвердив декрети цього відомства, які стосуються визнання геройськості чеснот кандидатів на прославу. Першим у цьому списку є Слуга Божий Андрей Шептицький ЧСВВ,  Львівський Митрополит УГКЦ.

«Нова Зоря» порушувала цю делікатну тему неодноразово, проте, на жаль, мусимо ствердити, що наші прощі з кожним роком щораз більше нагадують ринки ширвжитку, аніж молитовні зібрання паломників, які прошкують до вибраних Богом місць, щоб отримати відпуст гріхів через Таїнства Покаяння і Євхаристії.

 

Пригадуються ранні 1990-ті, коли на наших прощах збиралися по кілька тисяч вірних на літургійну молитву і всі без винятку прочани були безпосередніми учасниками Служби Божої, повертаючись до домівок з радісними серцями, сповненими благодаттю через прийняття Найсв. Тайн.

Якщо влада не покається – їй буде «труба», – про це ствердив Преосвященний владика Ян Собіло, єпископ-помічник Харківсько-Запорізької єпархії Римо-Католицької Церкви у інтерв’ю для «Радіо Марія».

 

Відповідаючи на питання ведучого про ставлення до вимоги «Правого сектору» проведення референдуму про довіру владі, владика Собіло відповів:

Цього року маємо унікальну можливість пошанувати Мойсея українського народу, великого Митрополита Андрея Шептицького. На всецерковному і державному рівнях відзначаємо 150 років від дня його народження. Цей рік в нашій Церкві проголошений роком Митрополита Андрея Шептицького.

Монастир св. Йосифа де Сен-Марк у с. Павшино (вул. Шевченка, 9) розташований біля самого м. Мукачево, за 5 кілометрів. Там мешкають сестри, які опікуються перестарілими людьми, дітьми, молоддю. У монастирі мешкає п’ятеро сестер з Індії, четверо – з України, одна – зі Словаччини.

Сюди найчастіше приїздять з Львівської області, а тепер уже з цілої Західної України, раніше бували і з Криму та зі Сходу. Вдень з 14 до 18 години тут приймають до 250 осіб, на годину – 60 людей. В надії на фізичне зцілення люди приїздять до сестри Лідії.

Ми часто звинувачуємо себе у тому, що не дуже уважно беремо участь у Службі Божій. Ми говоримо про це на сповіді і, пообіцявши виправитись, наступного разу докладаємо усіх зусиль, аби зосередитись. І що? А майже нічого. Наші думки, на жаль, нас не слухаються.

Ось кілька підказок для того, аби «покращити» нашу участь у Літургії.

Одного разу, коли Господь наш Ісус Христос проповідував Своє божественне Євангеліє і з уст Його лилося Слово життя, жінка одна, не стримавши вдячного захоплення, голосно висловила свою думку про незрівнянне щастя Матері, Яка вигодувала і виростила Спасителя. Господь не заперечив простосердечної похвали Своїй Пречистій Матері, але, наче доповнюючи цю думку, сказав:»Блаженні, що слухають слово Боже і виконують його» (Лк.11,28). Божественний Учитель  хотів пояснити: Так! Справді, блаженна Та, що колись сподобилася носити Мене, одвічне Слово Боже, але блаженні і ті, що слухають Боже слово і зберігають його в своєму серці, маючи  його Законом свого життя.

 

Ми приходимо до святого храму, щоб тут слухати слово Боже, особливо ж слово святого Євангелія. Добре, коли робимо це з побожною увагою, або коли самі, перечитавши написане, замислюємося над євангельським словом. Ось євангелист оповідає, як одного разу Спаситель чудесно  наситив у пустелі велику силу народу, який слухав слово Христове. Там самих лише чоловіків  було п’ять тисяч.  Безумовно, з ними було чимало жінок і дітей. І всі вони наситилися п’ятьма хлібами і двома рибами, які Господь помножив у чудесний спосіб, давши голодним і спраглим спасенну поживу,  котра стала прообразом Пресв. Євхаристії.

28 липня минуло 1000 років переходу у вічність св. рівноапостольного Володимира Великого – Просвітителя Українського Народу

Русь-Україна – найбільша за територією і наймогутніша в економічному та військовому відношенні держава середньовічної Європи – була в дружніх контактах з усім тодішнім цивілізованим християнсько-католицьким світом. Це стало можливим завдяки мудрому керуванню Великого Князя Київського св. Володимира, який налагодив тісні духовні й  династичні зв’язки з провідними європейськими монархами.


Започаткований рівноапостольною княгинею Ольгою, процес звороту Київської Держави до християнства був завершений 30 літ згодом її онуком – Володимиром Святославичем, остаточним спадкоємцем усієї Святославової державної спадщини. Зворот князя Володимира до християнства відбувся у зеніті його особистих і державних звершень всередині і ззовні його велетенської держави.

Від початку свого існування Церква оголошувала святими деяких осіб, тобто офіційно стверджувала, що вони вже осягли вічну радість в небі. Хоча спочатку культ святих народжувався спонтанно, отримуючи потім схвалення єпископів, проте від декількох століть це відбувається через акти канонізації або беатифікації, які здійснює Апостольський Престол.

Беатифікація (оголошення блаженним) є папським актом, що дозволяє на публічний культ даної особи, обмежений щодо місць і форм (напр., якоїсь країни, дієцезії або чернечої родини). Вона не наказує цього культу, тільки заохочує, дозволяючи на його публічну форму.