7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 39 (1091) від 29 жовтня 2015


Пану Ярославу Щуру з с. Павлівка Тисменицького району пішов шостий десяток літ. Останнім часом його часто запрошують священики на свої парафії. Чоловік дає свідчення, як зцілився від страшної залежності – алкоголізму. За його словами, він пройшов пекло, проте зміг із нього вибратись. Внутрішній голос йому сказав: «Ярославе, ти губиш своє життя! Роби щось!»

Після кількох років лікування, після того, як чоловік пізнав Божу любов, він став іншою людиною. Спілкуючись з ним, складається враження, що в чоловіка є духовна освіта, що він працює катехитом.

Роздуми над порадами черниці

 

Шановна редакціє «Нової Зорі»! Уже вкотре перечитую замітку «Дві поради черниці» («Нова Зоря», ч. 33), роздумую над другою порадою, яку с. Єва Бартосевич дає дівчатам-студенткам, молодим жінкам, які ведуть розпусне життя, займаються проституцією.

 

Ось ця друга порада: «Якщо тобі вдасться пройти життя, зберігаючи до кінця переконаність, що ти все виграла, усіх перемогла, прожила повністю за своїми принципами і ні про що не шкодувала... Коли вже по смерті зустрінеш Ісуса, Котрий огорне тебе такою любов’ю, якої ти ніколи в житті не зазнала і від якої через розпусту свідомо відреклася, і ти розплачешся над життям, що пройшло крізь твої пальці, тоді не вагайся прийняти цю любов навічно, бо Він добрий завжди».

Моя сестра одружилася ще сім років тому, але відчути радість зачаття, вагітності й народження своєї дитини їй ніяк не вдавалося. І ось, ніби ці сім років безпліддя не були для неї достатньо болісними, за ними прийшла новина, яка розбила їй серце остаточно. 

Лікарі сповістили молодому подружжю, що вони обоє безплідні і повинні змиритися з тим, що ніколи не зможуть пережити радості материнства й батьківства. Можу лише уявити, що вони тоді пережили, якщо навіть у моєму серці це відгукнулося таким болем.

Вечір напередодні Великого Посту я провів у молитві перед малою свічкою і в певний момент вирішив прочитати уривок із Євангелія від Матея, де йдеться про блаженства. Коли я заглибився у слова Ісуса, мій погляд зупинився на одній фразі: «Блаженні засмучені, бо будуть утішені» (Мт. 5, 4). Того вечора моє серце стало маленьким гірчичним зернятком, яке повірило, що гора безпліддя може зробитися такою нікчемною перед величчю милосердя нашого Небесного Отця. І тоді я вирішив провести сорок днів, постячи на одному хлібі й воді, щоб принести цю маленьку жертву за свою сестру, її чоловіка та їхню радість коли-небудь узяти на руки своє немовля.

Для католика перше листопада – це день, коли Церква згадує усіх святих, а наступного дня – усіх померлих. Відповідно, вихідні то чи будень, потрібно знайти час, щоб у ці дні прийти на Святу Літургію й відвідати могили померлих рідних та близьких. Натомість маскарад, що відбувається в ніч напередодні, викликає у віруючих людей неоднозначну реакцію: розпатлані, розмальовані демони, відьми й привиди «літають» вулицями міст і сіл. Бабці лякаються, проте молодше покоління зовсім не проти долучитися до цього шабашу.

Це Гелловін, ніч напередодні Дня всіх святих. За стародавньою легендою, цього дня уся нечисть виходить на землю, щоб правити бал. Молоді, звісно ж, ця ідея припадає до душі й заморське свято в Україні пустило нині глибокі корені.

VІІ Меджугорська молитовна зустріч в Україні «З Марією –до Ісуса» відбулась у Мукачево (Закарпаття) 17 жовтня в Катедральному соборі св. Мартина. Її організувала спільнота «Світло Марії» з Меджугор’є, яку очолює Терезія Гажійова.  Крім неї, в зустрічі брав участь місіонер з Австрії п. ґотфрід, молодь з Латвії та Боснії і Герцеговини.

Близько тисячі людей приїхало з різних міст і сіл України, щоб спільно молитись, поклонятись Ісусу в Пресвятих Дарах, слухати свідчення про навернення, посвятити свої родини Непорочним Серцям Марії та Ісуса.

 Сучасне суспільство переповнює жалем і скорботою не тільки за живих, які страждають сьогодні від складної суспільно-політичної ситуації в країні, але й за покійних, за яких мене переповнює ще більший смуток від того, як їхні родичі нехтують відвідати їх могили, згадати добрим словом, помолитися за них, покласти квіти на могилу...

Минулого року, в серпні місяці, в передмісті одного бойківського містечка померла старенька бабуся. Я знав її особисто. І мабуть більш доброї та чуйної людини на своєму шляху вже й не зустріну в прийдешньому світі...

Ми повинні запитати себе: «Чого хоче Пречиста Діва Марія? Яка ситуація в світі, що Богородиця з’являється щоденно?» Наша Найсвятіша Мати прагне, щоб настав мир між Богом і людьми та між людством взаємно. Коли Марія говорила про це у своєму посланні, Вона плакала.

26 червня 1981 року, на третій день об’явлень, Марія промовила: «Мир! Мир! Мир!» Але людство не прислухалось до Її прохань, і рівно через 10 років – 26 червня 1991 року – почалась війна у Югославії.

Під час нещодавньої подорожі на Донеччину вдалося відвідати, зокрема, м. Краматорськ, а в ньому – чудовий дерев’яний греко-католицький храм св. Пророка Іллі. Інтерв’ю з капеланами о. Тарасом Коцюбою та о. Ярославом Данківим, опубліковане в 35 числі «Нової Зорі», записане саме у цій святині. А от на розмову з господарем церкви о. Василем Іванюком через щільний графік поїздки часу не вистачило. «Не біда», - сказав о. Василь. І немов жартома додав: «Зустрінемось в Івано-Франківську».

І справді, така зустріч днями відбулася у редакції. Декан Краматорський о. Василь Іванюк відвідував Західну Україну і на годинку завітав до «Нової Зорі». Розмова з ним – це одкровення католицького священика про сенс покликання. А ще – про особливості служіння на Сході України та ще й під час війни. Все те, що довелося чути про отця Василя на Донеччині з уст її мешканців, для яких цей священик - справжній ідеал самопожертви й милосердя, підтвердилося у нашій розмові. Додамо лише, що нинішнього року о. Василь за ревне служіння удостоєний високої церковної нагороди – медалі імені Блаж. Свмч. Еміліяна Ковча – покровителя українських греко-католицьких священиків.

18 жовтня 2015 року Божого у Криму, в м. Євпаторії відбулося святкування десятої річниці створення парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ.

Святкову Архієрейську Літургію очолив Єпископ Михайло Бубній, Екзарх Одеський і адміністратор Кримський. Преосвященному Владиці співслужили римо-католицький єпископ Яцек Пиль, канцлер Одеського та Кримського екзархатів отець доктор Микола Слободян, а також настоятель Свято-Покровського храму в Євпаторії о. Богдан Костецький. У Святій Тайні Покаяння вірним послужили ієромонах студит Віталій Комаров з Керчі та настоятель римо-католицького храму святого Мартіна в Євпаторії отець Вєслав Кубальські. У Службі Божій взяли участь греко-католицькі та римо-католицькі сестри-монахині з Ялти та Євпаторії, а також вірні всіх парафій Кримського екзархату УГКЦ.

Храм Покрови Пресвятої Богородиці Київської Архієпархії розташований у м. Вінниця біля центрального автовокзалу, неподалік  від річки Південний Буг. Він вражає величчю, небесно-голубим кольором. Єднаючись із цілою УГКЦ, парафія живе її духом, розділяючи радощі і тривоги, прислуховуючись до голосу її провідників, відкликаючись на потреби та заклики.

Заснована парафія була ще у далекому підпіллі, 1957 року, коли на терени Поділля приїхав отець Григорій Мисак ЧНІ. На початку Незалежності України отці редемптористи почали відновлювати та формувати парафіяльну спільноту. У  1993 році міська влада виділила земельну ділянку під забудову храму по вул. Київська, 1, де на той час стояв літак. 30 травня 1993 року Владика Филимон Курчаба освятив наріжний камінь під будівництво. А 1997 року на березі Південного Бугу у Вінниці постав величавий храм.

Я не буду добирати слів і писати гарні казки про чарівників! Люди, ви молитеся до святих, які на небі, але не помічаєте тих, хто живе поруч з Вами! Тих, хто страждає вже зараз! Чия подушка мокра від сліз, а стіни опухли від вереску та стогону! 
Знайомтеся! Це Сергійко - він мученик! Він осліп, його тіло скрутило від бездіяльності лікарів! Від постійних болючих судом ноги викручені так, що в непідготовленої людини віднімає мову! 

Часом я чую від людей, що вони «трішки вірять» в Бога. Я не розумію цього. Ми або віримо, або ні. Вірити не важко. Думаю, розум часто перешкоджає нам вірити. Візьмемо за приклад дітей. Якщо дитині дати яблуко і сказати, що це – яблуко, то вона не скаже, що це не яблуко. Вона не буде сумніватися. Віра відрізняється від знання. Я можу знати Біблію напам’ять. Але чи я вірю? Для віри не обов’язково багато знати.

 

Сучасний світ намагається все пояснити, все поставити в рамки логіки, все зрозуміти. Бог часто не пояснює нам усього. Думаю, Він хоче, щоб ми навчилися довіряти Йому. Зараз люди все хочуть знати. Бог заборонив Адаму і Єві їсти плід з дерева пізнання добра й зла. А змій сказав: «... коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро і зло» (Бут. 3, 5). Адам і Єва хотіли знати добро й зло, їм було цікаво. Багато гріхів ми робимо через цікавість.

Доброю пам’яттю залишиться у серцях мешканців с. Високе Монастириського р-ну на Тернопіллі незабутня подія, яка сталася у неділю, 18 жовтня. Тут, у самому центрі села, за численної участі громади відбулося освячення та відкриття пам’ятника національному пророкові України Тарасові Шевченку.