7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 13 (970) від 28 березня 2013


Пастирське послання Блаженнішого Святослава до вірних Української Греко-Католицької Церкви

на Великий Піст 2013 року

 

Добре, коли багатство без гріха;

убозтво ж погане лиш у мові

безбожника (Сир. 13, 24).

 

Дорогі в Христі!

У час Великого Посту кожен християнин задумується, як гідно прожити цей період, дарований нам Церквою для того, щоб перемінити, поглибити і збагатити своє духовне життя. Як жити відповідно до християнських засад у світі, що ставить перед нами виклики, випробування і спокуси? Чотиридесятниця є особливою нагодою для покаяння, примирення з Богом і ближнім, відкинення байдужості, злих думок та егоїзму. Піст – це особливий час навчатися любові, – любові до Бога і ближнього. Піст – це, зокрема, час для інтенсивної молитви та діл милосердя. До діл милосердя і милостині покликані всі християни, незалежно від їхніх статків.

На основі третьої заповіді Божої свята Церква встановила церковні заповіді, де є також третя заповідь, у якій мовиться: «Установлені пости постити». Церква установила пости для освячення своїх вірних. Тому пости не можуть бути самоціллю. Коли християни відрікаються від чогось дозволеного, приємного заради любові до Господа Бога і ближніх, то вони здобувають силу в боротьбі із спокусами та диявольськими підступами, мужньо опираються людським пристрастям і тим самим у своїй досконалості підносяться до святості, якою володіли святі й праведні цього світу. Піст дає можливість нам володіти собою, а також виховує характер мужності і сильної волі. Якщо ми постимо, то виявляємо послух нашій святій Церкві, яка встановила пости. Людина, яка постить, виявляє свою покору перед Богом, прославляє Його могутність та бачить себе у цьому світі любимим Божим створінням. Заради любові до Бога людина може повністю зректися чи обмежити себе в тому, що створює нам приємність.

Аномально холодна друга половина березня стала серйозним викликом для перелітних птахів, в першу чергу – лелек і шпаків. Фактично, багато з них можуть загинути, якщо люди не допоможуть їм. Уже є непоодинокі випадки загибелі шпаків, які важче за лелек ідуть на зближення з людиною.

У монастирі оо. Василіян Царя Христа, що у м. Івано-Франківську, відбувся „круглий стіл”, присвячений вихованню школярів у вірі. В ньому взяли участь методисти управлінь і відділів освіти, відповідальні за християнську етику, та голови методичних об’єднань.

Він розпочався Молебнем до Богоматері, який відслужив у храмі ігумен і парох о. Йосафат Фітель ЧСВВ. Опісля захід продовжився у стінах обителі, де всі присутні почули привітання від Голови Комісії у справах освіти та виховання п. Галини Гришко. Вона, зокрема, наголосила на меті зібрання, рокові віри, дияконії тощо.

РОЗДІЛ 2

 

2.4. Технологія інкорпорації уніатської Холмської єпархії до складу Російської Православної Церкви 1875 р. та її наслідки

 

 (Продовження. Початок у чч. 42-49 за 2012 р., ч. 1-12 за 2013 р.)

 

Політика денаціоналізації та русифікації, яку царський уряд активно реалізовував на теренах Правобережної України з часу її приєднання до складу Російської імперії, була чітко окреслена Миколою І: «Один закон, одна мова, одна віра». Після офіційного «возз’єднання» уніатського населення цього регіону з Російською Православною Церквою 1839 р., пильна увага урядових кіл імперії була звернена на Холмщину і Підляшшя. На цих теренах за церковною статистикою станом на 1872 р. було 267 уніатських парафій; із загальної кількості 507 157 осіб більше половини – 266 573 – «перебували в латинстві», тобто були римо-католиками, 2 181 – православними, а решта – близько 240 тис. уніатами. Саме останні стали об’єктом наступної широкомасштабної акції російського царату, спрямованої на денаціоналізацію, русифікацію та остаточне, згідно з імперською ідеологічною програмою, злиття поліетнічного та поліконфесійного населення цього регіону з Російською імперією.

Милосердя — чи не найблагородніша людська риса життя. «Я милосердя хочу, а не жертви», —каже Господь ці прекрасні слова. Як зрозуміти їх? Милосердя і пожертва – невід’ємна риса життя. Людина, в якої добре і щире серце, робить милосердя для того, хто його потребує, жертвує тому, кому це потрібно.

Село Чортовець – велике, багате, працьовите, а доброта його жителів не має меж. У селі є дві конфесії, але серед парафіян панує взаєморозуміння, любов, злагода, щира молитва, спільна організація різних заходів, походів і зустрічей. А найголовніше те, що вони беруть участь в акціях милосердя. Не так давно греко-католицька громада із о. митр. Теодором Оробцем зібрала для Снятинського інтернату продукти харчування. Згодом з ініціативи п. Тараса Колісника та п. Михайла Ткачука організували акцію для тих же дітей. Громада УПЦ (о. Василь Калин і о. Володимир Малявчук), братство, сестринство та парафіяни села зібрали більш як три тонни продуктів і зразу ж відвезли їх у інтернат.

В особливий спосіб відсвяткували день 8 березня жінки спільноти «Матері у молитві» Долинського, Болехівського, Рожнятівського та Калуського деканатів.

З самого ранку почали з’їжджатися матері в Долинську церкву Серця Ісуса і Серця Марії, де настоятелем о. Вітольд Левицький, на реколекційні науки. Вони розпочалися Божественною Літургією, яку очолив декан о. Зореслав-Іван Котович у співслужінні о. Вітольда, єпархіального духівника о. Романа Пташника та багатьох священиків.

У когорті журналістів видавництва „Нова Зоря” — поповнення. Членом Національної спілки журналістів України (НСЖУ) стала редактор видавництва п. Людмила Іванотчак. З цієї нагоди до видавців завітала голова Івано-Франківської обласної спілки журналістів п. Вікторія Плахта та голова ради етики і права спілки п. Ганна Шекеряк.

Такими словами у повсякденній душпастирській праці послуговується наш о. Роман Боярський. Відтоді як він був скерований на парафію невеличкого села Клубівці, ми всі, його жителі, пережили справжнє переображення – як у духовному плані, так і в обнові церковного подвір’я.

З Божою допомогою і за сприяння о. Романа забетонували доріжки, обновили каплицю, яка тепер служить і бібліотекою, в якій налічується багато духовної літератури. Також маємо катехитичну школу для дітей. Тішать наше око золотоверхі куполи храму. Щонеділі та в свята мелодійно і величаво дзвонить новий дзвін. Чимало зусиль доклав о. Роман, щоб привезти його з Чехії. Уже два роки на парафії діє спільнота „Матері в молитві”.

«Юрко може жити в дуже тяжких умовах, але я впевнений, що зломити його їм не вдасться»

(Роман Шухевич).

 

Юрій Шухевич народився 28 березня 1933 р. в с. Оглядові Радехівського повіту на Львівщині в родині майбутнього Головного командира УПА Романа Шухевича.

В 1945 р., після арешту матері, його відправляють разом із 5-річною сестрою у совєтський дитячий будинок (м. Чернобіль, згодом – Сталіне), з якого він втікає. При спробі викрасти звідти сестру він потрапляє в лабети каральних органів «імперії зла».

Шановна редакціє газети «Нова Зоря» та шановний головний редакторе о. Ігоре! Я уже дуже давно читаю Вашу газету і у кожному номері знаходжу щось цікаве, за що й щиро Вам дякую. Низький від мене поклін!

Оксана КОРОЛЕВИЧ.

м. Монастириська Тернопільської обл.

Ярослав Ткачівський відомий українському читачеві багатьма гранями свого таланту. Він, передусім, поет і журналіст, а ще – прозаїк, пісняр, сатирик. У його творчому доробку понад 30 книжок, близько сотні пісень та романсів, він є лауреатом чотирьох літературних премій — ім. Івана Франка, ім. Миколи Лукаша, ім. Тараса Мельничука та ім. Василя Стефаника. Здавалось би, можна зробити якусь паузу, спочити на лаврах слави, але це не притаманно йому. „Не тліти, а горіти” – ось життєве кредо Я. Ткачівського. І він продовжує невтомно йти до читача зі своїми поетичними доробками, захоплюючи численні аудиторії соковитим, свіжим і дзвінким, немов гірський струмок, поетичним словом.