7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 9 (966) від 28 лютого 2013


26 лютого Блаженнішому Любомиру Кардиналу Гузару виповнилося

80 років


Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав Шевчук високо оцінює роль Блаженнішого Любомира Гузара в духовному житті українського християнства.


З нагоди 80-річчя останнього Глава УГКЦ у коментарі для телеканалу ICTV сказав таке: «Блаженніший Любомир – це феномен у духовному житті українського християнства. Уповні зрозуміти цей феномен ми зможемо тільки з плином часу. Очевидно, що духовний феномен має більше невидимого, ніж видимого. Повернення Глави УГКЦ до Києва – це, можливо, одна з найбільш яскравих видимих подій цього часу. Блаженніший Любомир це справді вимолив, вистраждав, і Господь йому допоміг це здійснити. І ми практично повернулися до нашої столиці, з якої нас багато століть тому вигнали».

Зі слів Папи Бенедикта XVI на прощальній аудієнції 26 лютого 2013 року

 

„У ці хвилини моя душа розгортається, щоб обійняти всю Церкву, розсіяну у світі; я дякую Богові за «новини», які протягом цих років Петрового служіння я зміг отримати, стосовно віри в Господа Ісуса Христа, і стосовно любові, яка дійсно поширюється в Тілі Церкви”, — сказав Святіший Отець Бенедикт ХVІ 26 лютого під час катехизи, яка зібрала на площі святого Петра у Ватикані та прилеглих вулицях понад 150 тисяч вірних, серед яких і кілька сотень українців.

20 лютого Преосвященний Владика Коломийсько-Чернівецький Кир Миколай Сімкайло освятив новозбудований храм Собору Пресвятої Богородиці в с. Матеївці Корницького деканату.

Зусиллями громади на чолі з місцевим священиком о. митратом Михайлом Арсеничем та з допомогою влади і меценатів вдалося збудувати Божий храм для духовних потреб місцевих жителів.

В останню неділю лютого на парафії Різдва Пресвятої Богородиці с. Березівка Лисецького деканату (парох о. Богдан Рудницький) та на майбутнє кожної останньої неділі місяця відправлятиметься Молебний чин за страждаючих на різні недуги – душевні й тілесні – біля мощей блаж. Миколая Чарнецького. З люб’язного благословення отців Редемптористів, які цей чин проводять кожного першого четверга місяця у церкві Матері Божої Неустанної Помочі, що по вулиці Івасюка, 48 в м. Івано-Франківську.

Кожному Господь дає певні здібності і допомагає їх використати для Божої слави і добра ближніх. Найголовніше для людини — побачити ці небесні дари, прийняти й прагнути розвинути їх, і тоді Господь через цю особу, її послух, працю, старання починає діяти, торкаючись сердець, навертає до Ісуса тих, хто заблукав чи, можливо, впав у гріховності цього світу.

Отець Ярослав Середюк – це священик, який слухає Голосу Божого і, йдучи за ним, веде нас. Ми дякуємо Всевишньому, щоб обдарував о. Ярослава вмінням і бажанням бути справжнім пастирем своїх овець.

Вже півтора року о. Ярослав є парохом церкви св. Петра і Павла села Ластівці. Він – розумний, покірний, скромний, невтомний, справедливий і є прикладом для інших. У молитвах до Бога разом з їмостю п. Тетяною виховує трьох дітей. Він для нас, жителів села, став наставником, помічником, порадником, учителем. Через нього Господь промовляє до нас, і все більше й більше дітей, молоді та людей середнього віку відвідують Господній храм.

На Святій Літургії ми разом з нашим священиком в молитві стаємо перед Господом однією громадою, бо єднаємось з Господом. Зосереджено і виважено наш священик відправляє Святу Літургію. Він завжди навчає як ми повинні любити Ісуса, приймати Його до свого серця, тобто причащатися. Коли отець посміхається, то й нам стає ясно і тепло на душі. Він – світло, яке Господь запалює для нас.

У жовтні 2011 року я вдруге завагітніла. До жіночої консультації звернулась у лютому, на 16-ому тижні вагітності, та отримала направлення на УЗД. Коли лікар глянула на монітор, її обличчя стало серйозне, вона довго й уважно вивчала зображення на екрані. Не була багатослівна, тільки сказала, що шансів на життя у дитини нема. Наступного дня мені зателефонували з консультації і сказали, що потрібно переривати вагітність. Я відповіла, що обговорю це з чоловіком. Я розуміла, що в даній ситуації ніхто не зможе допомогти, крім Господа Бога. Взявши відпустку, я щоденно відвідувала оздоровчі молитви і молилась. Дякую чоловікові, який підтримав мене і сказав, що ми приймемо дитинку, якою б вона не народилась.

На свято Стрітення Господнього мені знову зателефонувала лікарка і питала чого я чекаю і не йду на аборт. Це вже був 18 тиждень вагітності. Я хотіла відтягнути час, щоб не вислуховувати, яку помилку я роблю і що я народжу хвору дитину.

Одного разу журналіст запитав в Папи Бенедикта ХVІ:

— Святий Отче! Скільки доріг до Бога?

На що Папа відповів:

— Скільки є людей, стільки ж і доріг до Нього.

На сторінках газети «Нова Зоря» часто натрапляємо на матеріали людей про особливий досвід відносин з Богом. Хтось пізнав Бога у бідах, хтось — через кардинальну переміну людського мислення (що важко оповісти людськими словами) прийшов до Бога. В кожного цей шлях відмінний і по-особливому цінний для того, хто його стоптав. На такій дорозі побувала я і моя родина. Все почалося зі смерті мого батька в молодому віці.

РОЗДІЛ 2

 

2.3. Завершення процесу «возз’єднання» уніатів Правобережної

України з Російською Православною Церквою 1839 р.

 

 (Продовження. Початок у чч. 42-49 за 2012 р., ч. 1-8 за 2013 р.)

 

Взятий урядом та ієрархією Російської Православної Церкви курс на скасування унії виправдовувався гаслом рятування нібито зіпсованого польсько-католицьким впливом «російського» народу України і Білорусі від остаточної денаціоналізації. При цьому за мету ставилася етноконфесійна й етнокультурна інтеграція України і Білорусі у складі Російської імперії. Українців і білорусів переконували в тому, що їхня віра залишається незмінною, а знищуються лише внесені до неї зміни й перекручення, силою та хитрістю введені до Церкви за їхніх предків. Насправді ж відбувалося навернення уніатів у православ’я в його російсько-синодальному, оказененому варіанті.

Церковному хорові с. Брошнів – 10 років

Неділя, 17 лютого,  для жителів села Брошнів була особливою: відзначаючи 10-ліття церковного молодіжно-дитячого хору, Святу Літургію відслужили троє священиків, а відтак у місцевому народному домі відбувся концерт духовної пісні.

Богослужіння відправляли брошнівський парох о. Василь Пастернак, настоятель Вільхівського храму св. пророка Іллі о. Віталій Семанів та о. Володимир Костюк, який прислуговує у церкві Покрови Пресвятої Богородиці на парафії сусіднього села Голинь Калуського району. Запрошені душпастирі – вихідці із села Брошнів, тож кожен ділився своїми спогадами, пов’язаними з історією церкви і його хорів. Вони вітали колишніх і нинішніх хористів, висловлювали слова подяки регентам — Ользі Кінащук та Надії Мензатюк.

— Свого часу у нас було 90 хористів, — згадує Ольга Кінащук. – Наймолодші учасниці, які в той час були ще й дошкільнятами, нині вже й своїх діток до церкви приводять…

(Матея 10, 32-33)

 

1. Віруючий християнин зобо­в’язаний не тільки зберігати в серці дар святої віри, але також визнавати її публічно. Від колиски людського роду, протягом тисячоліть, народи завжди виявляли свою віру в Творця різними знаками, символами, спільними моліннями, жертвами та зведенням святинь.

Ми не маємо обов’язку визнавати свою віру в Христа перед кожною людиною, чи, радше, перед непокликаними. Деколи треба навіть приховати святу віру перед ворогами. Християни перших трьох століть потайки сходилися на спільні моління, переховувалися від урядовців Римської імперії. Вони мусіли це робити, бо погани переслідували за християнську віру, карали смертю невинних учнів Христових. Звідтіля постали римські катакомби. Перші християни мали свої тайні символи – знаки, як, наприклад, риба, вівця, пастир. Вони пригадували їм Ісуса Христа. Побачивши на стіні помешкання намальовану рибу, вівцю або пастиря, християнин знав, що в тому домі також живе християнин – учень Ісуса Христа.

В гірському селі Поляниця Яремчанського деканату відбулася «Гуцульська розколяда». Свято розпочалося з недільної Святої Літургії, де кожен мав змогу подякувати Богові за безцінні ласки, які Він щоденно засилає. Проповідь виголосив гість свята отець Севастіян Дмитрух: «Сьогодні, у важкий час для України, ми повинні берегти нашу мову, не соромитися гуцульського акценту, маємо носити гуцульські строї, зберігати традиції і передавати наступним поколінням...», – наголосив о. Севастіян.

Після Літургії парох села отець Богдан Скірчук зробив наголос на тих цінностях, які ми отримали від Небесного Отця і несемо відповідальність за втрачене. Священик наголосив: «Любов наша полягає у єдності, і не тільки тоді, коли ми перебуваємо у храмі, а також поза стінами храму потрібно проявляти християнську любов до ближніх».

Ми живемо в час, коли багато християнських рухів послаблюється. Однак рух „Матері в молитві” процвітає! Виник з нічого, як вибух, без жодної реклами, і за десять років поширився у понад 100 країн світу. Це можна пояснити як особливий прояв

Святого Духа!

Спільноти „Матері в молитві” на своїх зустрічах віддають Божій опіці своїх дітей. Потім вони возносять хвалу та прославляють Господа. Усе дуже просто, але саме це і є ключем до християнського життя. Звичайно, в основі всього лежить молитва. Немає більшого щастя для людини, особливо для матері, в цій долині сліз, як розмовляти з Господом Богом за посередництвом молитви. Правда, Господь і так знає всі наші потреби, але Він хоче, щоб ми, як добрі малі діти, самі до Нього приходили. Саме це ось уже п’ять років робить спільнота „Матері в молитві” із невеличкого села Гончарів, що в Обертинському деканаті Коломийсько-Чернівецької єпархії.

23 лютого понад 200 учасників Тлумаччини заполонили майданчик перед обласною філармонією. У барвистих українських строях молоді дівчата й хлопці, сивочолі поважні аматори радували око перехожих. Переповнена зала філармонії тривалими оплесками зустрічала учасників творчого звіту Тлумацького району, присвяченого 200-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка.

 

Начальник відділу Тлумацької райдержадміністрації Галина Петрунько зазначила, що в програмі культурно-мистецького дійства також виставка робіт майстрів декоративно-ужиткового мистецтва, концертна програма 23-х чудових колективів, яких не соромно показати по телебаченню та слухати по радіо. Всі твори високодуховні, патріотичні.

17 лютого в Народному Домі «Просвіта» з ініціативи Громадського християнського руху «Клич» (голова Богдан Гоблер), за підтримки Молодіжної комісії Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ (голова о. Віталій Дем’янець) та Пластової Кадри Виховників 27 куреня ім. Володимира Івасюка відбулась дискотека «Українські Вечорниці». Цього разу організатори вирішили включити в програму майстер-клас з танцю танго. Його провела хореограф Надія Тимчишин із спільноти “Дорогою істини”, яка завітала на вечорниці зі Снятинщини. Вона приїхала з танцювальним колективом “Крок вперед”, який виконав український танець “плес” та “танго” разом з членами спільноти ГХР “Клич”.

«Прочитавши матеріал «Мультимедійні засоби під час проповіді», яку подала газета «Нова Зоря» (число 48 за 13 грудня 2012 р. Б.), мене вразило те, що на Святій Літургії використовували комп’ютер. У заголовку автор написав, що це вперше на Тернопільщині до Святої Літургії долучили мультимедійні засоби під час проповіді.

На сьогоднішній день комп’ютерні технології стали невід’ємною складовою людства, яке є у повній залежності від них. Якщо глянути на цю  проблему духовно, то зрозуміло, що кожною залежністю, наприклад, пияцтвом, грошолюбством керує відповідний нечистий дух. Скільки батьків сьогодні побивається, шукаючи порятунку для своїх дітей від комп’ютерного полону! Тоді нехай хтось із прихильників цих новітніх технологій пояснить: якщо узалежнена цим духом людина звернеться по допомогу, то хто відгукнеться, коли ми всі будемо цим смакувати.