7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 44 (1049) від 27 листопала 2014


Возвеличу

Людей закованих моїх,

Малих отих рабов німих!

Убогих, нищих...

Я на сторожі коло їх

Поставлю Слово.

Тарас ШЕВЧЕНКО

Наші постійні читачі за чверть століття уже звикли, що традиційно, наприкінці року, редакція «Нової Зорі» звертається з нагадуванням і проханням про оформлення передплати на рік наступний. Але сьогоднішнє наше звернення особливе. Воно зумовлене реальними загрозами, які нині зловісно постали перед Україною через агресію «православного» московського сусіда, а також – перед українським християнством, культурою, перед усією україномовною пресою та видавництвами, і, зокрема, - перед „Новою Зорею”.

12 грудня виповнюється 10 років з часу відходу до вічності св. пам. Владики Ісповідника Павла Василика

Юний аскет

Минуло 10 років, як Українська Греко-Католицька Церква навіки попрощалась із своїм духовним батьком, наставником та ревним ісповідником віри Павлом Василиком. Людиною із великої букви, яка змінила долю всієї Церкви і навіть – всього народу. 

 

А почалась його історія у маленькому селі Бориславка Перемишльського повіту. Сьогодні — це територія Польщі. Але тоді там проживала велика і дружня сім’я Василиків. 8 серпня 1926 року їх дім сколихнув плач малесенького хлопчика, який щойно з’явився на світ. Маленький Павло ріс серед 8 братиків і сестричок. Всього дітей було 11, але час був жахливий, тому двох чекала смерть ще у ранньому віці. Батьки були простими селянами. Тато Яким дбав про те, щоби діти виростали національно свідомі. А релігійне життя не відривалось від національного, адже ми, українці, плекаємо у своїх традиціях християнські чесноти. Напевно тому на нашу долю випадають важкі випробування, які ми у всі часи із Божою допомогою зносили гідно.

 Минуло 25 років з часу виходу в ефір Радіо Воскресіння. Його перші повідомлення, які спочатку транслювалися з Бельгії, а через два роки - з України,  стали немовби свіжим подихом весняного вітру після десятиліть жорстокої зими тоталітарного режиму СРСР. З того часу слухачами нашого християнського мовлення стало чверть громадян України і сьогодні, мабуть, нема серед нас людини, яка хоча б раз у житті не слухала Радіо Воскресіння. Передачі, які готують наші колеги, - завжди високодуховні, створені з великою любов’ю до рідної мови і культури,  але найголовніше – позначені Христовим миром, котрого так потребує наша Україна з моменту відновлення державної незалежності.

Сьогодні гостем «Нової Зорі»  є багатолітній директор Радіо Воскресіння п. Мирослав Павлюк – людина глибокого духа і подивугідного інтелекту. Тому наша бесіда з ним – не традиційне інтерв’ю, а радше – осмислення духовного стану сучасної України та пошук відповідей на ключові турботи нашого буття у переломний момент історії. Тож запрошуємо усіх наших Читачів до спільної розмови…

 

ПИТАННЯ: Чи є плітки і лихослів’я смертним гріхом?

 

ВІДПОВІДЬ: Плітки - це дуже поширений гріх, що суперечить любові до ближнього, оскільки любов шукає блага ближнього, в той час як плітки переслідують іншу мету - очорнити, спаплюжити іншого. Це також гріх проти справедливості, і тому каяття в ньому вимагає її відшкодування.

Святий Тома Аквінський говорив, що плітки і лихослів’я співпадають за матерією і за формою, тобто по словесному вираженню: і перше, і друге полягає в тому, що ти погано говориш про ближнього без його відома. Через ці подібності іноді їх плутають. Однак вони розрізняються за метою. Той, хто лихословить, має на меті зганьбити ближнього і тому з особливою наполегливістю показує ті недоліки, які можуть очорнити людину або хоча б нашкодити її репутації. Пліткар підкреслює в людині ті недоліки, які можуть налаштувати проти нього слухача, - як говориться в тому ж Писанні: «Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир. 28,9).

Папа Франциск ввірив Пресвятій Богородиці Апостольський візит до європейських інституцій

У понеділок, 24 листопада, приблизно о 17:30 римського часу, напередодні Апостольського візиту до Страсбургу, під час якого відбулися відвідини Європейського парламенту та Ради Європи, Папа Франциск зазвичай відвідав римську базиліку Santa Maria Maggiore (Святої Марії Маджоре), щоб ввірити Пресвятій Богородиці Апостольський візит до європейських інституцій. 

Приблизно півгодини Вселенський Архієрей молився на самоті у тиші біля чудотворної ікони Богородиці «Salus Populi Romani» (Спасіння Римського люду) та поклав букет троянд жовтої та синьої барви. 

Через Адамове гріхопадіння Божий образ в людині був затьмарений. Тому немає на світі більшої таємниці і більшої потреби для занепалої, грішної душі як Боговоплочення. Цю велику любов Творця до своїх дітей можна легко прогледіти в ласкавому погляді Спасителя, який дивиться на світ через призму ікон та картин різних віків і народів.

 

Одними з кращих мистецьких творів, які демонструють погляд Ісуса, є роботи видатного сучасного художника України п. Михайла Дейнеги. Він є одним із кращих представників Прикарпатської школи живопису. Закінчив Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва і Львівську національну академію мистецтв. Член Національної Спілки художників України, лауреат премії ім. Я. Лукавецького. Директор Музею мистецтв Прикарпаття та засновник ГО «Молодіжна мистецька формація «Форумс». Його твори знаходяться у найкращих приватних збірках Німеччини, Англії, США, Чехії, Канади, Ізраїлю, Австралії, Польщі та ін.

Євангеліє нам каже: «...тільки Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?» Це риторичне запитання стосується сьогодення дуже виразно. Чи є багато людей, хто дійсно вірить в РЕАЛЬНУ присутність Ісуса Христа Сина Божого, зокрема, в Пресвятій Євхаристії? Не йдеться про те, щоб знати розумом, що Він є, бо так навчили батьки чи церква, йдеться про живу віру. Коли людина каже: «вірую, Господи, і ісповідую», вона має жити цією вірою і своїм життям свідчити це повсякчас: вдома, на роботі, при зустрічі зі знайомими і не знайомими, сама перед собою в тишині наодинці зі своїм серцем і розумом, і перед Богом.

У медицині, зокрема в акушерстві та гінекології, жінки і лікарі часто вдаються  до такої операції, як штучне переривання вагітності (аборт). Це є складна і серйозна медико-санітарна, суспільна та моральна проблема. Вже давно намітилася тенденція до зниження народжуваності, зменшення чисельності населення, кількості учнів у школах та ін.

 

З іншого боку жінка, яка наполягає  на штучному перериванні вагітності, піддається певному ризику, небезпеці для здоров’я, а іноді і життя. Але найсуттєвішим у цьому є те, що жінка та лікар, який проводить цю операцію, піддаються важкому гріху і відповідному покаранню. В останній час до цієї проблеми винятково активно долучаються служителі церков, проводять роз’яснюючу роботу серед населення, мітинги, молитви перед пологовим будинком.

Малий Миколка дуже любить малювати — звірів та персонажів мультфільмів, усе те, чим цікавляться діти його віку. Та один з його малюнків особливий, бо намалював його хлопчина для українських солдатів, які зараз перебувають в АТО.

 

Миколка — не просто семилітній хлопчик, яких в Україні тисячі, він — дитина війни. Коли дивишся в його оченята, бачиш в них біль та смуток. І поки його ровесники граються у війну, він на власні очі бачив її, прокидаючись в 4 годині ранку від пострілів. Олена Чабан з малолітніми синами Сашком та Миколкою вже кілька місяців мешкають далеко від рідної домівки.

Слава Ісусу Христу! Дорога редакціє часопису „Нова Зоря”. Пише Вам постійна читачка та шанувальниця газети. Кожен випуск чекаю з нетерпінням. Я постійно передплачую наш часопис, і дуже сумую, коли він приходить із запізненням (певно, через бойові дії).

Моя дочка Ірина мріяла про дитину три роки. Але все якось не вдавалось їй завагітніти. В цьому наміренні я часто їздила на прощі.

Була у Джублику,  Страдчі, Глинянах, Зарваниці, Погоні. Скрізь  молилась за неї та її чоловіка. Вдома відмовляла дев’ятницю до св. Юди-Тадея.

Одного разу по дорозі в Страдч почувалась дуже погано, заплющила очі, не могла поворухнутись. Поруч сиділа знайома, а всі прочани в автобусі молились вервицю визволення. Як тільки п. Надя приклала вервицю до моєї голови, я фізично відчула ніби з моїх грудей вирвався тягар. Мені стало легко-легко. Я зрозуміла, що Господь вже дуже швидко вислухає мою молитву.

У попередніх публікаціях ми вже торкалися питання про формування світогляду Владики Григорія Хомишина, який остаточно викристалізувався під час його навчання на богословських студіях у Відні. А тепер застановимося над цією цікавою темою більш детально.

Отож, саме в Австрії о. Г. Хомишин ґрунтовно ознайомився з особливостями пастирської діяльності католицьких священиків і проник у суть окцидентальної (західної) вітки духовного розвитку Вселенської Церкви. Зокрема, будучи окциденталістом, він змагав до запровадження безженного стану духовенства, введення Григоріянського календаря, культивування католицьких богослужбових практик і набоженств, які не суперечать греко-католицькому обряду. Очевидно, що західноєвропейська орієнтація заімпонувала молодому богослову на усе життя, про що свідчить ревна пастирська діяльність Блаж. Григорія.