7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 43 (1095) від 26 листопада 2015


збережіть її! Мирослав Возняк, заступник голови Івано-Франківського християнського руху «За життя», уже багато років робить усе для того, щоб у нашому місті та державі не вбивали беззахисних дітей.

Праведний Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький пророкував нам світле майбутнє, коли був на смертному одрі. Він казав, що Україна буде одна з найбільш розвинутих країн Європи. В Україні буде єдина Церква і процвітання.

«Ми, українці, віримо в ці слова, надіємось на швидке їх втілення в життя і повинні діяти, щоб вони здійснились. Процвітання може бути тільки тоді, коли люди будуть жити з Богом, коли визнають свої гріхи, покаються з них, навернуться і почнуть жити у Божій благодаті», - вважає п. Мирослав.

В попередньому номері прочитала замітку Марії Перцович «Нова Зоря» – це наше духовне сонечко». А я хочу додати, що «Нова Зоря» – це наш дороговказ до Неба.

Передплачую газету від 1991 року, пропоную це робити всім близьким і рідним, сусідам. Сьогодні я уже не уявляю свого життя без нашої газети.

У с. Братківці Тисменицького деканату збереглася старовинна священича резиденція, у якій чотири рази впродовж свого єпископства у Станиславові перебував Слуга Божий Владика Андрей Шептицький. Власне, у цьому історичному будинку Єпископ Андрей закінчив написання свого знаменитого «Послання до моїх любих гуцулів». Активним його помічником і консультантом у цьому питанні був тодішній парох Братківців о. Михайло Вальницький.

Місцевий краєзнавець Ярослав Гап’як виступив з ініціативою не тільки зберегти історичну пам’ятку, але й відреставрувати її. Пан Ярослав має однодумців, зокрема в особі теперішнього о. пароха Романа Дармограя, а тому є надія, що ідея відновлення резиденції знайде підтримку і в Івано-Франківській архієпархії.

до 140-річного ювілею письменниці)

У листопаді цього року минає 140 років від дня народження видатної української письменниці, громадської діячки Катрі Гриневичевої.

Один із перших дослідників її творчості літературознавець В. Дорошенко писав, що Катря Гриневичева належить до визначніших постатей українських літератури, посідаючи у ній місце поруч «таких знаменитих наших жінок-письменниць, як Марко Вовчок, Леся Українка й Ольга Кобилянська». Все своє особисте й творче життя письменниця віддала рідному народові, біль за долю якого була для неї особливою: без винятку вся її родина Банахів та Гриневичів присвятилася боротьбі за незалежність України.

Господи Ісусе Христе,

Ти навчав нас бути милосердними, як Небесний Отець,

Ти сказав нам, що той, хто бачить Тебе,  бачить Його.

Покажи нам Своє обличчя і будемо спасенні.

Шановна українська громадо, пані та панове!

Минуло півтора року, як відійшла до вічності громадська діячка, засновниця першої у Східній Україні (1990 р.) жіночої патріотичної організації Чернігівського відділу Союзу Українок, Заслужена артистка України, лауреат премій ім. Михайла Коцюбинського та ім. Софії Русової славної пам’яті пані Раїса Решетнюк-Костарчук, внесок якої у культурно-духовний розвиток Чернігова неоціненний.

У суботу, 21 листопада, у Богородчанах відкрили музей історії Церкви ім. блаж. свщч. Григорія Хомишина. Місце музею – у колишній резиденції Г. Хомишина.

 

Ініціатива створення музею належить заступнику голови обласної Національної спілки письменників України організації, голові Богородчанської районної організації ВУТ «Просвіта»,  члену Національної спілки краєзнавців України Василеві Бабію. Велику участь у створенні музею взяв парох місцевої церкви св. Івана Богослова о. Іван Мачкодера, голова молодіжної спільноти імені Г. Хомишина, вчителька історії школи № 1 Віра Кочкодан, її сестра Богдана, член спільноти Віталій Лятишевський, старший брат Михайло Сем’янів та інші.

У Євангелії від Матея Ісус навчає нас молитви «Отче наш». Там є такі слова: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт. 6, 12).

Ми прощаємо інших, щоб і самим отримати прощення. Ми не повинні чекати, доки у нас попросять вибачення, а також, прощаючи, не маємо вивищуватися над іншими. Треба прощати просто так. Якщо хтось зробив помилку, згрішив, вчинив несправедливо, неправильно відреагував, ти за це не відповідаєш. Це – його або її відповідальність. Ця особа стане перед Богом за це. Ми маємо прощати, щоб Бог простив нам наші провини.

65-річний о. Остап Дмитрук колись був стрункий і високий, а нині – зігнутий удвоє важкою хворобою самотній старець. Мешкає в Івано-Франківську по вулиці Одеська, 15 (на Майзлях) уже 10 років. Ним опікуються сестри Мироносиці, котрі щодня приносять йому обід. Його пам’ять як архів, як незамулене джерело, з якого можна черпати цілющу воду. Добре пам’ятає часи підпілля і діяльність Згромаджень сестер Служебниць з Бучача, Пресвятої Родини з м. Чортків, «Діти Марії» з м. Стрий, сестер Милосердя св. Вікентія, Мироносиць і Василіянок з Івано-Франківська.  Має надзвичайну пам’ять, пригадує чи не про всіх, з ким зустрічався за життя.

Совіти не хотіли дати метрики і записали його як Євстахій Францович Дмитрук, а хрещений він іменем Остап. Родом із містечка Язлівець Бучацького району Тернопільської області. Там поховані усі його рідні. Його мати навчалась в Інституті благородних дівиць в с. Язлівець, проте не закінчила, бо совіти не дали. В Язлівецькому монастирі служила тітка о. Остапа, сестра Нєпокалянка Згромадження Непорочної Діви Марії Яльойзія Капітан.

 

1 червня 2017 року виповниться 100-річчя з дня народження Пастиря Нескореної УГКЦеркви, Ісповідника віри, Людини великого серця, люблячого Батька своїх духовних дітей св. пам’яті Владики Софрона ДМИТЕРКА ЧСВВ.

З його блаженним відходом у вічність, усі, хто знав Преосвященного Софрона, відчули особисту втрату, бо зрозуміли всю велич його духа і думки, які поєднувались з надзвичайною скромністю і простотою до всіх, хто до нього звертався.

Україна зустріла другу річницю від початку  Революції Гідності в епіцентрі небезпек, проходячи крізь горнило випробувань, яких давно не зазнавала.

Це і кровоточива рана війни на Донбасі, яка загрожує паралізувати увесь національно-державний організм, і всеохопна іржа корупції, що знищує рештки фінансово-банківської системи та інфраструктурного господарського комплексу, перетворюючи мільйони українців на жебраків, і відсутність національно зорієнтованої культурно-освітньої та мовної політики, що є  ідеальним ґрунтом для безперешкодного поширення Росією гібридної війни від Сіверського Дінця аж до Тиси. Одним словом – ми проходимо нині неймовірний гарт, і якщо витримаємо його у найближчі місяці, якщо знайдемо у собі сили духу протистояти загрозам із Сходу і Заходу, із середини і ззовні, якщо відновимо державний суверенітет і остаточно зламаємо хребет конвульсивно агонізуючій, а тому дуже сильній кланово-олігархічній системі, тоді зможемо будувати нове суспільство і державу за новими правилами.

? У Дорі, передмісті Яремче, 22 листопада урочисто відкрили та освятили монумент на честь героїв Небесної Сотні та перенесений на історичне місце кам’яний хрест, що був встановлений як подяка Богові за скасування панщини. Ініціаторами та основною рушійною силою став колектив драматичного гуртка «Доряни», якому цього року виповнилось 55 років. Освятив хрест та стенд Владика Василь Івасюк, Єпарх Коломийсько-Чернівецький, уродженець Дори.

Архієрей у місцевому храмі Чуда Архистратига Михаїла у співслужінні пароха о. Івана Лейб’юка та декана Яремчанського о. Петра Голінея очолив Божественну Літургію. Єпископ виголосив проповідь, у якій закликав батьків давати дітям добрі приклади, не згіршувати їх, не грішити самим.

Так сказала Пречиста Діва Марія індіанському землеробу Хуану Дієго 12 грудня 1531 р. Б.  у Мексиці.  Це була перша об’ява Матінки Божої на латино-американському континенті, одна з найславніших взагалі на цілій земній кулі.   

 

А тепер коротенько про них нагадаємо:

Саме об’явлення розпочалося в суботу 9 грудня 1531 р. Б. в маленькому селі південно-західної Мексики. Бідний індіанський землероб Хуан Дієго, що одним з перших прийняв святу Тайну Хрещення ще в 1524 р. Б. у віці 51 рік, йшов на Службу Божу до сусіднього села. На одному з перехресть гірських стежок він раптом почув солодку музику і спів птахів, що доносився з гори Тепеяк. Подивився у ту сторону і побачив білу хмару, на фоні якої переливалася багатоколірна веселка. Хуан Дієго зупинився, щоб полюбуватися цією красою. Аж тут раптом почув жіночий голос, що звернувся до нього в дивний спосіб: «Мій сину Хуан Дієго»… Коли він піднявся на гору, то побачив Діву надзвичайної краси, Її одяг сяяв та випромінював сріблясте світло. Коли Вона звернулася до нього, він упав на коліна, не відриваючи від Неї очей. Діва Марія йому пояснила, щоб він пішов до єпископа у Мехіко і з його допомогою виконав Її прохання та передав такі слова: «Я -  Діва Марія, Мати Істинного Бога, що дає і зберігає життя. На цьому місці треба побудувати храм, де всі люди, які щиро проситимуть Мене про допомогу у своїх бідах і турботах, отримають її». А на знак правдивості об’яв залишила Своє відображення на плащі Хуана Дієго. Залишила для нас  Нерукотворний Свій Образ.