7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 47-48 (1099-1100) від 24 грудня 2015


28 грудня минає 70 років з дня мученицької смерті Блаженного Священномученика Григорія Хомишина, Єпископа Станиславівського (25.03.1867 – 28.12.1945) Йому не споруджують монументальних пам’ятників і не встановлюють меморіяльних дощок, на його честь не проводять незліченних гучних академій і наукових конференцій, до місця його поховання не здійснюють організованих  паломництв, бо воно досі невідоме: або на тюремному цвинтарі, або в спільній могилі в Биківні під Києвом. Його зневажали при житті, як католицького єпископа, і катували в застінках НКВД-МГБ як незламного українського патріота, його очорнювали після мученицької смерті як безбожники, так і свої нібито брати по вірі, і продовжують це робити до сьогодні, обзиваючи латинізатором і запроданцем.

ГолготуБуремний 1939 рік започаткував новий період в житті Владики Хомишина. Його сучасники з побожністю спостерігали здійснення пророчих передбачень Старця Григорія з приводу майбутньої долі нашої України і її Греко-Католицької Церкви.

Згадує проф. Антін Княжинський:

„У Святвечір 1939 р. приїхав я до Станиславова — провідати своїх рідних, і в перший день Христового Різдва вислухав архиєрейську Службу Божу в катедральному храмі. Після Богослуження пішов я в захристію з метою привітати Владику Кир Григорія з Христовим Різдвом. Як завжди — Владика привітався зі мною із щирим усміхом, але на мої слова побажань, щоб 1939 р. був для нього щасливий, похитав заперечливо головою і, звертаючись до приявних там священиків і до мене, сказав:

5 грудня цього року виповнилося 135 років з дня народження о. Михайла Ганушевського. І хоча відомий церковний та громадський діяч народився на Львівщині, доля нерозривно поєднала його з Яремчанщиною. Минулої п’ятниці в приміщенні Музею етнографії та екології Карпатського краю відбулася Урочиста академія з нагоди ювілею о. Михайла за участю священиків краю, працівників музею та учнів Яремчанської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1.

 

Працюючи на релігійному ґрунті, о. Михайло Ганушевський доклав чимало зусиль для розвитку кооперативного та просвітянського руху. Про це розповіла старший науковий працівник музею Світлана Флис. Зокрема краєзнавець наголосила, що в селах, в яких правив о. Михайло, закривалися жидівські корчми, а люди йшли в «Просвіту».  Пані Світлана також поділилася знайденим в архіві документом, у якому йдеться про те, що митрополит Андрей Шептицький висвятив Михайла Ганушевського на священика та призначив своїм капеланом. Не могла Світлана Флис не згадати про трагедію родини Ганушевських, яка сталася 1941 року. Сина Теофіла, арештованого 1940 року і засудженого на кару смерті, енкавеесівці, відступаючи перед німцями, замордували  разом з політв’язнями у Станиславівській тюрмі.  

 

У редакцію «Нової Зорі» завітала  пані Віра Сітко з парафії св. Ап. Андрія і попросила написати про о. Степана Цибуха. Вона – його родичка по маминій лінії. Життєва стежина цього священика обривається у 1941 році. Після того жодних відомостей по нього немає. Тож нехай ті короткі відомості, котрі п. Віра віднайшла у архіві СБУ, залишать про нього добру пам’ять в душах наших читачів.

Цибух Степан Дмитрович народився 1912 року у с. Острів Галицького району. У 1936 році закінчив Івано-Франківську Духовну семінарію. У 1939 році був висвячений на священика, був на парафіях у містах Надвірна та Коломия. Отець Степан підписувався «Острівський». На початку війни, у 1941 році, він пропав безвісти.

Отець Роман Залеський – координатор військових капеланів в Івано-Франківській Архієпархії УГКЦ. Розповідає, що кожен день в зоні бойових дій – дуже драматичний. Знає таких воїнів, котрі були там усього кілька днів, і вже, на жаль, не повернуться додому, бо віддали життя за Україну.

На сьогоднішній день в нашій єпархії є 13 капеланів. Найстарший за віком о. Орест Путько, який був чотири ротації в зоні військових дій. Служив у  таких місцевостях, як Орєхове, Побєда,  Харків, Красноармійськ. Капелан о. Володимир Олійник із с. Кадобна Калуського деканату має три ротації, нещодавно повернувся зі Сходу. Нагороджений відзнакою Міністерства оборони України, а також орденом «За волю» 24-ої механізованої бригади. Капелан о. Роман Кострабій, який служить у Рогатинському деканаті, відбув чотири ротації (дві – у м. Сватове, одну – у м. Слов’янськ, одну - у 17-тій танковій бригаді).

Декан Рогатинський о. митр. Дмитро Бігун на даний час перебуває на Донеччині, в с. Піски, поблизу донецького аеропорту, в 93 бригаді. Він є медичним капеланом в Дніпропетровському шпиталі ім. Мечникова, а також капеланом батальйону «Сармат». Отець Володимир Гринишин – капелан з м. Тисмениця, щойно повернувся з м. Дзержинська, з 57-ої бригади 17-34 батальйону. Отець Віктор Буянов з парафії с. Лесівка Богородчанського деканату  відбув дві ротації у 59-ій танковій бригаді. Отець Віталій Кузьмин, сотрудник парафії св. Миколая с. Ямниця Єзупільського деканату, був у 24 бригаді, часто їздить до своїх хлопців-воїнів, які стали йому ріднею. Отець Микола Фреїшин з Долинського деканату був у 66-му військово-польовому шпиталі у Красноармійську. Отці Ігор Ліпчанський, Петро Витвицький та Василь Рак перебували у Харківському шпиталі. Отець Руслан П’яста разом зі студентами Духовної семінарії відвідував бійців в часі різдвяних свят. З фронтовим вертепом побували на всій лінії фронту: в містах Харків, Ізюм, Щастя, Старобільськ, Станиця Луганська, Лисичанськ, Краматорськ, Сєвєродонецьк, Слов’янськ, Дружківка, Красноармійськ, Волноваха, Маріуполь.

Сам о. Роман Залеський був військовим капеланом 59-го військово-медичного шпиталю у с. Побєда Луганської області. Потім цей шпиталь переїхав у м. Сватове. 

З діяльності Єпископа Хомишина Григорія, єпископа Станиславівського (1904-1945)

Написав ці спогади о. д-р Авксентій Бойчук, прелат і Ректор Духовної Семінарії в Станиславові. Єпископом тоді був Григорій Хомишин.

Отець А. Бойчук був у часі ліквідації нашої Церкви (в 1945 р.) арештований та засуджений на 10 років І.Т.Л. (ісправітєльні трудові лагєря). На Воркуті ми разом були в лягері «ОЛП» (особий лагерний пункт) через довший час.

Відтак ще стрінулися на короткий час в лягері «ОЛП 40» на Воркуті.

Відтак мене як «слабосилку» і гіпертоніка перевезли в Мордовіюлагер №10, опісляв лягер 7А. Звільнено в 1956 році.

Я все просив, щоби о. прелат Бойчук написав свої вспомини, що він і зробив. В 1962 р. закінчив писати. Перед смертю передав мені ті свої вспомини для переховання. І я їх переховав в часі переслідувань

Свящ. др. Йосиф Кладочний,

син Андрія.

Спомин про о. Василя Комаринського

(1912-1989)

«А я кажу вам: любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас...»

(Мт. 5, 44)

 

Серед старих, родинних документів п. Дарії Комаринської-Голейко не загубився некролог про смерть її діда о. Стефана Комаринського: «Отець Стефан Комаринський, декан Станиславівський, совітник єпископської консисторії і парох Лисця упокоївся 5-го падолиста 1918 р. По тяжкій і короткій недузі, на 63-му році життя і 35-му році священства. Похорон відбудеться 7-го падолиста о 8-ій год. вранці в Лисьци. Оплакана родина і полишені сироти просять про молитву і послідну прислугу покійному».

 

Похований о. Стефан біля церкви Воздвиження Чесного Хреста в с. Лисець. Отець був батьком 5-ти синів і однієї дочки Стефанії.

Перший раз я побачив Преосвященного під час елекції в 1935 р. З того часу аж по лютий 1945 року моє життя проходило в частих контактах з Владикою Кир Григорієм і Владикою Кир Йоаном, а саме:

В роках навчання в духовній семінарії стрічався на всіх Архиєрейських Богослужіннях (то співав у хорі, то служив в асисті як свіченосець, як ладаноносець, то як жезлоносець). На 4-ім курсі в обов’язковім порядку служив до Служби Божої в його домашній каплиці. Після Служби Божої був декілька разів у нього на сніданні.

В роках праці в Катедральному храмі мої контакти з обома Преосвященними були дуже часті: обов’язково брав участь у всіх Архієрейських Богослужіннях і торжественних відправах.

Відзнаку «За заслуги перед Прикарпаттям» отримав ветеран УПА Роман Німий з Бурштина

З 2010 року в Івано-Франківській області започатковано спеціальну відзнаку «За заслуги перед Прикарпаттям». Цією медаллю нагороджують за професійні успіхи, вагомі результати у різних сферах  діяльності та за збереження культурних традицій регіону. Серед нагороджених чимало діячів культури та мистецтва, учасників АТО. А нещодавно медаль «За заслуги перед Прикарпаттям» отримав директор Музею визвольних змагань, що в Бурштині, Роман Німий, який поофірував на потреби захисників України 30 тисяч гривень.

Воістину, рукописи не горять

Готуючись до гідного відзначення 70-х роковин свого засновника, Блаж. Свмч. Григорія Хомишина, редакція «Нової Зорі» підготувала достатньо нового, ретельно опрацьованого матеріалу, аж поки кілька тижнів тому не зателефонував наш давній приятель, д-р історичних наук, професор Петро Шкраб’юк зі Львова і запропонував до друку спогади багаторічного ректора Станиславівської духовної семінарії о. д-ра Авксентія Бойчука, які він написав після звільнення з Воркутинських таборів. Ці спогади, занотовані у двох товстих зошитах з пожовклими від часу аркушами, проф. Шкраб’юк отримав від о. д-ра Йосифа Кладочного, найближчого співробітника Митрополита Андрея Шептицького. Священики Й. Кладочний і А. Бойчук були вязнями сумління і відбували разом покарання за вірність Католицькій Церкві у сталінських таборах.

В рамках Всеукраїнського фестивалю «На Рождество», 30-31 січня 2016 року в Надвірній  з ініціативи сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, спільно з   Надвірнянською міською та районною радами буде проводитись Різдвяний молодіжний фестиваль-конкурс «Ой, радуйся, земле!».

Метою проведення фестивалю-конкурсу є возвеличення Господа співом колядок, щедрівок та різдвяними дійствами, сприяння розвитку талантів у дітей, підлітків та молоді, створення святкової різдвяної атмосфери.

Перед учасниками та гостями Різдвяного фестивалю-конкурсу гостинно відкриє двері будинок культури “Надвірнанафтогаз» (вул. Шептицького, м. Надвірна).

 

Благодійну акцію під такою назвою в рамках святкування св. Миколая провела парафія «Серця Ісуса і Серця Марії» м. Долини під керівництвом о. Вітольда Левицького. 

Святий Миколай прийшов  до храму, де виявив своє милосердя до всіх: і дорослих, і малих. Близько 80 дітей нашої парафії отримали дарунки від Святого Миколая. Учні нашої катехитичної школи «Полум’я Любові” підготували цікаву виставу та привітали всіх зі святом Миколая – святом милосердя. 

Зі спогадів про Єпископа Григорія Хомишина

При деякій різниці в поглядах на деякі починання свого Ординарія (Григорія Хомишина. -Ред.), а особливо на Його тактику, покійний Єпископ Лятишевський мав повну пошану до його особи: за Його душпастирську ревність, виявлену Ним в численних місіях, які Владика Григорій сам уладжував, сам на них тижнями проповідав, а, бувало, й сам оплачував пов’язані з цим кошти; за його патріотизм і; за оборону Владикою свойого духовенства перед всякими напастями.

Що покійний Єпископ мав таку пошану до Єпископа Григорія і по його ж смерті, що постигла Григорія ніччю з 27-го на 28-го грудня 1945 р. в тюремнім шпиталі у Києві, свідчить записник Служб Божих, відправлюваних Єпископом Іваном на засланні в Казахстані й опісля по повороті з заслання домів до Станіслава 1955 р. В записнику зазначено найбільше число Служб Божих, відслужених покійним Іваном за помершого Єпископа Григорія Хомишина.

Що Владика Григорій Хомишин був українським патріотом, показують такі Його діла:

Світлої пам’яті отцю-митрату Богдану Івахнюку, Божому робітникові присвячується

Скоро рік, як 27 грудня 2014 року, після тривалої й важкої хвороби, на 70-у році життя і 41-у році пастирського служіння, відійшов у вічність настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці селища Солотвин Богородчанського району отець-митрат Богдан Івахнюк. Відійшов до Господа добрий пастир і щирий служитель вівтаря Господнього.

Отець Богдан народився 17 липня 1944 року в с. Голинь Калуського району в побожній родині. Змалечку він відзначався глибоким смиренням і полум’яною любов’ю до Церкви Христової та її богослужінь. Дійшовши свідомого віку, побожний хлопець вирішив присвятити все своє життя на служіння Церкви.