7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 30 (1130) від 24 серпня 2016

! Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

 

повідомляють, що запис на Ювілейне Паломництво Року Божого Милосердя до Святої Землі (Ізраїль, Палестина), яке проходитиме з 28 вересня до 5 жовтня 2016 року, завершується 10 вересня.

Тому поспішайте провести вісім днів на Святій Землі з прощею у супроводі священика до місць, де народився, виріс, проповідував Євангеліє, зазнав мучеництва, був розп’ятий і воскрес Господь наш Ісус Христос, а саме:

Понад 36 тисяч громадян України просять Президента України захистити Патріярший Собор УГКЦ та відновити законність на скандальній забудові.

На початку серпня 2016 року було передано Вимогу громадян України захистити Патріярший Собор Воскресіння Христового Української Греко-Католицької Церкви та відновити законність на скандальній забудові. Її адресовано до Генеральної прокуратури, Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента України.

17 серпня 2016 року у храмі св. Володимира і Ольги м. Керч відбулися збори духовенства. На збори прибули всі священики, які на сьогоднішній день служать в Криму: о. Богдан Костецький з м. Євпаторії, о. Олексій Горобець-Долматов ЧСВВ з м. Севастополя, о. Григорій Палига ЧНІ з м. Ялти та о. Роман Боруцький з м. Керч. 

Збори розпочалися Святою Літургією, яку очолив декан Кримський, місіонер Божого Милосердя, настоятель Святопокровського храму міста Євпаторія о. Богдан Костецький. У своєму слові отець Богдан передав усім присутнім вітання та архієрейське благословення адміністратора Кримського Преосвященного Владики Михаїла Бубнія ЧНІ. Висловлюючи вдячність усім отцям за нелегке служіння в Криму, священик наголосив, що завдання пастирів – захищати і підтримувати свою паству, згуртовувати її та вести до спасіння, особливо тепер, у непрості часи випробувань. «І ми маємо для цього силу, бо проповіду­ємо не себе, а лише Христа і Його Волю», – наголосив отець Богдан.

до 160-річчя від дня народження і 100-річчя від дня смерті геніяльного мислителя України

Питання релігійності Івана Франка — проблема, яка, на жаль, піддавалася й піддається кон’юнктурній «корекції», хоча сам він, здається, висловлювався з цього приводу цілком однозначно. Інша річ, що епохальна Франкова постать не вміщується у тісні рамки фракцій, до яких його намагаються залучити матеріалісти і пантеїсти, атеїсти і християни, діалектики і метафізики, марксисти і демократи, інтернаціоналісти і націоналісти.

Свою релігійність І. Франко називав «найменше опорною». Ще 1878 р. у листі до Ольги Гошкевич він писав, що «як у всякім іншім взгляді, так і в релігійнім, я не думаю мовчати і таїти своє переконання, обзираючись на побічні обставини, на крики поліції, духовенства і пр. Правда понад усе!»

Більше десяти років я є постійною читачкою газети «Нова Зоря». Щотижня я чекаю на це видання як на ковток прохолодної води у час великої спраги. Український греко-католицький часопис додає мені духовної мужності, пізнання і відваги йти за Христом, допомагає скріплювати віру, утверджувати надію та запалює велику любов до Бога.

З особливим визнанням і подякою я завжди відношуся до редактора о.Ігоря Пелехатого. Читаючи статті у рубриці «Тема тижня», я єднаюся з його духом правди, відваги та нескореності.

На превеликий жаль, як у суспільному, а також і в духовному житті відчувається велика байдужість, несправедливість. Люди вибирають переважно комфортність у своєму маленькому пристосованому середовищі «Я». Забуваємо, або й не знаємо Програми, що її затвердив Священний Синод «Жива парафіямісце зустрічі з живим Христом». Завдання цієї душпастирської програми є допомогти всім вірним нашої Церкви навчитися «жити на подобу Богові» (1 Сол. 4,1).

Завдяки полум’ю Святого Духа ми покликані все більше ставати спільнотою проваджених і перемінених Ним осіб, сповнених зрозуміння, осіб, які мають широке серце та радісне обличчя.

 

Такими думками Папа Франциск поділився в неділю, 14 серпня 2016 р., коментуючи перед проказуванням молитви «Ангел Господній» Христові слова: «Вогонь прийшов я кинути на землю, і як я прагну, щоб він вже розгорівся!».

Проповідник зазначив, що «сьогодні більше, ніж будь-коли, існує потреба у священиках, богопосвячених особах і мирянах, які відзначаються уважним апостольським поглядом, здатні зворушуватися та зупинятися перед нуждами й матеріальною і духовною бідністю, позначаючи шлях євангелізації та місії оздоровчим ритмом ближньості».

  Злиденне життя, обшуки, голод, холод – все це реалії життя репресованої дитини війни, уродженки буковинського села Драчинці Курчак-Соколович Піонії Миколаївни. Сьогодні вона – жителька Івано- Франківська. До виселення на Сибір їй, тоді семиричній дівчинці, випала нагода побачити провідника ОУН – Степана Бандеру.

Народилася Піонія Миколаївна у мальовничому буковинському селі Старі Драчинці Кіцманського району Чернівецької області в родині Миколи та Домініки  Курчаків. Батько працював фінансистом у банку, мати була домогосподаркою, виховувала дочку з сином. Родина мала багато землі,  три корови, коні, біля двадцятеро овець. З приєднанням у 1940 році Північної Буковини до УРСР й приходом у село радянської влади такі родини, отримавши тавро  “куркулів“, перебували під пильним оком  радянських каральних органів – НКВС.

Минає чверть століття, як Україна стала незалежною державою, а ми й досі не можемо узаконити статус нашої мови. Чому ми й дотепер зберігаємо мовний закон Ківалова-Колесніченка, ухвалений «п’ятою колоною», до складу якої входили комуністи та інша неукраїнська нечисть? Що це за синдром? Кого ми боїмося? Хто пояснить?

 

Люди добрі, щирий мій український народе, до яких пір «славних прадідів великих правнуки погані» будуть нами керувати ще й нас обкрадати? Вони сидять на шиї нації та ще й підконтрольними їм засобами масової інформації насаджують нам свою думку і цими ж засобами намагаються брутально обійти пекучі проблеми, ніби їх у нас немає і ніколи не існувало.

У монастирі сестер Пресвятої Родини с. Гошів Долинського району з 25 по 31 липня проведено духовно-психологічне розвантаження для бійців, які повернулись із зони бойових дій, та їхніх дружин, організоване Комісією УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я. В атмосфері добра, співпраці та єдності проходив кожний день. Учасники реабілітації мали змогу духовно відновитися, пізнати один одного та стати однією великою родиною. Турбота про поліпшення стану сім’ї – це основна мета духовно-психологічного розвантаження, до якого долучаються священики, духівники, монахині, психологи та психотерапевти.

 

Це вже всьоме Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я  (під керівництвом о. Руслана П’ясти, при допомозі о. Ярослава Рохмана та о. Назарія Мицка) проводить таку реабілітацію.  Бійці, які повернулись із зони бойових дій додому, часто мають психологічні травми. Вони не завжди усвідомлюють, що потребують допомоги. На жаль, немає державних програм, які б допомагали їм вийти із кризи, з бойового стану в мирне життя. З поверненням додому на бійців чекає багато труднощів, до яких вони не готові. Привикли отримувати накази, і без обговорень їх виконувати. Після року перебування в стані війни, вони по-іншому мислять, поводяться.

Священик Остап Дмитрук колись, у підпіллі, належав до Чину отців Василіян. Тепер на схилі віку, як пенсіонер, проживає в крихітному церковному будиночку по вулиці Одеська, 15 в Івано-Франківську. Отець Остап – своєрідний літописець катакомбної Греко-Католицької Церкви, який тримає у своїй пам’яті історії чернечого та священичого подвигу десятків і сотень мужніх визнавців Христової віри. Сьогодні священик ділиться своїми спогадами про с. Магдалину  Шустикевич ЧСВВ.

 

Сестра Магдалина народилась 1928 року на Західній Бойківщині в містечку Угнів на Львівщині. Там навіть був спеціальний оригінальний стрій (одяг): жінки пов’язували голови національним турбаном. Довголітнім парохом в Угневі був о. Миколай Трешневський. Там несли служіння сестри Служебниці Пречистої Діви Марії Непорочно Зачатої. Саме така повна назва подавалась в тодішньому старенькому часописі «Місіонар». Сестри вели захоронку дітвори. Родина Шустикевичів була багатодітна, глибоко релігійна, патріотична. В родині було три дочки і чотири сини.

Прізвище, що винесене у заголовок статті, не є дуже поширене. Однак в процесі досліджень ми звернули увагу, що багато Шанковських були священиками УГКЦ. Тут можна виділити кілька гілок: львівську, тернопільську та станиславівську. А ось початки родоводу їх представників знаходимо на Волині.

 За матеріалами «Енциклопедії українознавства» знаходимо Матвія Шанковського (1759 – 1814) – греко-католицького священика, родом з Волині, професора Луцької духовної семінарії. З 1795 року він перебрався у Галичину. Працював у Львові, був професором «Studium ruthenium» місцевого університету, пізніше став деканом богословського факультету. За часів керівництва Галицькою митрополією Антона Ангеловича працював адміністратором  Львівської єпархії. Очевидно, що від нього беруть початок Шанковські у Галичині.

Читаючи релігійну літературу, ми часто у проповідях священика чуємо вислови: вічне життя, вічне спасіння, вічний Бог, поріг вічності, вічні муки, Божественна вічність. Мимоволі напрошуються запитання: «А що таке вічність? Як розуміти це поняття? Який зміст треба вкладати в нього?»

 

Коли я почав цікавитися даною проблемою, то виявилось, що різні вчені, які дотримуються різних ідеологічних концепцій, не дають однакової відповіді на поставлене в заголовку запитання. Так учені-матеріалісти просто стверджують, що вічність – це плин часу, який не має початку й кінця (Див. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: «Перун», 2004. – стор. 149).

А «Філософський словник» за редакцією І. Т. Фролова (Москва: Видавництво політичної літератури, 1991. – стор. 64, 65) ще глибше пояснює, що вічність – це безкінечна, безмежна протяжність часу існування світу, зумовлена нестворюваністю і незнищуваністю матерії, її субстанційністю, матеріальною єдністю світу.

Україно, калиновий краю!

Краю чебреців і споришів

Так тебе всім серцем я кохаю,

Як колись Шевченко заповів.

 

Україно, пісне колискова!

Мово рідна Лесі і Франка

В глибині століть твоя основа,

У мелодії душа твоя струнка.

Учасник АТО повернувся додому. Не спить, дратується, часто зривається… Що робити? Психологи  просять затямити кілька правил:

Поки боєць перебуває в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в слухавку. Людина в зоні бойових дій живе на межі своїх можливостей. Якщо у бійця не буде впевненості, що вдома все добре, — він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Дайте йому зрозуміти, що вдома на нього дуже чекають, за нього переживають, його люблять і знають, що він повернеться живий, здоровий, із перемогою.

Переживання в сім’ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити. Обмежте собі доступ до ЗМІ і захистіть себе від повідомлень “все пропало, всіх зливають”. Є зв’язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.