7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

 

В парафії Святих Кирила і Методія в Івано-Франківську (у Крихівцях) 19 листопада 2017 року вперше відбувся так званий «День семінарії». Спільна ініціатива настоятеля парафії о. Йосафата Бойка, ВС та ректора Івано-Франківської Духовної Семінарії о. Олеся Будзяка має на меті зробити більш ближчим для наших вірних таку спільноту виховання майбутніх священиків, яка носить назву «семінарія», а також заохотити вірних брати участь у житті й покликанні хлопців, які у майбутньому будуть душпастирями по наших парафіях, та молитися за нові покликання до священичого і монашого стану. Такий захід проходить у рамках відзначення 110-ліття від дня заснування Івано-Франківської духовної Семінарії.

Цей недільний день став особливим для нашої парафіяльної спільноти, оскільки своєю присутністю його прикрасили священики та студенти-вихованці Івано-Франківської Духовної Семінарії імені Святого Йосафата. Божественні літургії очолили ректор та віце-ректор Духовної Семінарії, а своїм співом прикрашали семінаристи. У своєму слові, зверненому до присутніх у храмі вірних, священики заохотили наших вірних брати участь у житті Церкви, зокрема, у такому непростому процесі як «виховання» майбутніх священиків, а саме через супровід, молитовну та фінансову підтримку.

Після богослужіння семінаристи потішили всіх присутніх виконанням чудових літургійних творів. Священики розповіли про життя і діяльність самої семінарії та заохотили вірних молитися за нові покликання. Опісля парафіяни також зробили фінансову збірку для потреб семінарії і мали можливість поспілкуватися зблизька.

Мені було дуже приємно спостерігати, як люди уважно слухали і розповідь отців настоятелів, і спів самих семінаристів. Насправді, священики, так само як і лікарі, вчителі чи політики – не падають з неба, вони народжуються від якоїсь мами і якогось тата, вони отримують певне виховання з самого дитинства, що з часом впливає і на їхній життєвий вибір, і зокрема – на священство. Люди часто помилково ідеалізують особу священика, а відтак, побачивши його гріхи чи немочі, легко згіршуються. Тому Церква відчуває на собі обов’язок заохочувати вірних, щоби молилися за нові покликання, як і за самих священиків, заохочувати душпастирів, щоб розпізнавали це покликання серед юнаків парафії, а батьків, щоб не шкодували своїх дітей пожертвувати для служіння Богові, якщо вони в собі відкриють таке покликання.

Парафіяльна ж спільнота, на чолі зі своїм священиком, має святий обов’язок – супроводжувати юнаків у їхньому семінарійному формуванні, надаючи можливість для пасторальної та літургійної практики, а також, при можливості, і фінансово підтримувати їх. Звичайно, це також стимулює самих хлопців-семінаристів жити згідно з їхнім покликанням вже від самих навчальних років, а не думати, що почнуть жити по-іншому вже тоді, коли стануть священиками. Тому участь всієї парафіяльної спільноти у плеканні покликань до священства є дуже і дуже важливою, а для семінаристів, думаю, що є корисно їздити по наших парафіях, щоб люди знали їх і щоб вони старалися дійсно бути добрими й прикладними семінаристами, які би вже від навчальних років у семінарії виробляли в собі добрі звички – чесноти жертовності, віддачі, служіння, бо без цього священиче покликання перетворюється у просту роботу, а люди це дуже і дуже відчувають і, звичайно, не люблять.

Хочу поділитися з вами історією про те, як італійський Святий Іван Боско, засновник Салезіянського Згромадження, відкрив у собі покликання до священства:

«Закінчивши ліцей, Іван вирішив стати ченцем. Йому подобався святий Франциск Асизький. Іван не приховував свого рішення, і про це дізнався парох з Кастельнуово.

– Що ж робить цей хлопець?! – вигукував він з обуренням. – Не думає про свою матір, що віддає йому всі свої сили.

Казав так, бо, якби Іван став ченцем, не міг би допомагати мамі Маргариті в її старості й оддячитися за її численні жертви, зроблені задля нього.

Він пішов до мами Маргарити у Беккі та заохочував її переконати Івана, щоб той покинув думку іти в монастир:

– Ви не багаті, Маргарито, та й вже не молоді. Якщо ваш син піде до монастиря, то не зможе допомагати вам.

Це було правдою. Тоді Іван і справді більше не зможе допомагати їй. Мама Маргарита пішла до К’єрі. Прийшовши до сина, вона сказала до нього:

– Слухай добре, Івасику. Хочу, щоб ти добре подумав. Вирішиш один раз, йди своєю дорогою, не дивлячись ні на кого. Найважливіша річ – це спасіння твоєї душі. Отець-парох хотів би, щоб я відрадила тебе від цієї думки, тому що в майбутньому потребувала б твоєї допомоги. Але я, Іване, кажу тобі: це – не моя справа, Бог є важливіший. Я нічого не хочу від тебе і нічого не очікую. Добре пам’ятай про це: я народилася бідною, живу бідно і хочу померти бідною. Якщо станеться таке, що ти розбагатієш, я ніколи не прийду відвідати тебе. Запам’ятай це, Іване.

Сказавши це, мама Маргарита повернулася до Беккі.

Іван знав, що в Турині жив один молодий священик, його земляк, Йосиф Кафассо, якому тоді було 24 роки. Мила Богові душа. Він пішов до нього і виклав перед ним усі свої проблеми. Отець Кафассо, уважно вислухавши його, сказав:

– Вступай до семінарії. Спокійно вчися, а Бог подбає про тебе. Це не порада, а наказ».

 

Це один з прикладів, таких незвичайних чи кумедних, які показують, якою нездоровою може бути реакція людей занадто земських, без надприродного погляду, на покликання. Чисто по-людькому виглядає, що вони мають рацію (парох Івана Боско переживав за долю матері), але він забув одну цінну річ – що його кликав сам Господь, який сказав: «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт. 10, 37). Ще перед тим, як сказати ці слова, Христос зазначив інше: «Не думайте, що я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов я принести на землю, а меч... І ворогами чоловіка будуть його домашні» (Ів.  10, 34.36). Як бачимо, людина, яка відповідає на заклик йти за Христом, правдоподібно буде мати противників, і то навіть серед домашніх. Приклад матері Маргарити у відношенні до свого сина св. Йоана Боско є для всіх нас захоплюючим.

 

Тому, дорогі браття і сестри, які любите нашу Церкву, моліться за ваших священиків, щоб ми були добрими служителями і вашими провідниками. Моліться за нові покликання до священичого й монашого стану, бо роботи є дуже і дуже багато, і жертовні та віддані служінню семінаристи ніколи не залишаться без праці. Моліться і допомагайте семінаристам хто чим може.

о. Йосафат Бойко, ВС