7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 32 (940) від 23 серпня 2012


Цьогорічна річниця державної незалежності України у порівнянні з попередніми – мабуть, найсумніша. Ще ніколи досі, навіть у найгірші часи кучмівського „застою”, Україна і українство не отримували таких трагічних „подарунків”, як нині. Найзловісніший з них – „закон про засади державної мовної політики”. Він, без сумніву, чи не найпотужніша і бездоганно спланована диверсія проти української нації за останні два десятиліття, а за своїми майбутніми наслідками – набагато згубніший від сумнозвісних „Емського указу” та „Валуєвського циркуляру” царської Росії. Бо останні два приймалися імперією зла для закріпачення духу підневільної нації, яка невпинно і нестримно йшла до волі, а теперішні доморощені правителі України, за намовою „старшого брата”, вирішили розхитати наш крихкий суспільний мир зсередини. Тепер, немов за помахом зловісної руки головного парламентського диригента, обласні та міські ради нашого Сходу і Півдня гарячково скликають позачергові сесії і майже одноголосно й холоднокровно підтверджують вирок українській мові, а насправді – вирок національній і духовній ідентичності майбутніх поколінь нації.

19 серпня 2012 року в місті Коломиї відбулось освячення головної святині Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ – катедрального собору Переображення Христового. Чин освячення та урочисту Божественну Літургію очолив Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук. Патріархові співслужили єпископи УГКЦ в Україні, а також владика Іриней Білик з Риму. В урочистостях взяв участь Апостольський нунцій в Україні архієпископ Едвард Томас Галіксон, єпископи Римо-Католицької Церкви в Україні, велика кількість духовенства Коломийсько-Чернівецької єпархії та священики з інших єпархій. Також був присутній єпископ Коломийсько-Косівський УПЦ КП Іван

Бойчук.

 

Разом з духовенством у святковій молитві взяло участь багатотисячне зібрання Божого люду: жителі та гості міста Коломиї, представники влади і доброчинці катедрального собору.

Божественна Літургія розпочалась з Чину освячення храму й престолу, в який були вкладені мощі блаженного священномученика Миколая Чарнецького, вихідця з теренів Коломийсько-Чернівецької єпархії.

Впродовж 1945-46 років відбулися масові арешти греко-католицьких священнослужителів. Ув'язнено митрополита Йосифа Сліпого та 10 єпископів. В таких умовах, без участі ієрархів УГКЦ, у 1946 році під тиском влади скликано у Львові об'єднавчий псевдособор, в результаті чого 5 єпархій УГКЦ приєднано до РПЦ. Здавалося, що УГКЦ ліквідовано остаточно. Однак частина священиків, яка не прийняла православ'я, завбачливо залишила священичу працю, вимушено влаштовувалася на різні роботи (двірниками, вантажниками, кочегарами, обліковцями тощо) і ночами хрестила дітей, вінчала молодят, відправляла в домашніх умовах Служби Божі.

Підпільна діяльність УГКЦ посилилась з поверненням (кому пощастило) священиків із в'язниць та заслань вже в другій половині 50-х років. Найбільш відважні і свідомі віруючі, яким було не байдуже до якої церкви ходити, облаштовували у своїх хатах "домашні" церкви, відводили для них найкращі кімнати, виготовляли престоли і кивоти, створювали оптимальне сакральне середовище для богослужінь.

Слово до читача книги Блаженного Кир Г. Хомишина “Набоженьство до Найсвятійшого Серця Господа нашого Ісуса Христа”. – Харків, 2012.

 

 (Закінчення. Початок у числі 31)

Одного разу, переглядаючи свою бібліотеку, я наштовхнувся на книгу о. Артуро Мілані “Велика Обітниця”. Вона стояла в мене на полиці вже давно, але я ніколи серйозно її не читав. Тепер же щось привернуло мою увагу. Це був образ Найсвятійшого Серця, подібний до тих, що висять на стінах у багатьох галицьких оселях, де живуть греко-католики. Я пригадав собі, що, заходячи в гості до православних, ніколи не бачив подібних образів. Може це і є розгадка? Може в цій книзі я знайду відповідь на питання, які віддавна мене мучать? Я з хвилюванням почав читати і зрозумів, що вийшов на правильну дорогу. Я наново відкривав для себе прості катехизмові правди про те, що віра – це дар Божий і що самостійно, без Божої ласки, людина ніколи не здобуде міцної віри. Навіть Апостоли, які безпосередньо спілкувалися з Ісусом, були нестійкими у вірі до того часу, поки Дух Святий не укріпив її. Але ж Господь пообіцяв таку ласку кожному, хто практикуватиме набоженьство до Його Найсвятійшого Серця (“Оспалі душі стануть ревними у вірі”)! Я вирішив спробувати. Тоді я ще не знав, що на цій дорозі Господь обдарує мене багатьма скарбами, насамперед відкриє суть католицької віри, дозволить пізнати справжні причини наших національних нещасть і вкаже вузький, непомітний для стороннього ока шлях порятунку.

Хто міцно стоїть у правдивій вірі і покорі, в кого серце сповнене любов'ю  до Бога і хто уповає на Нього, шукає слави для Господа, а собою погорджує та ігнорує, на того Господня благодать сходить і наповняє цілющою життєдайною силою, глибокою духовною мудрістю і знаннями, дає сили, внутрішню енергію. Ці слова цілком можна

віднести до ігумена Гошівського монастиря  о. Дам'яна.

 

Він любить Господа і своєю самовідданою працею доказує це. Він любить Пречисту Діву Марію і має за найвищу мету прославити Бога і Пречисту Діву, маючи живу, діяльну віру  і прагнення послужити всіма силами і можливостями.

Свято Переображення Господнього у СІЗО

Затримані, які перебувають у слідчому ізоляторі м. Івано-Франківська, сповна відчули благодать свята Переображення Господнього. Настоятель церкви Святого Духа, що знаходиться поруч із виправним закладом, о. Віталій Дем’янець передав у СІЗО освячені овочі і фрукти.

На свято Переображення Господнього з благословення декана Городенківського о.-митр. Ігоря Левицького члени гуртка милосердя м. Городенки разом з вчителькою ЗОШ №2 Марією Бурнадз, жительками міста Світланою та Ганною Маришко вже вкотре відвідали своїх любих і добрих друзів зі Снятинського інтернату, які завжди з нетерпінням чекають їх. Отець Леонід, священик Римо-Католицької Церкви, освятив дари Божі, прочитав молитву і уділив благословення усім присутнім. Так було тепло на серці, коли діти ласували фруктами, цукерками, печивом, як вони раділи, що їх не забувають, що і їм привезли гостинці у таке велике свято.

Хвилююча подія відбулася 12 серпня в селищі Букачівці у церкві Різдва Христового. Діти, які досягли восьмирічного віку, вперше у своєму житті приступили до Святої Сповіді та Пресвятої Євхаристії.

Протягом двох місяців першопричасники старанно готувалися до своєї першої Святої Сповіді. Перед тим як поєднатися з Богом, вони вивчали Катехизм, молитви, основи християнської етики, щоб зрозуміти, ким є Бог для нас, а допомагали їм у цьому Букачівський декан УГКЦ о.- митр. Мирослав Любінець і семінарист Андрій Чорнописький.

Духовний провід УГКЦ за всю  історію її існування ніколи не стояв осторонь  вирішення  усіляких життєво важливих проблем, які поставали перед його вірним людом.

Сьогодні не просто небезпека, а питання «бути чи не бути?» нашій нації, нашій Церкві, як ніколи гостро постало як перед усім українським народом загалом, так і перед кожною людиною і кожним  християнином зокрема. Нині майже всіх нас поневолив злий дух гріховних узалежнень, котрий нав’язав нам  надмірність у споживанні їжі та спиртних напоїв, пристрастив до наркотиків і тютюнопаління, також одурманив нас ігровими, комп’ютерними та усілякими секс-маніями… Здається, великий камінь до нашого національно-християнського гробу дияволом уже прикочений. Залишається тільки завалити тим каменем вхід…

9 серпня в лікарняному храмі св. Пантелеймона, що при Долинській центральній районній лікарні, відбувся храмовий празник.

Попри свої щоденні обов'язки персонал лікарні добре пам'ятає, що в цей день у них духовне свято – їхній празник. Тому приготування тривало заздалегідь. Божественну Літургію відслужили о. Василь Рак, синкел у справах капеланського служіння Івано-Франківської архієпархії УГКЦ, та о. Ігор Ліпчанський, капелан лікарні. У своїй проповіді о. Василь Рак розповів про життя св. Пантелеймона, його лікарську майстерність і дар зцілювати ще за життя. Під чудовий спів працівників установи молилися усі присутні: недужі, які в той час лікувалися, персонал і гості.

Попадинець-Сас Марія Михайлівна працювала вчителем математики 41 рік, з них 38 р. – у Височанській ЗОШ І-ІІст. Галицького району. Вона присвятила своє життя і серце найдорожчому – дітям! Спішила роздавати себе на радість, на добро.  Коли випускники трьох поколінь дізнались, що вже цього року вчителька залишає школу, вирішили зробити свято вдячності Вчителю, подякувати їй за невтомну працю.

Такого свята у с. Височанка Галицького району ще не було. Свято вдячності Вчителю. З ініціативи її учнів, її вихованців Лесі Зелінської, Світлани Желяк, Лесі Хом'як, Марії Дроздової, Христини Харандзюк, Михайла Шуляра, Галини Пицко, Сергія Костирко, Надії Мельникович були запрошені жителі села, всі, кого вчила Марія Михайлівна, вчителі, батьки та діти.

Зі звичайною соломкою і великою любов’ю до Господа працює творчо п. Галина Різничук. Її мистецтво є особливим і дуже цікавим. Воно народжується на полі у золотих пагінцях рослинки і закінчується у прекрасних шедеврах святих ікон і чарівних картин.

 

Галина Різничук народилася та живе в селі Підлісся, закінчила ДМШ №1 в Івано-Франківську по класу баяна і Калуське культосвітнє училище. Працювала у Загвіздянському БК, виховала двох синів, співає у церковному хорі. У 2008 році, спостерігаючи за роботою сина-студента Інституту Мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника по аплікації соломкою, відчула велике покликання  укладати соломкою картини, особливо ікони. З Божою поміччю вже через три місяці засяяла  її перша ікона, а в серпні 2011 року вона представила свої роботи в Луцьку на Міжнародному фестивалі соломкарського мистецтва. Того ж року виходить календар, де поряд з роботами майстрів розміщені і її ікони, які викладені в кольоровій соломці. А у 2012 році в обласному краєзнавчому музеї на виставці виробів із соломки були представлені десять її ікон.

"Бережімо Україну!"

Ріка мого роду

 

Держава починається з людини,

а Україна – з батьківських криниць,

де світять зорі згаслої вже днини,

коли в саду приляжеш горілиць.

І дзвонять груші солодом медовим,

під сонцем і дощем росте гілля.