7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 31 (988) від 22 серпня 2013


Всеукраїнська проща до Києва 17-18 серпня з нагоди 1025-ліття Хрищення Руси та освячення Патріаршого Собору Св. Воскресіння УГКЦ, без перебільшення, започаткували нові сторінки в історії українського християнства третього тисячоліття.

 

До цього дня наша Церква, за словами Блаженнішого Святослава, йшла довгих 380 років, відколи унійних митрополитів було брутально позбавлено осідку у Соборі Святої Софії. З того часу свята Унія зазнала незліченної кількості актів і кампаній обрядових чисток, переслідування та фізичного нищення. Їх апогеєм став Львівський псевдособор 1946 року, започаткувавши криваву півстолітню хресну дорогу і голготу УГКЦ, яким, здавалось, не буде кінця. Але наша Церква, розірвавши силою Божою диявольські кайдани пекла, піднялася з попелу і румовищ. І ось у наші химерні дні, позначені небаченим падінням суспільної моралі, політичною метушнею й господарськими негараздами, вона повернулася до свого дому, до колиски українського християнства – до стольного Києва, щоб за покликом Христа стати світлом для світу.

12 і 13 жовтня цього року у Ватикані, в присутності Папи Франциска та за участю всіх асоціацій та церковних Рухів, які черпають натхнення з Марійської духовності, буде проведений Богородичний день.

 

Тема Марійського дня у Ватикані – «Блаженна та, що повірила» (Лк. 1,45). З нагоди Року віри його організовує Папська Рада сприяння єдності християн і він збігається з річницею появ Пресвятої Богородиці у португальській місцевості Фатімі. 13 жовтня 1917 року Пресвята Богородиця вшостий і останній раз об’явилась трьом пастушкам – Лусії, Жасінті та Франціскові. Появи тривали від 13 травня 1917 року і через цих трьох дітей Божа Мати переказувала людству Свої перестороги.

Перший Президент України Леонід Кравчук вважає, що в Українській Греко-Католицькій Церкві на досить високому рівні відсвяткували ювілей 1025-річчя Хрещення Русі-України.

Як передає кореспондент Департаменту інформації УГКЦ, про це 20 серпня Леонід Кравчук сказав на прес-конференції в Києві.

«І світ оцінив це по-справжньому. Скажімо, на освячення Собору греко-католиків, яке відбулося минулими вихідними, з’їхався практично цілий світ. Це дуже серйозно. Це означає, що Греко-Католицька Церква з катакомб не просто вийшла, а перейшла в Київ і стала Церквою високого духу. Для нас це дуже-дуже важливо!» – наголосив перший Президент України.

 

Владика

Богдан Дзюрах:

«Ми були перемінені присутністю Христа»

Це четвертий храм УГКЦ у Києві.

Він вміщає 3000 вірних. Його висота – 50 метрів. Проект розробив у традиціях сучасного церковного зодчества архітектор Микола Левчук.

Разом із адміністративною будівлею Собор утворює Патріарший центр УГКЦ площею 1, 72 гектари.

Зведенню Патріаршого собору Воскресіння Христового, як відомо, передувала копітка праця.

Згідно з рішенням Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, встановлено Декаду місійності в УГКЦ.

Про це 20 серпня повідомив Отець і Глава Церкви Блаженніший Святослав на зустрічі з генеральною управою Згромадження сестер служебниць з Рима та провінційних настоятельок з інших країн.

За словами Предстоятеля, Декада місійності припадає на період між Вознесінням і Зісланням Святого Духа. «Спершу ми планували встановити в Церкві День місійності, проте наші владики вирішили, що одного дня замало, оскільки людям треба більше розказати про ділення вірою. Це буде той час, коли ми звертатимемо увагу людей на необхідність місійності. Нам треба ще вивчати, де є наші люди, які потребують Божого Слова», – пояснив Блаженніший Святослав.

17 серпня молебнем на Володимирській гірці Українська Греко-Католицька Церква розпочала святкування 1025-річчя Хрещення Київської Русі. Молебень до святого рівноапостольного князя Володимира очолив Глава УГКЦ Патріарх Святослав. З ним молилися усі члени Синоду Єпископів УГКЦ, Кардинал Аюдріс Юзас Бачкіс, Папський легат на святкування Хрещення в Україні, Архієпископ Томас Едвард Галліксон, Апостольський нунцій в Україні, та численне духовенство.

За даними Департаменту інформації УГКЦ, на молебень прийшло понад шість тисяч вірних.

ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ

У неділю, 18 серпня, у Києві під час велелюдної всецерковної прощі освячено головний храм УГКЦ – Патріарший собор Воскресіння Христового. Чин освячення здійснив Верховний Архієпископ Києво-Галицький Блаженніший Святослав Шевчук.

 

У престол новозбудованого храму Глава Церкви вклав мощі святих апостолів Петра і Павла та Андрія Первозванного, Папи Климента та Мартина, які загинули на українських землях, святого священномученика Йосафата Кунцевича, блаженних священномучеників ХХ століття Миколая Чарнецького та Йосафата Коциловського.

Згодом разом із членами Синоду УГКЦ, Папським нунцієм Едвардом Томасом Ґаліксоном, кардиналом Аюдрісом Юзасом Бачкісом - Папським посланцем та римо-католицькими владиками Блаженніший Святослав відправив Урочисту Божественну Літургію.

«Цей новий Собор в Києві стоїть на спомин про славу Господнього Воскресіння, сяє як Новий Єрусалим на весь світ! Він повинен також стояти як нагадування про єдність, до котрої нас закликає сам Господь, бо лишень в єдності та любові можна нам давати живе свідчення Євангелія. Сьогодні український народ отримав новий собор Воскресіння Христового як знак непорушної присутності між нами воскреслого Христа», - сказав Патріарх УГКЦ під час промови на освяченні.

З нагоди святкування Українською Греко-Католицькою Церквою 1025-річчя Хрещення Київської Руси та посвячення 18 серпня у Києві Патріаршого собору УГКЦ Папа Франциск надіслав Главі УГКЦ Блаженнішому Верховному Єпископові Києво-Галицькому Святославові Шевчуку Послання, яке італійською мовою зачитав Папський Легат, литовський кардинал Аюдріс Юзас Бачкіс.

Звернення Папи українською мовою перечитав о. Юстин Бойко. На завершення в імені Святішого Отця кардинал Бачкіс уділив благословення українською мовою.

Після освячення Патріаршого собору Глава УГКЦ, подякувавши Папському Легату Аюдрісу Юзасу Бачкісу за його присутність під час освячення собору i виконуючи прохання греко-католицьких священиків та владик, що перебували у підпіллі, висловив слова вдячності литовським католикам за їхню підтримку УГКЦ у часи комуністичного режиму. «Єпископи, священики, монахи і монахині переслідуваної катакомбної Греко-Католицької Церкви заповідали при найкращому моменті висловити від імені нашої Церкви вдячність Католицькій Церкві Литви», - сказав Блаженніший Святослав, зазначивши, що литовці виявили справжню християнську солідарність, підтримку, братерське єднання щодо українських греко-католиків в часи переслідування в колишньому Радянському Союзі.

Проповідь Блаженнішого Святослава під час Міжнародної всецерковної прощі з нагоди освячення  Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві та святкування 1025-річчя Хрещення України-Русі

Любі нашому серцю прочани України та світу!

Слава Ісусу Христу!

У сьогоднішньому євангельському читанні (Мт. 14, 14-22) ми зустрічаємо Христа, Який в пустинному місці навчає велике число людей. Обставини, описані євангелистом Матеєм, свідчать про те, що Спаситель об’являє себе як новий Мойсей, котрий веде Ізраїля в пустелі від рабства до свободи. Господь наче нагадує людям, що вони не покинуті овечки, які не мають пастиря, не безбатченки, котрі блукають, наче в пустелі, рідним краєм. Вони є дітьми Божими, спадкоємцями Заповіту між Богом і Його людом, – Союзом, який колись у пустелі біля гори Синай їхні батьки уклали з Богом, як написано: «Знай же, що Господь, Бог твій, то правдивий Бог; Бог вірний, що дотримує союз і ласку по тисячні покоління для тих, що люблять і пильнують заповіді Його; а тому, хто Його ненавидить, відплачує, гублячи його» (Втор. 7, 9-10а).

Ламаючи хліб у пустелі та помножуючи його, щоб втамувати голод п’яти тисяч осіб, наш Спаситель не тільки пригадує своїм апостолам про небесний хліб – манну, яка колись нагодувала старозавітний Божий люд у пустелі. Він сповіщає про укладення Нового Заповіту між Богом і всім людством, – Заповітом, що буде запечатаний у Його Крові хресною жертвою. Тож цей помножений  хліб є пророчим знаком Хліба, яким є Христове Тіло, таїнственно присутнє тут для нас у Святій Євхаристії.

«Якби ви знали, як сильно я вас люблю, то плакали б від радості» — саме такими словами Мати Божа з Меджугор’я закликає християн до молитви та єднання.

Кожного місяця другого числа, починаючи з 1986 року, в містечку Меджугор’є, що на території Боснії та Герцоговини, відбуваються об’явлення Матері Божої візіонерам Мар’яні та Івану, через яких Вона передає послання для усіх людей.

З Божого благословення та ласки Матері Божої цього року у відпустовому місці побували молодіжний хор та парафіяни церви св. Пророка Іллі с. Вільхівка разом з о. Віталієм Семанівим та о. Михайлом Луцівим. Майже 30 осіб, яких об’єднала віра та любов до Матері Божої, з 30 липня по 7 серпня 2013 року здійснили паломницьку прощу до Меджугор’я. В цей період там проходив ХХІV молодіжний фестиваль. На святе місце з’їхалася молодь з 60-ти країн світу. Щоденно, протягом п’яти днів, біля церкви св. Якова в центрі міста проводились ранішня молитва, Свята Літургія, вервичка, Адорація. Кожен мав змогу зрозуміти почуте, оскільки через радіо одночасно був переклад 25-ма мовами світу.

28 серпня відзначатиметься 250-річчя Городенківської церкви Успення Пресвятої Богородиці

Нині важко збагнути, що в середині вісімнадцятого століття без сучасних технічних засобів, технологій проводилися будівельні та оздоблювальні роботи, які дивують своєю досконалістю та вивершеністю форм. Граф Микола Потоцький запросив до Городенки маловідомих тоді архітекторів Бернарда Меретина і скульптора Йоганна Пінзеля, котрі залишили по собі вагомий слід у городенківських святинях, що стали стартовим майданчиком не лише для розквіту їхнього таланту, але й увіковічення (митці, як відомо, є також авторами городенківського костелу).

Нещодавно церква Різдва Пресвятої Богородиці в смт. Делятин Надвірнянського району отримала від Манітобської філії Суспільної служби Українців Канади в особі голови ССУК мгр. Ярослави Демко вітання та предмети літургійного призначення, книги, часописи, особисті речі, які належали отцю Захарію Золотому. До українців Вінніпегу з таким проханням звернувся уродженець Делятина, нині відомий львівський колекціонер Олександр Жарівський.

Газета «Нова Зоря» від 14 лютого ц.р. писала, що парохом церкви Христа Царя в місті Вінніпезі (канадська провінція Манітоба) з 1952 по 1970 рік був о. З. Золотий. Він створив братство українських католиків Канади, був головою ради шкільництва й освіти Конгресу Українців Канади, капеланом осередку Спілки Української Молоді в Вінніпезі, організатором місцевого педагогічного товариства «Рідна школа». Свого часу, в 30-х — на початку 40-х рр. ХХ ст. отець З. Золотий плідно працював на душпастирській ниві в містечку Делятині.

Відбулася VIII Міжнародна проща родин мігрантів з Самбора до Зарваниці

Заспівом цьогорічного паломницького серпня стала традиційна  Міжнародна десятиденна піша проща родин мігрантів та всіх охочих 2-11 серпня із міста Самбора на Львівщині до Марійського духовного центру «Зарваниця» на Тернопільщині, яку увосьме зорганізували Пасторально-місійний відділ УГКЦ та БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ у співпраці із паломницькими спільнотами Дрогобича, Івано-Франківська, Самбора, Львова та українськими заробітчанськими громадами близького і далекого закордоння. Ці майже три сотні кілометрів можна без перебільшення назвати дорогою Життя – дорогою до Бога, який, за біблійним означенням, і є «Дорогою, і Правдою, і Життям».

Про містечко Делятин Надвірнянського повіту Станиславівського воєводства з великою ностальгією згадувало декілька поколінь емігрантів в далекій Америці. Делятин свого часу був осередком солеваріння, рекреаційним містечком, центром повітової та адвокатської влади, однією з найстарших та найбільших парафій УГКЦ на Станиславівщині. Про нього залишили теплі спогади за океаном громадський діяч д-р Мирослав Небелюк, інженер Іван Вінтоняк, священики о. Захарій Золотий та о. Стефан Семчук. Нижче піде мова про останнього з них.

Отець Стефан Семчук був надзвичайно різносторонньою особистістю і показав себе як ревний священик, публіцист, журналіст, громадський діяч, автор поетичних збірок, шкільних підручників. Він народився 2 листопада 1899 року  в національно-свідомій українській родині у Львові. Свого часу служив в австрійському війську, згодом навчався в Перемишлі. Вже тоді проявився його літературний талант, гідна подиву пам’ять, швидкий розум, надзвичайно глибока віра. Після успішного завершення теологічних студій в 1923 році був рукоположений на священика. Другого лютого 1927 року молодого душпастиря відпустили з Перемиської єпархії і він перейшов до Станиславівської. З 21 лютого 1927 року по 22 вересня цього ж року працював завідателем парафії в Устю Зеленім деканату Устецького. Потім енергійний священик став системізованим сотрудником у Товмачику з доїздом у Делятин Надвірнянського деканату.

У Вашингтоні 1811 року засновано так званий Фонд совісти, або «Гроші совісти». Саме тоді якийсь невідомий американець вислав до уряду чек із заувагою, що він скривдив державу – і сумління не дає йому спокою. Тому цим він сподівається віднайти спокій душі. Сьогодні той фонд має мільйони доларів, бо час від часу люди анонімно присилають гроші з різними заувагами, як, наприклад: «Простіть мені! Бог уже простив», «Я хочу бути чесною людиною і бажаю направити заподіяну кривду», «Я обдурив державу на податку». Один моряк прислав 13 000 доларів, аби заплатити за речі, що вкрав у часі II світової війни. Ті люди скривдили державу, ніхто про це не знав, але вони вирішили направити кривду, бо їх мучила совість. Сумління – це також доказ того, що є Бог.

Святий Йоан Золотоустий: «Творець дав нам двох учителів від самого початку, і вони, хоч не словами, навчають людей: сотворений світ і совість». Сотворений світ промовляє до нас, що існує Бог Творець, а сьогодні почуємо ту саму науку від голосу сумління.

Запитання: 26 років, жага до життя і все життя попереду: чому він помер? Хто встановлює день нашої смерті? Чи справедливо, що дехто може жити довго, а дехто – ні? Він міг би мати дітей і реалізувати стільки ідей! Невже ми маємо думати, що смерть – це нагорода, тому що зараз він у вічному житті? І якщо життя – дар Божий, чому смерть забирає цей дар? Чи бачать нас наші близькі, які померли? Чи страждають від того, що ми страждаємо? Чи шкодує мій друг, що він прожив так мало?

 

Відповідь: Хто встановлює день нашої смерті? У Своїх задумах Бог знає, кому який термін встановлений. Однак люди можуть вкоротити свої дні за власною ініціативою: вбивств, самогубств, аварій і т.д. ...

Чи справедливо, що одні мають можливість жити довше, а інші – не мають такої можливості? Це запитання було б правильним, якщо б це наше життя – земне життя – було єдиним і останнім.