7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 3 (1056) від 22 січня 2015


22 січня - День Соборності України. Офіційно він відзначається з 1999 року, на спомин проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року. Майже сто років тому століттями розірваний український народ визволився з неволі — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперій — і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

 

Акт возз’єднання, злуки двох Україн був швидше символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталія Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби».

Справжня любов означає любити і дозволити себе любити. Про це говорив Папа Франциск, зустрічаючись під час VII Апостольської подорожі з філіппінською молоддю на території спортивного комплексу католицького університету святого Томи в Манілі, що є найстаршим і найбільшим у Азії.

А розпочав Святіший Отець із сумної новини про те, що попереднього дня, перед початком Святої Літургії у Таклобані, завалилася частина залізного риштування, внаслідок чого загинула одна з волонтерок, залучена до організації Богослуження. Папа запросив присутніх вшанувати її пам’ять хвилиною мовчання, після чого проказав молитву до Богородиці за упокій її душі та молитву «Отче наш» за її батьків, у яких вона була одиначкою. Як повідомив о. Федеріко Ломбарді, після зустрічі з молоддю, повернувшись до нунціатури, Святіший Отець прийняв батька та кузена загиблої Крістел.

Владика Григорій Хомишин з перших років свого єпископства вибрав дорогу аскетизму і повного упокорення Божій волі. Його добровільна убогість, моральна чистота і досконалий послух Христові та Його св. католицькій Церкві вчинили душу Блаженного Григорія дорогоцінним вмістилищем Дарів Св. Духа.

Так, завдяки дарові мудрости цей великий муж і Єпископ погородив дочасними добрами. Сестри Служебниці, які варили, прибирали і займалися господаркою при Духовній Семінарії та рівночасно – при єпископській резиденції, знали докладно про домашні обставини і побут Татуня. Вони свідчили, що Владика Григорій ніколи не дозволяв купувати собі надто дорогу білизну чи простирадла, завжди пригадуючи монахиням, що ліпше дати поміч для бідних, бо ж чи надто дорогі, чи дешевші речі виконують ту саму службу. Нераз Сестри зауважували, що сорочки були дуже зношені, але Єпископ не дозволяв їх викидати, просячи радше їх латати, щоб надовше служили. Тоді Сестри радили собі в той спосіб, що св. Николай приносив у пачках чи то реверенду, чи сорочки або черевики тощо, і тоді Владика мусив їх приймати, не маючи арґументів, щоб реаґували.

ПИТАННЯ: як поєднується гнів Божий з милосердям?

ВІДПОВІДЬ: Для того щоб зрозуміти, як гнів поєднується з милосердям Бога, достатньо згадати про Створення світу і про те, що таке гріх. Бог створив Всесвіт для того, щоб Його створіння брали участь у Його Божественному житті, тобто в Його святості й любові. У той час як гріх - осквернення цього Божого задуму. Гріх спотворив створіння, які втратили здатність до любові і зійшли з колії святості. Гріх подібний до плями на чудовому шедеврі живопису. Щоб цей шедевр знову засяяв своєю красою, необхідно цю пляму видалити. Хоча навіть коли пляма буде видалена, сам вчинок людини, що поставила її, не буде менш тяжким.

Хочу розповісти, що пережила два роки тому. Зробивши УЗД, лікарка вжахнулась: «Потрібна негайна операція, бо наслідки можуть бути фатальні!» Але я не погодилась. Вона довго вмовляла, наводила приклади зі свого досвіду роботи, та я була невблаганна. Щоб зняти з себе вину, змусила мене написати відмову від операції, а в разі погіршення стану здоров’я дала рекомендації, що робити і негайно лягати в лікарню.

Я поїхала додому, а через деякий час згадала, що Матір Божа найбільше піклується тими, які моляться на вервиці і є посередницею між Богом і людьми.

минуло 145 років від народження о. Михайла Петрушевича

Нехай ці скупі рядки стануть даниною пам’яті маловідомого українського письменника, священика, громадського діяча.

 

Коротка біографія

Михайло Петрушевич народився 10 жовтня 1869 року у сім’ї вчителя народної школи села Космач, що поблизу Богородчан. Восени того ж року батьки Михайла переїхали до села Новиця, що неподалік Калуша. Завдяки природнім здібностям та батьківському вишколу Михайло поступив на науку до Станіславова, а згодом, 1889 року, успішно закінчив Станіславівську гімназію. Пізніше Петрушевич продовжив свої пізнання світу та науки, подавшись до Відня (столиці Австро-Угорської імперії) і вже там закінчив духовну семінарію.

Майже тисячу дітей зі сходу та півдня України святкували Різдво на Івано-Франківщині. Протягом тижня вони жили в прикарпатських сім’ях і знайомилися з різдвяними традиціями, культурою, історичними пам’ятками краю. Гостинно приймала школярів зі сходу й Петранка, що на Рожнятівщині. У цьому бойківському селі відпочивали учні Сахновщинської гімназії Харківської області.

 

В організації насиченого як у духовному, так і в національно-патріотичному дусі перебування на Бойківщині сахновщинських гімназистів, свої зусилля об’єднали церква, школа, місцева влада. Не залишалися гості й поза увагою депутата районної ради, місцевого лікаря Богдана Ониськіва. Присутність дітей зі сходу спонукала до благодійності і сільських підприємців. Бо, як наголосив парох церкви святого великомученика Юрія о. Юрій Сеничак, саме завдяки дітям ми можемо й повинні об’єднати Україну. А діти, до речі, теж добре усвідомлюють свою місію. П’ятикласниця Ірина повідомила, що, вирушаючи з дому на Прикарпаття, загадала бажання, щоб був мир в Україні.

У другий день Різдва, в унісон торжеству неба і землі, на найдавнішому цвинтарі села Іваниківка Богородчанського деканату, що біля центральної вулиці, названої на честь Тараса Шевченка, освячено величну каплицю святого Миколая.

 

Основні поховання тут були до кінця ХІХ століття, поодинокі – пізніше. Із кількох надгробків, які збереглися до сьогодні, варто згадати священика Володимира Левицького, який 28 років був парохом села (1894 – 1921), священика Івана Руденського та його сина Костянтина. Іван Руденський — це брат матері Ольги Рошкевич, яка була першим коханням Івана Франка. Ольга  Рожкевич  деякий  час (1876 - 1879  рр.)  жила  в  Іваниківці, до неї приїжджав великий Каменяр. Але це вже інша тема.

Від багатьох людей старшого покоління, які проживають в Яблунові і Стопчатові, Ковалівці і Лючі, можна почути чимало добрих слів і щирих відгуків про отців Бахталовських. Чим вони заслужили такої схвальної опінії і доброї пам’яті? Невже тільки добре проспіваною Службою Божою і змістовною проповіддю? Ні, не тільки. Тому хотілося б розповісти про них ширше.

Після смерті пароха стопчатівської парафії о. Теодора Трача Станіславівська єпархія оголосила конкурс на заміщення посади пароха. Одним із кандидатів був о. Даниїл Бахталовський – парох села Яблунова, декан Гусятинського деканату на Тернопільщині. Зважаючи на заслуги отця, він став переможцем конкурсу з-поміж багатьох претендентів і одержав сертифікат з просьбою до Станіславівського єпископа Григорія Хомишина призначити його на посаду пароха стопчатівської парафії.

(Продовження. Початок у ч. 1 за 2015 р.)

 

Третє питання, що регулярно появляється на шпальтах газет – про «царів» (кажуть, все ж доцільніше їх називати мудрецями, астрологами), яких «зоря» привела на поклін до Новонародженого і які, поспілкувавшись з Іродом, підштовхнули його на важкий злочин – на убивство дітей у Вифлеємі. Вони нібито - «історичні особи, що жили на території Ірану». Там начебто віднайдено їхні тіла, які у ХІІ ст. «невідомим чином перевезено в Німеччину», де вони й зберігаються «у золотому ковчезі з діамантами». Їх імена нібито Гаспар, Мельхіор та Бальтазар (щоправда, «у східній Церкві вважали, що цих мудреців було 12»).

(Продовження. Початок у ч. 1 за 2015 р.)

 

Третє питання, що регулярно появляється на шпальтах газет – про «царів» (кажуть, все ж доцільніше їх називати мудрецями, астрологами), яких «зоря» привела на поклін до Новонародженого і які, поспілкувавшись з Іродом, підштовхнули його на важкий злочин – на убивство дітей у Вифлеємі. Вони нібито - «історичні особи, що жили на території Ірану». Там начебто віднайдено їхні тіла, які у ХІІ ст. «невідомим чином перевезено в Німеччину», де вони й зберігаються «у золотому ковчезі з діамантами». Їх імена нібито Гаспар, Мельхіор та Бальтазар (щоправда, «у східній Церкві вважали, що цих мудреців було 12»).

Прочитавши заголовок, читач відразу подумає про Дитятко Ісуса. Однак,мова про судово-медичного експерта з Івано-Франківська Омеляна Левицького, який, як і маленький Ісус, також народився в стаєнці. Ця подія сталась 7 січня 1934 року в с. Заболотів Снятинського району. Його мати, як і Божого Дитяти, також називається Марія. Народився в стайні тому, що в хаті не було місця: там уже мешкало три родини.