7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 8 (965) від 21 лютого 2013


 В останні 20-30 років у Європі відбувається, без перебільшення, революція у сфері прав людини. Якщо ще зовсім недавно мова йшла про соціальні права, про невід’ємне право на гідне життя, то в останні роки почався нестримний рух до зовсім нового „набору” прав, які власне руйнують всю попередню ієрархію прав людини. Нині, як не сумно, все більшого статусу набувають сексуальні права: право бути гомосексуалістом і пропагувати збоченство, право дітей давати волю своїм статевим інстинктам шляхом статевого безкультур’я, зрештою – пропагувати розпусту у глобальному масштабі. Тому сьогодні у більшості т. зв. цивілізованих країн Європи активно діє правова система, згідно з якою будь-яка дискримінація гомосексуалістів суворо карається законом, бо це, мовляв, обмежує „фундаментальні права” людини.

У Великій Британії, а віднедавна і у Франції, схвалені законопроекти, які легалізують в цих країнах одностатеві шлюби і дозволяють таким сім’ям всиновлювати дітей. У Франції депутати Національних зборів обговорювали це питання десять днів. Незважаючи на спротив представників правої опозиції і Католицької Церкви, результат голосування був прогнозованим, оскільки легалізація одностатевих шлюбів – одна з передвиборних обіцянок президента Франсуа Олланда. Тож священикові уже важко відмовити таким „парам” у шлюбі, інакше він може бути покараний…

На Постійному Синоді Єпископів УГКЦ оголосили дату освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві

 

Відповідно до рішення Постійного Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувається цими днями в Княжичах біля Києва, під час Міжнародної всецерковної проші до Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі-України, 18 серпня 2013 року, освятять будівлю цього храму.

Як пояснив Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, освячення собору ще не означає завершення його будівництва. Нині завершений лише екстер’єр.

У Пастирському листі Блаженнішого Святослава до духовенства, монашества і усіх вірних Української Греко-Католицької Церкви «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» читаємо, що «за оживлення парафії несе відповідальність кожен із нас», тому всі маємо бути «живими каменями» у будівлі своєї парафії.

Для парафії Вознесіння Господнього УГКЦ початок цього року був особливий. 16 січня 2013 року Божого на храм, що будується в м. Івано-Франківську по вул. Чорновола 136а, було встановлено купол та хрести. Значну лепту коштів внесли колядники, які прославляли Новонародженого Месію в нашому особливому мікрорайоні, де проживає багато військовослужбовців. Парох о. Іван Сас, сотрудники о. Андрій Заліський, о. Мирослав Татумиряк, катехит п. Люба Пулик стараються якнайбільше людей залучити до життя в Церкві та виховати в молоді любов до Бога. Допомагають у цьому спільноти та кожен парафіянин: від найменшого до найстаршого. Активну участь у житті парафії беруть родини, що є дуже важливо, і всі ми відчуваємо себе одною родиною у Христі. На початку діяльності приходило декілька людей. Тепер, коли нас набагато більше, кожен парафіянин є не просто прихожанином, він відчуває любов, турботу про себе і родину. Ревне служіння Богові і людям наших священиків із їх постійним започаткуванням нових добрих справ створює відчуття причетності кожного до життя і розбудови парафії.

Український народ, господар молоком і медом текучої землі, розміщеної на межах Заходу і Сходу, був вічно шматований то з одного, то з другого боку. Та сильніше гуркоту громів, що котилися над його головами, несеться голос Христа: «Не кидайте мого судна, стійте непохитно при Петровій скелі і не лякайтесь, бо я з вами по всі дні, аж до кінця віків». І так воно справді було, так є і так буде.

Недавно я мала велику ласку від Бога побувати в мальовничому покутському селі Ісаків, що на Тлумаччині. Того дня всі ісаківці спішили до церкви на Богослужіння. Ошатна дерев’яна церква, мов писанка, чекала вірних. Ісаківську святиню Перенесення мощей святого Миколая спорудили 1886 року на місці старого храму, який згорів. Нову церкву у селі збудували 1927 року. Люди гордяться, що церква одна і всі є греко-католиками. Щиро згадують про мученика за віру Христову о. Василя Комаринського. Це була людина-терпник. У дощ чи заметіль, по розбитих дорогах пішки, в поганенькому взутті о. Василь Комаринський із с. Долини пішов до Ісакова. Коли комуністичний режим знищував Українську Греко-Католицьку Церкву і священнослужителів відправляли на Сибір, то о. Василь Комаринський теж зазнав гонінь. Він відмовився підписати православ’я і його відправили у Воркутські табори, де промучився довгих і важких сім років. Потім було напівлегальне проживання у Тлумачі, Городенці. У 1957 році о. Василь помер, залишивши після себе пам’ять про мучеництво і терпіння за Христову віру.

25 березня святкує поважний ювілей п. Любов Павликівська, уродженка с. Радча, що на Івано-Франківщині. Її ім’я завдяки поетичній та прозовій творчості знане не тільки на Прикарпатті, а й в інших куточках України та поза її межами. А ще вона – давній друг «Нової Зорі». Нижче подаємо інтерв’ю з ювіляркою.

Любов Павликівська закінчила на „відмінно” Івано-Франківське музичне училище ім. Д. Січинського та Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. Вона є не тільки талановитим музикантом, педагогом, а також пише вірші, поеми, музику і водночас залишається простою жінкою, якій достеменно відоме сільське життя. Пані Люба активно бере участь у громадських справах села, уже третій раз її обрали депутатом сільської ради. З-під її пера вийшли чотири видання. Більше про свою творчість розповіла сама ювілярка.

– Коли Ви почали писати?

– Все почалося після того, як я побувала у Італії. Пережиті роки на чужині, стреси відкрили у мені талант, яким поблагословив мене Господь. До того часу цей дар до писання, напевно, спав у мені. Але я завжди кажу, що то не я сама пишу, це небо диктує мені.

Учні Серафинецької катехитичної школи, що при церкві св. о. Миколая Городенківського деканату, відвідали будинок-інтернат для дітей інвалідів у с. Залуччя-Долішнє Снятинського району.

 

Хочемо розпочати свою розповідь такими словами одного старця: „Якби людство дотримувалося однієї заповіді з Євангелії, ми б уже тут, у цьому світі, жили б як в раю. Яка це заповідь? „Люби ближнього свого, як самого себе”.

Поїздку до дитячого будинку планували вже давно. Катехит школи п. Ольга, отримавши благословення в о. Михайла, запропонувала учням катехитичної школи взяти скриньки і піти селом з колядою, щоб таким чином зібрати кошти для дітей-інвалідів. Діти з радістю погодилися, адже хотіли чимось допомогти своїм знедоленим ровесникам.

Єпископи УГКЦ розповіли Нунцію про напрацювання Синоду

 

Учасники Постійного Синоду єпископів УГКЦ 18 лютого відвідали Апостольську нунціатуру в Києві. Владики розповіли Архієпископу Томасові Едварду Галліксонові, Апостольському нунцію в Україні, про напрацювання Синоду щодо проведення Міжнародної всецерковної прощі до Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві з нагоди 1025-річчя Хрещення Русі-України, яка відбудеться 18 серпня, та освячення самого собору під час паломництва.

Крім того, як повідомляє Департамент інформації УГКЦ, єпископи поділилися своїми враженнями від відвідин цими днями парафій Донецько-Харківського екзархату. Зазначимо, що вони, зокрема, очолили Літургії в Харкові, Полтаві та Сумах.

РОЗДІЛ 2

 

2.3. Завершення процесу «возз’єднання» уніатів Правобережної України з Російською Православною Церквою 1839 р.

 

 (Продовження. Початок у чч. 42-49 за 2012 р., ч. 1-7 за 2013 р.)

 

«Ревносний Полоцький єпископ» Смарагд Крижанівський почав у своїй єпархії «часткове возз’єднання» окремих греко-уніатських парафій та осіб із православ’ям. Проти цього рішуче виступив Й. Семашко, обґрунтовуючи свою позицію тим, що коли «окремо завчасно будуть возз’єднані найбільш схильні до православ’я частково, тоді загальна справа возз’єднання виявиться позбавленою найнадійнішого елементу, а хиткі та боязкі, коли настане час загального возз’єднання, не бачачи перед собою масового прикладу, стануть упиратися («упорствовать» – цей термін був ключовим щодо певної частини уніатів і часто повторювався. – Авт.) або, у будь-якому випадку, не матимуть рішучості зробити перший крок». Цар погодився з таким аргументом.