7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

 В житті, як на довгій ниві. Радість переплітається з журбою, щасливі хвилини чергуються з хвилинами розпачу і тривоги, а спокійні розмірені дні змінюються днями терпінь, болю, страждань. Але що би не посилав нам Господь, приймаймо все з покорою, без нарікань, бо Він один знає, що потрібно людині для спасіння.

Лютий, 2011 р., звичайний ранок. Збираюсь йти до школи, там чекають мене мої учні. І раптом… пронизливий біль сковує тіло, не допомагають знеболюючі. Іду в лікарню, не розуміючи, що зі мною, не уявляючи, що чекає мене та моїх рідних попереду. А потім три довгих місяці на лікарняному ліжку, невтішні прогнози лікарів, страшний діагноз і чотири операції протягом двох місяців. Спочатку лапароскопія, видалили жовчний міхур, вивели сім трубок з тіла. Через тиждень операція на підшлунковій залозі і довгих сім днів в реанімаційному відділенні. Не спалось вночі. Не могла дочекатись ранку, лежала, вся «пронизана» трубками. Коли дозволили пити, то пам’ятаю я сказала: «Ніколи не думала, що вода може бути такою смачною».

Лежала і молила Бога про порятунок. Молитва і медалик Матері Божої з Ґарабандалу, що передали мені в реанімацію, рятували мене. А ще підтримка моїх рідних, особливо дітей. Щоб якось спілкуватись, вони писали мені листи, а я їм короткі записочки. В одному такому листі були дуже мудрі слова, що їх моя донечка прочитала в одній книжці: «Господь дарує по молитвах своїх угодників і по щирій молитві віруючої людини все те, що приносить користь для здоров’я тіла і спасіння душі. Треба пам’ятати, що Господь це не є ігровий автомат, де, вкинувши монетку, можна сподіватися на якийсь виграш. Часто проходить певний проміжок часу, і то досить великий, поки людина отримає те, чого просить. Просити потрібно постійно, і в своїх молитвах не відступати, допоки не отримаємо очікуваного. Так Господь випробовує нашу віру.

Отож ми, скільки забажає Господь Бог, стільки і молитимемо Його за Вас, за Ваше здоров’я. Ми любимо Вас, а Ви тримайтесь за нашу любов, як за соломинку, що стане рятівною для Вас».

Сльози навернулися на очі, а молитви до Господа стали ще гарячішими: «Боже, допоможи мені, я так хочу бути біля своїх дітей».

Після реанімації я знову опинилася в хірургічному відділенні. Вже мала змогу бачитись з рідними, друзями. Їхні добрі слова підтримки, їхня любов бадьорили мене, підтримували на дусі. Здавалося, іде до одужання, скоро буду вдома.

Настав Великий Піст. Господь починав свою Хресну Дорогу. І, напевне, хотів, щоб на цій дорозі я ще була поруч з Ним. Щоб, переносячи свої болі і терпіння, відчула маленьку частинку того, що довелось перенести Йому, Божому Синові. Одного дня на УЗД лікарі виявили у мене ще одну недугу.

Мене чекала третя операція: дренування піддіафрагмального простору зліва. А я з острахом чекала, що ж буде далі, після операції. Висока температура трималась, її вдавалось збити лише на кілька годин. Я була настільки ослаблена, що не хотіла вставати з ліжка. Щодня, від ранку до вечора, уколи, крапельниці, антибіотики. Організм був перенасичений ліками так, що зовсім пропав апетит, більше того, у мене була страшна відраза до їжі. За день я не могла з’їсти дві ложки каші чи картоплі. За цей період схудла на двадцять кілограмів. Та Господь і Матір Божа не полишали мене. Починали закрадатися сумніви. А чи ще довго терпіти? Чи видужаю я? Яким буде кінець моєї Хресної Дороги? І однієї ночі, чи то я спала, чи марила (бо температура сягала 40 градусів), виразно почула два слова: «Вір мені». Я аж стрепенулася. І з того часу вірила, вірила, що закінчиться піст, настане славне Воскресіння, веселитимуться люди, а я буду радіти вдома зі своє сім’єю та родиною. Опорою і розрадою у ці важкі дні був для мене мій чоловік. Дні і ночі цих місяців він не відходив від мого ліжка. Мої муки були тілесні, його ж – душевні. Скільки молитов промовили його уста за мене до Бога, скільки вервичок проказав, скільки святих просив про заступництво!

Важким ударом були для нас слова лікаря, що треба робити четверту операцію, видаляти селезінку, що загноїлась. Зі сльозами на очах, відмовивши з хворими по палаті Хресну Дорогу, я пішла на операцію, покладаючись на Божу волю, з молитвою та вірою в серці.

Ісус не залишає тих, хто страждає. Він є поруч з хворою людиною. Він один може здійснити чудо оздоровлення, вислухавши наші молитви і прохання, а їх посилалось до Бога дуже багато. Особливою була молитва моїх дорогих матерів, рідненької матусі, та моєї другої мами, матері чоловіка. Слізно благали вони Богородицю про ласку одужання для мене. Бо хто, як не Вона, наша Небесна Ненька, зрозуміла біль матері за свою дитину.

Та не тільки мої рідні мами молилися за мене. Молилися і матері, які не бачили мене особисто, але знали, що їхня молитва дуже потрібна мені. Я говорю про спільноти «Матері в молитві». Велика моя вдячність координатору руху «Матері в молитві» Говдяк Наталії Юріївні, отцям-духівникам матерів о. Роману Пташнику та о. Мирославу Пронюку, моїй рідній Іваниківській спільноті «Матері в молитві» та всім-всім матерям таких спільнот нашої Івано-Франківської митрополії. Я направду відчула вашу підтримку, полегшу від ваших щирих молитов і душевну розраду. А коли одного разу задумалась над питанням, для чого Бог захотів об’єднати матерів у спільноти, то згадала таку історію.

…Один чоловік після важкого трудового дня повертався з роботи. На розі вулиці стояла молода та уже виснажена дівчина, просячи милостиню. Вона була одягнена у забруднену одежу, не зачесана. Чоловікові стало її шкода, він кинув монетку, пройшов мимо. Через кілька хвилин побачив старенького чоловіка. Згорблений дідусь спирався на коштур, намагався перейти дорогу, та ноги не дуже його слухались. Серце стиснулось від болю. Які ж немічні ці старенькі. Потім чоловік пішов провідати друга у лікарні. Побачив терплячих і страждаючих хворих. Їхні стогони і зойки довго лунали в його вухах. Ввечері чоловік вклякнув до молитви. Згадавши жебрачку, старця і хворих, він став докоряти Богові:

– Як можеш таке допустити? Чому не зробиш щось, щоб допомогти  таким людям? Тоді у глибині свого єства він почув відповідь Всевишнього:

– Я довго думав над цим. Тому створив тебе!

Знаю, що спільноти «Матері в молитві» – це задум Бога. Створені вони для того, щоб допомогти іншим. Допомогти доброю порадою, щирим словом, ревною молитвою. Допомогти духовно чи матеріально.

Матері – ревні молільниці і жертвенні християнки. В переддень свята Матері вітаю всіх дорогих серцю матерів. Зичу міцного здоров’я, щастя, радісних днів, душевного тепла, родинного затишку, всіх Божих ласк і благодатей.

За ваші щирі молитви нехай Господь віддасть сторицею.

З ласки Божої Воскресіння Христове я зустріла вдома зі своєю родиною.

За своє одужання дякую насамперед  Господу Богу, Пресвятій Богородиці, святому апостолу Юді-Тадею, Ангелу-хоронителю, святим та блаженним, всім Небесним Силам.

Дякую мудрим лікарям, лікарям від Бога, головному хірургу області Пилипчику Володимиру Івановичу, хірургу Пасічнику Василю Івановичу, лікарю-інтерну Кастюк Зоряні Богданівні, лікарю Дирів Оксані Любомирівні, лікарю-масажисту Мар’яні Іванівні та всьому медичному персоналу хірургічного відділення та відділення хроніодіалізу обласної клінічної лікарні. Нехай винагородить Вас Господь за Ваш професіоналізм та чуйне ставлення до хворих.

Мої слова вдячності єпископам Софрону Мудрому та Миколі Сімкайлу за благословення, слова підтримки та молитовну пам’ять, а також всім священикам, що молилися за моє одужання, особливо о. Мирославу Пронюку, о. Роману Пташнику, о. Зеновію Братині, о. Степану Жолоб’юку, о. Василю Ковалю, о. Володимиру Лосю, о. Миколі Волосянку, о. Йосафату Бойку, ієромонаху Іллі Мамчаку, настоятелю монастиря св. пророка Іллі (с. Дора), о. Ігорю Пелехатому.

Лине з мого серця подяка всім монахам і монахиням, а саме сестрам-мироносицям та їхній настоятельці матері Августині, братам і сестрам Згромадження Воплоченого Слова, братам-редемптористам. Нехай Всемилостивий Господь кріпить Вас у вірі, зігріває своєю любов’ю, допомагає достойно йти обраним шляхом.

Вечоріє. Вклякаю до молитви. Прошу в Бога здоров’ячка та щедрих Божих ласк для своїх рідних та для всіх людей, що підтримали мене, що зсилали свої молитви до Божого Престолу, за всіх, хто допомагав матеріально. Не можу не згадати і не подякувати своїй дорогій великій родині, сусідам, колегам, вчителям Іваниківської ЗОШ та вчителям інших шкіл Богородчанського району, своїм учням, тим, що ще навчаються в школі, та тим, що вже вилетіли з-під її крила, їхнім батькам та всім дорогим моєму серцю односельчанам. Спасибі за Ваші щирі серця, за Ваше розуміння, за вашу жертовність. Я відчувала себе частинкою великої християнської родини, що готова прийти на допомогу.

Прошу вибачення, якщо мимоволі про когось забула написати. Ви всі – близькі і далекі, знайомі і незнайомі – живете в моєму серці. Про Вас знає Господь. Нехай згадає всіх у своєму Небесному Царстві.

…Минув рік. Нещодавно, з Божою допомогою, я перенесла п’яту операцію по укріпленню м’язів передньої черевної стінки. Радію кожному прожитому дню, ціную кожну хвилинку життя і не перестаю дякувати Богу за Його ласки.

Знаю, що всі наші болі і терпіння – це шлях до спасіння. Це бажання Бога наблизити нас до себе, відчути Його любов і побачити Його силу, милосердя.

Моліться і вірте в безмежне Боже милосердя!

 

Тетяна Чорноус,

членкиня спільноти «Матері в молитві» с. Іваниківка

Богородчанського району.

Молитва матері - Число 19 (927) від 10 травня 2012