7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

В сучасному розвинутому світі,

Де скрізь обман і суєта,

Знайдім для Господа хвилину,

Впустім його в своє життя.

Тиша… От чого найбільше бракує сучасній людині. Найпростіша до вживання і водночас найскладніша до використання молитва – молитва тиші. Молитва, під час якої до нас промовляє Господь. Іноді він мовчить. Мовчить разом з нами, щоб дати нам можливість розібратися в собі. Його присутність відчуває кожен, хто відкрив серце на таку молитву. Буває, що Господь промовляє до людини устами священика, чи простої пересічної людини. Важливо тільки уважно слухати слова тих, хто в даний момент поставлений тобі в провідники. Іноді такі прості слова, відомі тобі з давніх давен, сприймаються зовсім по-іншому, відкривається їх глибина і дивуєшся, як можна було слухати їх стільки разів і не розуміти значення.

Можливо, хтось не погодиться зі мною, що ця молитва найскладніша до використання, але проаналізуймо разом. Оголошено «молитву тиші»… Людина зосереджується, хоче почути як в її серці промовляє Господь, а позаду неї ідуть дві жінки і ніяк не можуть вирішити, чи поступати доньці однієї з них в медичне училище, чи в педагогічне. Дуже шкода таких людей. З першого погляду здається, що людина дійсно пожертвувала цю прощу за свою дитину і тепер повинно все вирішитися позитивно, так, як вона собі задумала. З іншої сторони, якщо ти, людино, довіряєш Богу – замовкни! Послухай тишу!!! Боже провидіння спрямує тебе на правильний шлях. Мало в Бога вірити, потрібно навчитися повністю йому довіряти. «Здайся на Господа у Твоїх справах, і задуми Твої здійсняться» (Приповідки 16, 3).

Дуже важливо серед гамору світу зупинитися, щоб продовжити свій життєвий шлях, повністю віддавшись під Божу опіку. Господь є великим чудотворцем. Він прагне працювати в нас і через нас. «Віруй в Бога так, ніби успіх будь-якої справи залежить повністю від нього, але працюй так, ніби все залежить від тебе самого», – св. Ігнатій Лойола. Таким чудом є наша участь у нічній пішій прощі мігрантів та їх родин зі Львова до Страдчу, організованій Пасторально-місійним відділом УГКЦ. Адже ми зібралися поїхати на прощу 1 квітня і буквально за кілька днів перед проведенням пішої прощі мені на очі потрапила замітка в католицькому часописі «Кредо» про цю подію. «Іноді вистачає миті, щоб забути життя, та іноді не вистачає життя, щоб забути мить», – сказав один мудрець. Проща «Львів-Страдч» стала однією з таких незабутніх митей у моєму житті. Щоб передати відчуття, пережиті під час прощі, хочу скористатися словами своєї племінниці, бо слова дитини правдиві і щирі. Коли спитали: «Як ти любиш тата?» Галинка, не задумуючись, відповіла: «Люблю тата аж до неба!» Так і мені хотілося йти, йти, йти… аж до неба. Коли душа заглиблюється в молитву, людина перестає відчувати своє тіло. Появляється відчуття такої легкості, що, здається, ноги ледь торкаються землі. Душа в передчутті єднання з Богом, очищена щирою сповіддю, відчуває передсмак неба. Мабуть кожен знає притчу про кошик, яким носили воду. Хоч води не наносили, та кошик став чистим. Нещодавно мені довелося почути цю притчу в іншій інтерпретації. Йшлося про терпеливість і витривалість. Виявляється, і кошиком можна наносити води - важливо лише дочекатися зими, коли вода замерзне і стане твердою. Бажаю всім стати «кошиками», які черпають живу воду – Ісуса, і переносять її у свої родини, до місць праці та своїм життям свідчать Христа. Закінчити свою розповідь хочу уривком вірша, написаного після пішої прощі в Зарваницю:

Прийшли…

У Божім храмі помолились,

Хвалу віддали і подяку Богу,

За те, що дав нам мужності

і сили

Здолати довгий шлях, тяжку

дорогу.

У сповіді покаялись в гріхах,

Почули довгождане:

«Я прощаю».

І сльози покотились по щоках,

І втоми тіло вже не відчуває.

На Службі Божій щиро прийняли

До свого серця Тіло й Кров Ісуса,

Немов в раю ми в мить оту були,

Коли до наших уст він

доторкнувся.

Ідіть усі! Не бійтесь мозолів,

Не бійтесь по дорозі в пил

упасти.

Життя в грісі – ось страх…

Життя в грісі!

Коли душа навік може пропасти

Ідіть! Марія всіх вас щиро жде,

Зсилає з неба милості і ласки.

І в вашу душу спокій й мир зійде

Ідіть! Ідіть, я прошу вас!

Будь ласка!!!

Марія Дичка,

паломниця.

с. Самолуски Гусятинського р-ну Тернопільської обл.

 

Заробітчанська хвиля - Число 18 (926) від 26 квітня 2012