7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 10 (1063) від 19 березня 2015


25 березня минає 148-а річниця від народження Блаж. Свмч. Григорія Хомишина, Єпископа Станиславівського (1904-1945). Владика Григорій був ревним почитателем Найсвятішого Серця Христового – Джерела Пресвятої Євхаристії. Він також запровадив у нашій Церкві набоженство Хресної Дороги Спасителя. Пропонуємо увазі наших читачів головні думки з реколекційної науки Блаженного Григорія «Під Хрестом на Голготі», яку він виголосив перед своїми священиками у 1924 році. Ці роздуми є сьогодні для нас особливо актуальними.

Схилімо свої голови і серця перед розп’ятим на хресті Спасителем, Який як тоді, на Голготі, так і тепер страждає за нас серед настрашніших мук душевних і тілесних, як найбільший злочинець, покинутий усіма, і навіть, здається, - Отцем Небесним. Згадаймо на хвилину життя Ісуса й уявімо, які душевні страждання Він переживав після того, як три роки проповідував Добру Новину, зціляв тисячі недужих душею і тілом, повертав зір незрячим, уздоровляв паралітиків і прокажених, воскрешав померлих. І майже всюди Христос за своє Слово й Милосердя був шанований і прославлюваний народом як Пророк і Месія.

Хресна дорога – давня церковна традиція, що сягає корінням IV століття. У той час християни почали здійснювати паломництва до Святої Землі шукати свідоцтва життя Ісуса Христа.

Стояння Хресної дороги формувались поступово. Віруючим хотілося не лише благоговійно згадувати події, але й більш глибоко переживати страждання і смерть Господа; ці переживання могли б змінити їх життя і допомогти зростати в Богові.

Папа Франциск у своїх промовах не раз говорив про це богослужіння. На думку Папи, можна виділити вісім головних причин чому ми маємо брати участь у цій молитві.

Нам потрібне беатифікаційне визнання владик Івана Маргітича, Петра Ороса і Олеклександра Хіри!

 

Блаженний той, хто йде на самопожертву в ім’я єдності Христової Церкви та Держави й Віри в Бога...

За життя Іван Маргітич був надзвичайно простим і не падким до визнання й непомірної хвалебності. В його невеликій, скромно обставленій тільки усім необхідним кімнатці, що нагадувала скоріш монастирську келію, аніж єпископські палати (не знайшлося для нього місця в Ужгороді), в оточенні ікон, образів, довгих рядів книг, не лишень теологічних, завше лунав спокійний та мудрий голос цього воістину вірного сина Церкви й народу.

НАРИС ЖИТТЯ Й ДІЯЛЬНОСТІ МИТРОПОЛИТА АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО В АРХІВНИХ ДОКУМЕНТАХ ТА МАТЕРІАЛАХ  1930-1940 РР.

Мабуть, нема в Україні такої сім’ї, якій не було б відомо про духовного пастиря української нації Слуги Божого Андрея Шептицького, 150-річчя від народження якого відзначаємо в нинішньому році. Та скільки всього нам про нього ще невідомо, особливо, коли мова йде про автентичні документи та матеріали 1930-40 рр., за допомогою яких спробуємо дізнатися про Митрополита більше...

Як випливає з архівних документів, Митрополит Андрей Шептицький в роки жахіть голодомору 1932-33 рр. в УСРР активно долучився до порятунку українців в Радянській Україні та протягом свого життя мав тісні відносини з українським „Пластом” про що, аналізуючи архівні матеріали, спробуємо розповісти якнайбільше...

Всі ми усвідомлю­ємо те, що від Творця і Господа нашого одержали в дар життя, здоров’я, віль­ну волю, здатність чинити добро і від­вертатися від зла. В нашому серці та­кож закладено бажання стати кращи­ми, ніж ми є. Ми прагнемо й моральної досконалості, керуючись євангельськими заповідями Христа Спасителя. Ми  вчимось перемагати зло в собі для того, щоб досягти боговподібнення через посту­пове підіймання сходинками чеснот.

Господь наділив нас ще одним не­оціненним даром — даром слова. Здатність виразити словами свої дум­ки, почуття й бажання має тільки ві­руюча людина, яка є неповторним чудом Премудрості й Милості Божої в усьому видимому світі.

Ми покликані підносити з подякою і побожністю розумну піс­ню Богові і тим виражати свою сер­дечну любов до Нього. Цього нас навчає святий пророк Давид, кажучи: «Господи, відкрий уста мої, і уста мої сповістять хвалу Твою» (Пс. 50, 17). Словом заповідається нам спасенна іс­тина, яка будить сплячу совість, кли­че, напоумлює і підносить душу вгору.

Дорога редакціє „Нової Зорі”! Хочу подякувати вам за чудовий часопис. Зачепив мене лист читача, що стосується тривалоcті часу проповідування священиками. На мою думку, «довго»-«коротко» — це крайнощі. А «скільки належить» — золота середина.

Відомо, що устами священиків говорить Дух Святий, то як можна християнам противитися або вказувати Богові! Перший раз чую про поради Папи Римського щодо часу проповідування. Але знаю, що треба 2-3 свідчення, щоб знати правду. Можливо, в деяких ситуаціях чи на коротких (студентських) Службах Божих такі поради (не вимоги чи накази) — слушні. Деколи 5-хвилинна проповідь — дуже дієва, а деколи і півгодини мало, що слухала б і слухала. Для мене всі проповіді — чудові. Вони доповнюють одна одну і всі такі різні! Деколи в них є гумористичні нотки, що ледь стримуєшся від сміху, коли бачиш, які ми комічні буваємо, смішні у нашому житті, і яка це гірка правда! Тоді стає зовсім не до сміху...

З часописом «Нова Зоря» я не розлучаюсь, вважаю, що він надає наснаги людині на життєвій ниві. Цьогочасні події в нашій неньці Україні травмують психіку людську, знесилюють тіло.  А слово Господнє вселяє віру в життя. Чим глибше пізнаєш Божу науку, тим радісніше стає на серці, і всі біди полегшені!

Роздумую, якби ж то наша влада знизу доверху справді вірила в Небесного Творця? То вона б усвідомила, як творити добро. Скажімо, держава підвищує тарифи за світло, за газ. Ростуть ціни на продукти, на проїзд в транспорті. Чимраз все скрутніше стає жити малозабезпеченим сім’ям, а їх чимало, то подумали кому і як «затягувати паски». Кожний свідомий українець розуміє: якщо людина працювала навіть і на найвищій посаді чесно, то не могла стати мільйонером, тим більше мільярдером. Ось тепер покайтеся і своє багатство віддайте в державну казну та спасете свої душі. В Євангелії написано, що легше верблюдові пролізти через вушко голки, ніж багатому потрапити в Царство Небесне.

(Закінчення.

Початок у чч. 8, 9)

 

Якщо Пушкіну легко дорікнути обивательським підходом до російської історії, то Шевченко явив нам такі глибини історичної прозорливості, до розуміння яких не піднялися й сучасні нам історики. Можна з усією певністю твердити, що він не тільки розумів минуле, але в чомусь передбачав і майбутнє.

В цьому вони, можливо, є найбільш непорівнянні – стандартно-поверховий та обивательськи патріотичний стрибунчик Пушкін та ґрунтовний Шевченко – провидець майбутньої історії, яка воздасть кожному по ділах його та оголить перед світом великий історичний злочин Росії.

Шевченків «Кобзар» просякнутий історією. Не тільки історією України, а й світовою. Для нього Україна – продукт власної історії, яка є невідривною частиною історії світової. Його історичні характеристики бувають короткими, але вбивчими. Обмежимося двома, але вони – надто типові для Шевченка. Одну, власне, можна віднести до історії Росії в цілому:

У всякого своя доля

І свій шлях широкий;

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,

Чи нема країни

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

(Т. Шевченко, поема «Сон»)

Всього вісім рядків, зверніть увагу, але тут що не слово – то й перлина. Перші три рядки – подумаємо. «У всякого своя доля…» – дійсно, це так. «Той мурує», тобто – створює, «той руйнує» – плюндрує. Згідно з ним самим обраною, підкреслимо це, «долею».