7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 20 (928) від 17 травня 2012

„СВЯЩЕНИК МАЄ БУТИ В СЕРЦІ СВОЄЇ ГРОМАДИ”

11 травня 2012 року Єпископи та духовенство УГКЦ зібрались на всеукраїнське паломництво до м. Перемишляни на Львівщині, яке очолив Блаженніший Святослав Шевчук. Проща була присвячена вшануванню пам’яті Блаженного Священномученика Еміліяна Ковча, довголітнього пароха цього міста. Він загинув мученицькою смертю 25 березня 1944 року в концтаборі "Майданек" (Польща).

Відкриття, на які вже ніхто не очікував

Культ Богоматері започатковується в Русі-Україні з прийняттям християнства в 988 р. за князювання Володимира Великого. Дослідник чудотворних ікон отець Николай Вояковський пише: «Пресвята Богородиця виявила над нашим народом свою опіку  в такий спосіб, що в різних місцях на наших землях Вона об’являла чудотворну поміч у різних іконах, і таким чином творила по всьому краю не тільки твердині віри, але водночас чудотворні ікони Божої Матері ставали вогнищами милосердя й любові Божої». Всього мистецтвознавці нараховують щонайменше 350 чудотворних українських ікон, які мали загальнонаціональне, регіональне і суто місцеве значення. Такої ласки від Небесної Цариці не удостоївся жоден інший народ у світі.

Про чудотворні ікони розповідають давньоруські літописи. За свідченнями очевидців, ікона Богородиці з літописного Звенигорода врятувала у 1235 р. місто від облоги чернігівського князя Михайла. «І город вони хотіли взяти, але не взяли, бо була свята Богородиця в нім, чудотворна ікона».

Глава УГКЦ зустрівся із політв’язнем, який перебував у концтаборі разом із Йосипом Сліпим 

Патріарх Святослав Шевчук 15 травня відвідав м. Луганськ. Там Глава Церкви зустрівся із греко-католицькою громадою міста у храмі Царя-Христа, де він ознайомився з історією парафії і храму. Серед парафіян був колишній політв’язень Микола Бєлих, який перебував у концтаборі Мордовії разом із Патріархом УГКЦ Йосипом Сліпим.

В рамках акцій "Аборт – вбивство: збережи життя" з 1 по 13 трав-ня з  9 до 18 години біля пологового будинку в Івано-Франківську проводили молитовне стояння за припинення абортів.

 

Під час цього також збирали підписи, щоб у Верховній Раді на законодавчому рівні заборонили аборти і визнали, що людське життя починається від зачаття в лоні матері.

У невеличкому с. Мельна Чер-ченського деканату, де живуть дуже побожні люди, освячено новозбудовану капличку.

Перший крок до священичого служіння

З благословення ректора Івано-Франківської Духовної Семінарії ім. свщмч. Йосафата прот. Олександра Левицького, 12 травня відбувся "День відкритих дверей" для всіх, кого Господь кличе до священичого служіння.

Захід розпочали Молебнем до Пречистої Діви Марії, який очолив о. Олександр у співслужінні з отцями-духівниками та префектами семінарії. Потім о. Олександр розповів про головні умови вступу абітурієнтів  до навчального закладу, а о. Ярослав Тимішак наголосив на необхідності формації для вишколу та навчання майбутнього священика.

На закінчення о. Степан Рипньовський для майбутніх студентів провів ескурсію в семінарії, ознайомив з умовами проживання та навчання.

Із ласки Божої в с. Яворів Долинського деканату відбулось освячення наріжного каменя під будівництво нового храму УГКЦ.

На це свято приїхало багато гостей, яких запросив отець-парох Петро Коваль. Найповажніші серед них – представники Івано-Франківської архієпархії: генеральний Вікарій Івано-Франківської архієпархії о.-митр. Олег Каськів, диякон Роман та священнослужителі Долинського деканату: отець-декан Іван-Зореслав Котович, о. Василь Витвицький, о. Степан Витвицький, о. Вітольд Левицький, о. Василь Керницький. Поважних гостей зустріли дівчатка, одягнені у вишиванки, з короваєм та квітами в руках, а вірні – з хоругвами. В цей час задзвонили дзвони, повідомляючи все село про присутність посланців Божих. В ході зустрічі дівчатка поклонилися гостям, привітавшись по-християнськи. В їх віршованих привітаннях звучали слова подяки за приїзд до нас. Зворушливим був вірш «Збудуєм храм», який прочитала Вікторія Ольшанецька.

У понеділок, 14 травня, в рамках акції "Збережи життя", в приміщенні Івано-Франківської обласної філармонії відбувся благодійний концерт: "Прийми мене, мамо".

Святкову програму розпочав піснею-молитвою за душі до Богородиці молодіжний хор "Осанна" церкви Царя Христа отців Василіян.

З привітальним і подячним словом виступив голова Молодіжної комісії Івано-Франківської архієпархії  о. Віталій Дем'янець: "Радіємо з того, що є багато небайдужих людей, які звертають увагу на наше життя. Кажу "на наше", бо ми належимо до української громади, до християнської спільноти, яка цінує дар життя згідно з Конституцією і згідно з моральним та Божим законом, який дає Господь".

Пам’ятна мить

«Святе Причастя урочисте.

Вступив Ісус у серце чисте…»

 

З трепетом і переживанням приступили до першої Сповіді та урочистого Причастя учні 4-Б класу школи-садка І ступеня №7 м. Івано-Франківська. Свято провели у церкві Пресвятого Серця Христового.

Народна мудрість говорить: „Світ не зігрієш, світ не одягнеш, світ не нагодуєш, але не відпускай голодною дитину!”. Якою б гіркою не була правда, але це так. На жаль, ті люди, які дійсно хочуть допомогти, найчастіше не мають у своєму розпорядженні засобів для цього. Втім, допомогти можна не тільки матеріально, але й духовно. Підтримка й розуміння для кожного з нас значить не менше, ніж матеріальне благополуччя.

Шановна редакціє, звертаюсь до Вас з повагою та вдячністю. Ваша праця є незамінною і важливою для суспільства, за що Вам дякую від імені всіх прихильників і вдячних читачів. А також хочу з Вашою допомогою подякувати всім, хто мене підтримав і допоміг у важку хвилину, та висловити подяку улюбленому апостолові.

Вже кілька років я є прихильницею святого апостола Юди-Тадея. З року в рік відчуваю його опіку та підтримку. У «Дев’ятниці» на дев’ятий день є розважання — необхідно вислати письмову подяку з докладно підтвердженим через місцевого пароха описанням одержаної ласки. Вважаю своїм обов’язком висловити свою безмежну любов та вдячність до Нього. Розповім детальніше.

Христос Воскрес!

Звертається до вас отець Іван Василенко та парафіяни шахтарського містечка Димитрів Донецької області храму св. Верховних Апостолів Петра і Павла. Звертаюся до вас із благословення Екзарха Донецько-Харківського Преосвященного єпископа Степана Менька та молитовно прошу вас і надіюсь, що допоможете нам своїми пожертвами завершити розпочате будівництво невеличкого храму.

Наша громада заснована 2002 року Божого. За цей час ми зіт­кнулися з різними перешкодами: тут взагалі не визнавали існування греко-католиків, української мови, священика, а тим більше — будівництва святині. Повна байдужість, стіна нерозуміння, небажання прокинутися від минулого атеїстичного життя. Неприхована злоба, погрози, фізичні розправи, ворожіння, постійна агітація, що УГКЦ є сектою та в неї немає благодаті Святого Духа, залякування, листівки провокативного характеру проти УГКЦ, збирання підписів про закриття парафії, підпал каплички, де відправляємо Богослужіння. Місцева влада постійно когось присилає на перевірки: пожежників, санстанцію, газовиків, міліцію. Дотепер на мені „висить” штраф в сумі 1700 грн. за те, що будую храм.

Розмова з п. Боженою Сіркович, керівником дитячо-юнацького хору «Істина» при церкві Різдва Пресвятої Богородиці м. Долина.

 

В м. Долина, в старій його частині, або як ще її називають Стара Долина, при храмі Різдва Пресвятої Богородиці, де парохом є о. декан Зореслав-Іван Котович, діє дитячо-юнацький хор «Істина». Керує ним п. Божена Сіркович. Два роки тому хор відсвяткував свою десяту річницю, і з Божого благословення та клопітких рук п. Божени, самих учасників – дітей та молоді, їхніх батьків, вчителів — хор активно розвивається, стає відомішим..

Минуло кілька днів як ми відвідали дітей Снятинського інтернату, а вже душа болить – як вони там?

Завдяки добрим та милосердним людям нашого міста цього року ми вже побували там чотири рази. Приємно те, що окремі люди завжди підтримують акції, самі збирають одяг, продукти харчування, солодощі, які періодично відвозимо в інтернат.

23 травня минає два роки, як відійшла у вічність надрайонна провідниця УПА пс. «Христя», відома як громадська діячка Ірина Камінська. Поховала її родина і друзі біля батьків у Ходорові на Зелені свята, коли, за традицією, Україна вшановує своїх героїв.

 

У 1944 році Ірина розпрощалася з батьками і пішла в підпілля. Не знала ще тоді, що вже ніколи не повернеться до рідної оселі, а мандрівка до України триватиме шістдесят років і здійсниться на схилі її життя.

Найбільшою мрією Ірини було повернутися до родини. Своє мандрівне життя встигла описати у книзі споминів «Моя Одисея». В українському підпілля, вже як «Христя», вона працювала в жіночій мережі Українського Червоного Хреста на Бірчанщині, потім — у надрайонному проводі «Бескид» на Сяноччині та Бойківщині. Восени 1946 р. була відряджена на Лемківщину до надрайонного проводу «Верховина». На все життя залишиться в її серці вдячність місцевим людям за те, що у ті важкі і небезпечні часи вони оберігали її від арешту, ділилися останньою крихіткою хліба. Навесні 1947 року Ірину призначили надрайонним провідником. Це була перша і єдина жінка в історії українського підпілля такого високого рангу. Рішення не випадкове. Як написано в одному із звітів провідників УПА, енергія і відвага «Христі» рівнялась сотні «Бурлака».

Після акції «Вісла» і депортації лемків «Христя» повернулася на Перемишльщину, де виконувала функцію зв’язкової проводу для спеціальних доручень. Заарештована в Перемишлі внаслідок зради, рік перебувала під слідством. Під час допитів польський кат скалічив її фізично на все життя, але вона не зламалася, не пішла на співпрацю з ворогом. Далі була тюремна «одісея», на дорозі якої – жіноча в’язниця для найнебезпечніших ворогів комуністичної системи, в якій більшу частину вироку провела в камерах одна. На волю вийшла в жовтні 1955 р., після восьми років ув’язнення. Про долю сім’ї, яку вивезли в Сибір, довгі роки нічого не знала. Тому, коли відчинилась в’язнична брама, вона сіла у поїзд, але поїхала не на батьківщину, а в протилежному напрямку – на чужину. Наступні роки провела у Вроцлаві, де вступила в університет і отримала диплом магістра філософії на факультет історії та старалася побудувати нове життя.

У 1981 році виїхала з Польщі до Америки. Стала активним членом громади в Чикаго. Вірні храму св. Володимира і Ольги стали її родиною. Активно брала участь у видавництві «Літопис УПА». Після розпаду комуністичної влади в Польщі та  проголошення незалежности в Україні, Польща розпочала судові процеси проти тих поляків, котрі зробили злочини та знущалися над політичними в’язнями в тюрмах після війни. У 2003 р. Ірину Камінську покликали як свідка проти того ката, який знущався над нею та іншими українками. Навіть у похилому віці Ірина пам’ятала найболючіші моменти свого життя і рішуче свідчила перед польськими властями, щоб довести справедливість і відповідальність перед історією.

Незважаючи на різні життєві труднощі, вона зберегла незламний дух, шляхетність, доброзичливість і глибоку віру в Боже провидіння. Одісеєві мандри «Христі» закінчилися поверненням в Україну, коли в січні 2009  вона провела своє перше Різдво в колі родини на українській землі. Вона відійшла у вічність, але її героїчний подвиг в ім’я майбутніх поколінь буде життєдайним джерелом натхнення і віри в перемогу.

Павло Шинальський.

м. Ходорів.

 

В селі Пилипи, що на Коломийщині, 9 травня 2012 р. Б. відбулося освячення пам’ятної дошки, яку встановили на стіні школи вихідцеві села Михайлу Іваничукові (1895-1937) – січовому стрільцеві, професору, досліднику Півночі, який відкрив кілька островів (нині це Комсомольські острови). Вшанували всю славну родину Іваничуків.

ОСТАТОЧНО ВСТАНОВЛЕНО МІСЦЕ, ДЕ БУЛА ЗБУДОВАНА ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ!

 

Під час ремонтних робіт у вівтарній частині (за іконостасом) Архікатедрального Собору в Івано-Франківську, який розпочався 7 травня нинішнього року, на західній стінці престолу, спорудженого з австрійської цегли, виявлено вмуровану кам’яну таблицю розміром 50х70 см з викарбуваним на ній написом:

СЕЙ УГОЛЬНИЙ КАМІНЬ ЗНАЙДЕНО 18 МАЯ 1895. В СТАНИСЛАВОВІ ПРИ КОПАНЮ ФУНДАМЕНТІВ ПІД БОЖНИЦЮ, ГДЕ СТОЯЛА ДАВНІЙШЕ РУСКА ЦЕРКОВ ВОВЕДЕНЬСКА, ВМУРОВАНО В ГОЛОВНИЙ ПРЕСТОЛ КАТЕДРИ СТАНИСЛАВОВСКОЙ НА ДНИ ПЕРЕНЕСЕНЯ МОЩЕЙ СВ. НИКОЛАЯ.

ВАСИЛИЙ ФАЦИЄВИЧ, МІТРАТ АРХІПРЕСВІТЕР. 1903.

Мій Івано-Франківськ… Йому 350 років. А мені лише 12. Ким я стану для нього? Що він значить для мене? 

Це місто є дуже різним: старий, поважний і тихий Станиславів і "свій Франик" – молодий, галасливий, сучасний. Мою любов до нього не передати словами. Якби я була пташкою, то облетіла б усі його визначні місця. Побувала б на Ратуші, щоб послухати оповідки столітніх вітрів. На майдані Шептицького вклонилася б статуї Матері Божої. Попросила б у Неї захисту для себе, своєї сім'ї та родини, для рідної України, маленькою цяточкою якої є Івано-Франківськ. Поспішаючи до парку поласувати солодкою ватою, я не оминула б площу Міцкевича. Погуляла би на літньому майданчику біля "Люм'єру" (я так люблю дивитися там мультики у 3D!). Заквітчалася б стрічкою на "дереві щастя", що на "сотці". Попліткувала би із замками-охоронцями про найпотаємніші бажання франківчан та гостей міста. А потім, переповнена щастям, потрудилася б на благо інших у сквері біля медуніверситету, у міні-царстві невидимого фотографа: "Увага! Зараз вилетить пташка!". Стомившись від цієї роботи, я відпочила би на плечах химерних велетнів, що вже сотні років тримають балкони будинків.