7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 12 (920) від 15 березня 2012

8-10 березня 1946 року в обезглавленому митрополичому  храмі св. Юра у Львові відбувся т. зв. „об’єднавчий собор”. Інсценізований під пильним наглядом самого Сталіна, він став смертельним вироком для УГКЦ, її ієрархії, більшості духовенства та монашества. На превеликий жаль, наша історична пам’ять дуже анемічна і коротка, а свідченням цьому є те, що останніми роками ця трагічна дата на офіційному рівні в УГКЦ майже не згадується. Більше того, на виправдання такої мовчанки у свій час висловлювалися „авторитетні” думки, що, мовляв, не варто дратувати братів-православних, турбувати державних чиновників про якусь там реабілітацію, ворушити рани минулого, а натомість треба поводитись толерантно, не робити перешкод екуменічному процесу, все і всім простити і забути... Як не прикро, у церковному середовищі знайшлися „адвокати” Костельника, Пельвецького, Мельника, які взялися ревно захищати цих трьох апостатів, як невинних жертв ситуації, ратувати за їх моральну реабілітацію і навіть популяризувати їх віровідступні „подвиги”, наслідком яких стало жорстоке фізичне винищення кількамільйонної Церкви. На додаток почали з’являтися публікації на виправдання і прославу цих прислужників НКВС і МПЦ, які прирекли на неминучу загибель сотні своїх співбратів-священиків та віддали на поталу мільйони своїх вірних, вбиваючи у їхніх душах католицьку віру.

Господи, очисти гріши наші багатством своїх щедрот

 Господи, Ти добровільно простер на хресті свої долоні, тож, як Добрий і Чоловіколюбець, сподоби і нас, просвічених постом і молитвою, стриманістю і добродійністю, поклонитися йому сокрушеним серцем.

Маємо з кого брати приклад

 

У Івано-Франківську презентовано двотомне видання документів про Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого.

7 березня у приміщенні Івано-Франківської обласної наукової бібліотеки відбулася презентація двотомного видання документів про Патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого, яку урочисто відкрив з благословення Архієпископа і Митрополита Івано-Франківського УГКЦ Володимира Війтишина митр. прот. Олег Каськів – протосинкел Івано-Франківської Архієпархії.

В недільний весняний день сотні жителів Івано-Франківська і гостей міста зібралися в Народному домі «Просвіта», аби вшанувати 198-му річницю з дня народження Т. Г. Шевченка. 

Отець Михайло Ганушевський

Відомий церковний і громадський діяч Станиславівщини о. Михайло Ганушевський народився 5 грудня 1880 року в селі Суховоля на Львівщині, у багатодітній селянській родині. Навчаючись у Львівській академічній гімназії, був лідером різних гуртків гімназійної молоді, а на вакаціях проводив культурно-освітню роботу в рідному та сусідніх селах. Студіюючи теологію, одночасно вивчав філософію і право у Львівському університеті, брав участь у студентській акції за відкриття українського університету 1901 р., через що змушений був покинути Львів і продовжити студії у Віденському університеті. Після закінчення студій 1905 р. митрополит Андрей Шептицький висвятив його на священика і призначив своїм капеланом. Через рік отець Ганушевський з дозволу митрополита дістав парафію в Гошеві на Долинщині. Працюючи на релігійному ґрунті, багато зусиль докладає до розвою кооперативного і просвітянського руху. У Долині і в навколишніх селах, де він працював, було засновано українські кооперативи, читальню «Просвіти», а при церквах — «Братства тверезості». 1911 року стає парохом с. Микуличина Надвірнянського повіту. До його парафії належали також села Татарів, Ямна і Поляниця-Поповічівська, де побудував велику церкву, з престолом й іконостасом із кедрового дерева. Від 1913 р. — у с. Дорі та Яремчі, де пробув до 1927 р. як надвірнянський декан. Організовував по селах споживчі та кредиторські кооперативи, осередки «Просвіти». У Дорі заклав кооператив «Гаразд», який мав молочарський, пекарський, кушнірський і кравецький відділи, а для «Просвіти» придбав приміщення для читальні. На початку Першої світової війни за громадську та культурно-освітню діяльність одержав від цісаря Франца-Йосифа найвищу нагороду — Золотий Хрест Заслуги за хоробрість із короною. У воєнні роки отець М. Ганушевський через кооперацію вів обмінну торгівлю з Поділлям. Відсилав туди вагонами будівельні матеріали й одержував продукти харчування, рятуючи таким чином людей від голоду. У 1916 р. тимчасово перебував із родиною в Долині, де працював катехитом у гімназії. 1918 рік застав о. М. Ганушевського в Дорі при душпастирській праці. У листопаді того ж року він організував у Дорі «Гуцульську сотню», з допомогою якої спорудили барикади на залізниці й затримували та роззброювали мадярські військові ешелони, що поверталися до Угорщини, конфісковували награбоване майно. Усі конфісковані цінності отець Михайло відсилав у розпорядження уряду ЗУНР у Станиславові. Маючи у своєму розпорядженні поїзд, який складався з паротяга і кількох вагонів, розвозили паливо й інші потрібні матеріали для молодої Української держави.

Спомини Марти Ганушевської-Малкош

Я мала велике щастя народитися в українській патріотичній родині о. Михайла та Ірини з Горникевичів Ганушевських. Нас, дітей, було дев’ятеро - п’ять синів і чотири дочки. Всі п’ятеро моїх братів: Мирон, Теофіль, Богдан, Степан, Тарас і сестра Ірина були членами ОУН. Сестра Марія була членкинею Союзу Українок. Брат Теофіль був військовим референтом в ОУН. Він один із братів, що служив у польському війську. В 1940 р. Теофіля арештували, довго катували і засудили на кару смерті. В 1941 р. був замордований у Станіславській тюрмі разом з іншими політв’язнями. Всі мої старші рідні були одружені, не жили з нами. Перед приходом більшовиків виїхали за кордон, бо за свою українську діяльність були б знищені більшовиками. Мій Батько не хотів покидати парохію в Угорниках і Микитинцях, що коло Станиславова. Казав: «Що буде людям, то і нам», і ми залишилися четверо - Тато, Мама, молодша сестра Оксана і я. Ми були певні, що нашого Тата заарештують, бо він, як греко-католицький священик, не погодився підписати московське православ’я. Довго Тата викликали і мучили, щоб підписав, але він не піддався на ніякі погрози. Ми дякували Богові і Матінці Божій, що нас вивезли разом з Татом.

Горохолинську загальноосвітню школу, що у Богородчанському районі, можна вважати прикладом для наслідування духовно-морального виховання школярів.

Мій молодший син, Олександр, не хотів одружуватися ні в двадцять чотири, ні в двадцять шість, ні в тридцять років. Я молилася і щоденно просила в Бога, щоб не залишив його на цьому світі самотнім, як ми, батьки, повмираємо. Бо прийде старість, неміч, інсульт чи ще якесь лихо, а нікого не буде поруч, щоб води подати. Викликати швидку, чи побігти в аптеку. Ні – дружини, ні – дитини…

Недільний ранок. Отець Ігор Третяк зосереджено править Святу Літургію. Це був особливий день, тож невеличка церковця не вміщала у своїх обіймах усіх присутніх. До родин в село з’їхались діти та рідні, щоби з великою пошаною зустріти найповажнішу гостю і опікунку України — Пречисту Діву Марію.

У Євангелії від Матея (10, 8-9) Ісус каже: „Оздоровляйте недужих, воскрешайте мертвих, очищуйте прокажених, бісів виганяйте. Даром ви взяли, даром давайте”.

За Євангелієм, Ісус був першим екзорцистом християнської доби. Хоча його кінцевою метою були не тільки оздоровлення та визволення від лукавого, а в першу чергу – навернення через покаяння, спасіння грішника та віра.  

У сьогоднішньому світі, який дуже часто сповнений несправедливістю, зрадою і обманом, все-таки не варто впадати у відчай, а вірити і  сподіватися на Божу допомогу. Бо лиш з Ним можливе щастя тут, на землі, а пізніше – у вічності. Адже багато людей знає, завдяки науці наших священиків, що де були думки у цьому світі кожного з нас, там будуть і після смерті: в кого з Богом і в радості, і в печалі, а в кого зовсім далеко від нашого Відкупителя.

Помітне місце в історії українського малярства займає творчість митців художньої школи Олекси Новаківського, яка функціонувала в 20-30-х  рр. ХХ століття у Львові. Вся творча спадщина О. Новаківського – це неоціненний дар своєму народові від художника, який сягнув вершин світового малярського мистецтва і виховав плеяду знаменитих митців.

Письменник Ярослав Ткачівський – поет і прозаїк, пісняр і гуморист, сатирик і журналіст. Він — автор більше 25-ти  поетичних та прозових книжок, які відзначені літературними преміями імені Івана Франка, імені Миколи Лукаша та імені Тараса Мельничука. Трикратний переможець всеукраїнських літературних конкурсів.

За заслуги в літературі удостоєний медалі Національної спілки письменників України «Почесна відзнака» та інших творчих нагород.

Пропонуємо увазі читача уривок з пригодницької повісті
Я. Ткачівського «До моря їхали…»