7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 29 (1034) від 14 серпня 2014


 «Хто, отже, буде соромитися Мене й Моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромитися Син чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами» (Мк, 8, 38).

Події останніх півроку в Україні стали серйозними викликами не тільки для суспільства, але й визнавців Христової віри, зокрема – й УГКЦ. Наша Церква впродовж століть переслідувань, ліквідацій і мучеництва десятки, сотні, тисячі разів засвідчила героїчні зразки віри, які уможливили не тільки її виживання під пресом безбожного тоталітаризму, але й тріумфальний вихід з катакомб 25 років тому. Але, на жаль, з того часу спостерігаємо значний відхід від тої багатющої духовної спадщини УГКЦ, примноженої після акту Берестейського поєднання з Вселенською Церквою 1596 року, яка живила віру мільйонів греко-католиків, зокрема – у буремні часи підпілля. Пояснюється цей відхід пошуком т. зв. ідентичності, тобто поверненням до джерел візантійсько-київської обрядової традиції та одночасним очищенням УГКЦ від «латинських» впливів і запозичень. У зв’язку з цим щораз відчутніше і зриміше стає помітним значний дисонанс між планами і діями нової стратегії Церкви та духовними потребами мільйонів вірних, вихованих кількома поколіннями греко-католицьких священиків, які були для свого рідного народу і пастирями, і вчителями, і захисниками, а головне – носіями правдивої віри. Цей ди­сонанс ще більше окреслився з повстанням Майдану Гідності, і на жаль, прогресує й досі.

13 серпня — ювілей у довголітнього професора Івано-Франківської Духовної Семінарії та Теологічної Академії о.-митр. Івана Козовика.

Священичі свячення були мрією цілого його життя. За дану мрію більше 50 років о. Іван молився, постив, жив, надіявся… Народився о. професор Іван Козовик 12 грудня 1928, с. Данилівці, тепер Зборівського району Тернопільської області. 1941 року вступив до ма­лої семінарії отців Редемптористів, за­кінчивши курс навчання, у 1944 році вступив до новіціяту Чину Найсвятішого Ізбавителя. У 1957 році закінчив факультет класичної філології Львівського університету ім. І. Франка. Від 1957 року – викладач Івано-Франківського медичного інституту, 1971-1978 – викладач, завідуючий кафедрою латинської мови, 1978-1994 – завідуючий курсу латинської мови при кафедрі іноземних мов, доцент. Від 1994 – один із засновників і перших професорів Івано-Франківського Теологічно-Катехитичного Духовного Інституту, від 1995 – віце-ректор, а нині – декан філо­софсько-богословського факультету Івано-Франківської Теологічної Академії. До сьогодні о. Іван у викладацькому строю Духовної Семінарії, адже його життя це бути педагогом із великої літери.

Божественна природа Ісуса Хри­ста, Сина Божого, що прийшов на землю заради нашого спасіння, завжди, так або інакше, позначалася і на людській Його природі. Але слава Божественна прикрита була плоттю, і таким чином Ісус Христос у земному Своєму житті з вигляду був звичайною людиною. Переображенням на горі Таворі, щоб зміцнити учеників своїх у вірі, Господь показав „сховану під плоттю блискавку істоти Свого Божественного благовоління”, „з плоті виходили промені Божества”, то був „вогонь, не опаляючий тіла” (служба на празник Переображення).

Під час Переображення Спаситель показав обраним ученикам „славу свою“, але настільки, наскільки вони, за словами тропаря, „могли вмістити”. Ученики побачили Учителя просвітленим так, що одяг Його став, як сніг, і лице Його сяяло, як сонце, а від усього тіла випромінювалось яскраве світло. На довершення цього свідки Переображення побачили великих старозавітніх пророків – Мойсея та Іллю, що бесідували з Господом. Все явище було таке надзвичайне, що апостол Петро у захваті вигукнув: „Учителю! Добре нам тут бути. Поставлю три намети: один Тобі, Мойсеєві один і один Іллі” (Лк. 9,33). Не встиг він закінчити свою мову, як хмара ясна заслонила їх, і звідти чути було голос Отця Небесного: „Це Син Мій улюблений, в Ньому моє благовоління, — Його слухайте!”

«Свою Україну любіть!

Любіть її!... Во врем’я люте,

В останню тяжкую мінуту,

За неї Господа моліть!»

(Т. Шевченко)

 

Сьогодні слова з християнської благальної молитви-Суплікації перед найсвятішими тайнами Тіла і Крові Господа Ісуса актуальні, як ніколи. В згаданій молитві священик, а відтак вірні співають: «Від пошести, голоду, вогню і війни, визволи нас, Господи. Від наглої і несподіваної смерти охорони нас, Господи». Також і слова нашого Тараса Шевченка «в останню тяжкую мінуту за неї (за Україну - авт.) Господа моліть» є універсальним закликом до кожної людини, що сміливо визнає себе «українцем» чи «українкою».

З початком антитерористичної операції на Донбасі українці в усіх куточках держави проявляють надзвичайну організованість і солідарність щодо збору коштів для укомплектування українського війська амуніцією та сучасним спорядженням. Зокрема, в Івано-Франківську активно діє волонтерська група «Свій за Свого», тісно співрацюючи з греко-католицькими громадами.

А почалось все з того, що в один прекрасний момент ми зрозуміли, що не можемо більше сидіти біля телевізора чи комп’ютера і спостерігати за трагічними подіями. Отож, зустрілися з Юрієм Романюком, головою Координаційного центру швидкого реагування в області, і від нього отримали перший список речей, які потрібні для матеріального забезпечення 5-го батальйону ТРО області. Це були звичайні речі господарського призначення, починаючи від посуду і закінчуючи ключами для ремонту машин і тросами. За два дні ми з допомо­гою небайдужих підприємців придбали потрібні речі і відвезли їх в частину.

В день св. Пантелеймона цей святий прийшов до медиків та хворих Івано-Франківська. Мощі привіз о. Василь Рак, і ця ідея зародилася під час цьогорічної прощі медиків та хворих до храму цього святого у с. Шевченкове, що поблизу Галича.

Мощами називаємо тіла святих або їх останки, а також всі предмети, котрі були пов’язані колись з особою Ісуса Христа або Його святих. Саме слово «мощі» означає речі, котрі мають в собі чудесну силу, міць. А належним вшануванням їх можемо заслужити собі у Бога щедрих ласк, бо з них для нас, як говорить св. Іван Дамаскін, мов з джерела спасіння пливуть від Бога численні блага. Зрозуміло, що це не самі мощі є причиною дива, а Господь чинить так заради заслуг святих. Власне тому люди і відбувають паломництва до святих місць, де Вседержитель завдяки мощам та образам святих творить чудеса.

Відбулася IХ Міжнародна десятиденна піша проща родин мігрантів із Самбора до Зарваниці протяжністю 250 км, яка тривала з 1 по 10 серпня теренами Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей під гаслом «Боже, нам єдність подай».

 

Організатори паломництва — Пасторально-міграційний відділ УГКЦ у співпраці з БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, паломницькими спільнотами міст Дрогобича, Самбора, Львова, спільнотою колишніх заробітчан Італії «Пієта» з міста Івано-Франківська, українськими заробітчанськими громадами близького і далекого закордоння.

Всечесний отче Ігоре, добродію, українцю! Це звертається до Вас мешканка Отинії на Коломийщині, столиці незабутнього Семена Височана, 78-річна Стефанія Данилець. Колись давно я була на презентації книжки професора Миколи Лесюка  «Доля моєї мови». Ви, Отче, подякували мені за виступ, про що я буду пам’ятати завжди. Тішуся,  що можу ще читати, роздумувати над прочитаним. Спілкуватися з сусідами, молоддю, бо близько біля школи мешкаю.

Читаю кожен номер «Нової Зорі» і шкодую, що не маю змоги ще комусь виписати. Газета – чудо, низький вам уклін за неї. Похвалюся, отче, що роблю виписки, вирізки, дещо перексерюю і роздаю.

Могутній засіб спасіння

 

Ф. Л. Роусон, видатний інженер і один з найбільших вчених Англії, автор книги «Усвідомлення життя», розповідає про дивовижний випадок в історії одного англійського полку під час

II світової війни.

 

Під командуванням полковника Уіттлізі за 5 років бойових дій полк не загубив жодного солдата. Досягти цього неймовірного результату виявилося можливим завдяки тому, що офіцери і солдати регулярно повторювали слова 90-го Псалма, названого «Псалмом захисту».

Шляхом постійного повторення істин, що містяться в 90-му Псалмі, солдати в полку полковника Уіттлізі здобули таке відчуття, ніби їх оберігає Незрима Присутність. Завдяки постійному повторенню Псалма, вірі й надії, ці істини проникли в їх підсвідомий розум, вселили в нього внутрішнє переконання у постійному Божественному захисті.

«Ти, що живеш під Всевишнього покровом, що у Всесильного тіні пребуваєш...»

5-6 червня випускники 11-х класів України проходили ЗНО із української мови та літератури. Як виявилось під час тестування, більше половини майбутніх абітурієнтів не вміють написати коротке власне висловлення (буквально 150-200 слів).

І не лише написати. В школах більшість дітей, навіть знаючи відповідь, не вміють коректно відповісти на поставлені запитання. Виходить щось на кшталт: «Е-е-е .... Ну-у-у... Та-а-а...» і таке інше.

Це — катастрофа майбутнього України! Стає сумно. Однак, чому склалася така ситуація?

А справа ось у чому. Кожна людина, щоби змогла культурно висловити свою думку, повинна мати запас літературних слів. Практично, найефективнішим засобом збагатити свій словниковий запас є читання книжок. Не інтернет, не мобільник чи комп’ютерні ігри, не телевізор і навіть не електронні книги а, власне, звичайні друковані книжки, газети чи журнали. І це стосується не тільки української мови. Трохи знаючи російську, польську, німецьку, англійську чи іншу мову і читаючи на цій мові книжки, ви через деякий час здивовано себе запитаєте: «А звідки я так добре знаю цю мову?».

15 серпня виповнилося 25 років з дня Єпископської Хіротонії Преосв. Владики Кир Іринея БІЛИКА, Каноніка Папської Базиліки

св. Марії Маджоре в Римі

Високопреосвященніший Владико!

З щирою радістю і сердечною вдячністю вітаємо Вас з благословенним Ювілеєм - 25-річчям Архієрейської Хірононії. Дякуємо Милосердному Ісусові за дар і покликання Вас до Єпископства у найвідповідальніший момент історії нашої Церкви-Мучениці - її тріумфального виходу з катакомб. Особливо цінуємо збереження, передання і отримання з Ваших святительських рук найбільшого скарбу - св. католицької віри, яка живить наші серця в усі дні життя, а особливо - в теперішні буремні часи у багатостраждальній Україні.

Хіба не знаєте, що тіла ваші – храм Духа Святого, який живе у вас?

(1 Кор. 6,19)

 

Пригадую, колись я бачив тільки з американських фільмів людей, чоловіка і жінку, що жили собі удвох. Вони мали спільне майно, часто й спільні справи, ділили одне ліжко, подекуди й мали дітей, але, як це не дивно, не називали себе „сім’єю”, ба навіть більше, жили без шлюбу. Згодом я чув про такий тип з життя з Заходу, секуляризованої Європи. Тепер же я помічаю цю нездорову тенденцію і у нашій країні, нашому місті і навіть серед своїх знайомих. Хлопець знайомиться з дівчиною, вони зустрічаються, потім починають жити разом. Про шлюб, звісно, і мови йти не може, хіба що неочікувана вагітність. Таке життя, як часто говорять вони, спонукає їх до кращого пізнання своєї другої половинки, щоб подивитись, чи «зійдуться вони характерами». «Шлюб – це занадто серйозний крок! Це на все життя!», — і ще сотні інших виправдань. Для мене ці люди, якими б дорослими вони себе не вважали, схожі на діточок у пісочниці, що бавляться собі в захоплюючу гру з красивою назвою „сім’я”.