7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 7 (964) від 14 лютого 2013


Під час консисторії 11 лютого 2013 року Папа Венедикт XVI оголосив про те, що з огляду на похилий вік та стан здоров’я залишає престол Наступника Святого Петра від 28 лютого 2013 року, інформує Радіо Ватикан.

 Про своє рішення сам Папа повідомив на консисторії колегії кардиналів латинською мовою.

«Дорогі брати, я закликав вас на цю консисторію не тільки з приводу трьох канонізацій, але також, щоби повідомити вам рішення, яке має велике значення для життя Церкви, — йдеться в офіційному повідомленні Папи, оголошеному на консисторії. — Розваживши по кілька раз в сумілінні перед Богом, я переконався, що через мій старечий вік моїх сил вже не вистачає, щоби належно здійснювати Петрове служіння. Я повністю усвідомлюю, що це служіння в його духовній сутності потрібно виконувати не лише діями і словами, але, не в меншому ступені, через страждання і молитви. Тим не менш, щоби керувати човном св. Петра і проголошувати св. Євангеліє у сучасному світі, який зазнає швидких змін і збурювань важливими питаннями, що мають велике значення для життя у вірі, потрібно мати силу як тіла, так і духу, котрі останніми місяцями ослабли настільки, що мушу визнати мою нездатність до доброго виконання повіреного мені служіння.

БОЖЕ – СЛАВА ТОБІ!

Творця всього й нашого Спасителя принесла до храму Мати Діва.

Будучи праведним і досконалим та в усьому визначним, Богонатхненний, ти взяв на свої руки Воплоченого, єдиного досконалого Бога, що прийшов спасти світ, і благаючи про звільнення від тіла, закликав до нього: Нині можеш відпустити слугу твого в мирі, Чоловіколюбче, бо сьогодні я тебе побачив.

Шостого лютого Молодіжна комісія Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ відсвяткувала 15-річчя свого існування. З нагоди ювілею у храмі Зіслання Святого Духа м. Івано-Франківська (вул. Коновальця, 5) відбулась Архієрейська Божественна Літургія за участю Митрополита Івано-Франківського Володимира Війтишина,  Єпископа-помічника Київської Архієпархії Владики Йосифа Міляна, голови Молодіжної комісії Івано-Франківської Архієпархії о. Віталія Дем’янця та численної кількості священиків

 

Молодіжна комісія в Івано-Франківську діє з січня 1998 року. Її заснував Владика Софрон Мудрий ЧСВВ з ініціативи Блаженнішого Любомира Гузара, який завжди прагнув, щоб у кожній єпархії була комісія, яка б працювала з молоддю.

Чи не найбільшим багатством кожного народу є його духовність, якою володіє також український народ. Надбання духовності часто називають духовною скарбницею. Духовність людини тісно пов’язана з її моральним життям. Духовність виражає людський дух, що є притаманним тільки людині, як розумному створінню.

 

Слово „духовність” походить від слова „дух”. Знаємо, що є Дух Божий і дух людський. Дух Божий є неподільний з Отцем і Сином. Коли дух людський перебуває в єдності з Духом Божим, тобто з Духом Святим, тоді людина прямує до досконалості, тобто до святості. Духовність людини відображає її культуру, мудрість і світогляд. У релігійному значенні духовність можна порівняти з її побожністю, тобто зі святістю. Кожна людина творить свою сім’ю, родину і належить до своєї громади. З громад складається суспільство – народ. Тому кожен народ має свою історію, культуру і, звичайно, свою духовність, яка має свій розвиток.

30 січня в Лисецькій ЗОШ І – ІІІ ст. Івано-Франківської архієпархії відбулася інтелектуальна гра «Брейн-ринг» на тему «Бог Предвічний народився». У грі взяли учні 5–7-х класів. Метою гри було перевірити знання учнів, пов’язані з народженням Ісуса Христа за Євангелієм, пригадати традиції святкування Різдва у родині, вміння працювати у команді, ділитися радістю Різдва Христового з іншими.

Щоб відродити та зберегти українські національні традиції, звичаї та обряди, у Народному домі м. Галича за ініціативи відділу освіти районної державної адміністрації відбулися Галицькі різдвяні фестини, у яких взяли участь колективи художньої самодіяльності із 30 навчальних закладів району.

З благословення декана Галицького деканату УГКЦ о.-митр. Василя Завірача діти дарували чудове Різдвяне дійство глядачам. Фольклорні колективи представили колядки, щедрівки та вертепні дійства.

РОЗДІЛ 2

 

2.3. Завершення процесу «возз’єднання» уніатів Правобережної України з Російською Православною Церквою 1839 р.

 

 (Продовження. Початок у чч. 42-49 за 2012 р., ч. 1-6 за 2013 р.)

 

Отже, головний удар, згідно з пропозиціями Й. Семашка, мав бути завданий по василіанах. Він вважав, що в разі «перетворення» цього «знаряддя папської влади» в «істинно уніатське чернецтво» «півтора мільйона Росіян по крові і мові своїй відокремлені будуть назавжди від старших своїх братів».

Гончарівська «розколяда» засівала  МХЦ  св. Дон Боско

В Івано-Франківську, у Молодіжному християнському центрі св. Дон Боска УГКЦ, відбулося свято «розколяди» за участю дорослих і юних парафіян церкви святого Архистратига Михаїла УГКЦ села Гончарова, що на Тлумаччині та вихованців Молодіжного центру з Івано-Франківська. Тож у Святій Літургії, яка стала заспівом духовного свята і яку очолив духовний опікун МХЦ о. Ігор Пелехатий, у співслужінні були і священик молодіжного християнського центру о. Василь Слобода, і парох села Гончарова о. Василь Луців.

12 лютого виповнилося 85 років професорові, декану теологічно-філософського факультету Івано-Франківської Теологічної Академії, почесному докторові богословія о.-митр. Іванові КОЗОВИКУ.

Іван Козовик народився 1928 року в с. Данилівці Зборівського повіту на Тернопільщині в багатодітній селянській сім’ї. Мріяв стати священиком, тому після закінчення сільської школи батько Яким посилає сина до Львова до духовної семінарії. 1941 року Іван вступає до ювенату (малої семінарії) отців Редемптористів у Львові, а закінчивши курс навчання у 1941-1944 рр. – до новіціяту Чину Найсвятішого Ізбавителя. З настанням гонінь на УГКЦ за порадою настоятелів вступає на факультет класичної філософії Львівського університету.

Серед історичних постатей УГКЦ є священики, які брали активну участь в національно-визвольній боротьбі, стійко протистояли окупаційним режимам і плідно працювали на Христовій ниві не тільки в Україні, але й за океаном. До таких душпастирів належить і священик, колишній вояк УГА, громадський діяч, людина з високим почуттям обов’язку, невтомний і енергійний отець Захарій Золотий. Його життєвий шлях слугує прикладом ревного служіння Богові і Церкві, жертовності, мужності, повсякчасної праці на благо громади.

Отець Захарій Золотий народився 13 вересня 1897 року в родині національно-свідомих українців в селі Шипівцях Заліщицького повіту на Тернопільщині. З дитинства відчув потяг до книги, багато читав і це заняття та патріотичне оточення запалили незгасимий вогонь любові до Бога і рідного народу. Згідно з метрикою кліру Станіславівської єпархії, Захарій Золотий склав матуру-іспит про середню освіту в 1918 році в Станиславові. Цього ж року став добровільником Української Галицької Армії (УГА). Участь у визвольних змаганнях загартувала його волю, навчила витривалості та присутності духу в, здавалося б, безвихідних ситуаціях. Згодом було навчання в Станіславівській духовній семінарії. 2 липня 1923 року прийняв священичі свячення як неодружений священик з рук єпископа Григорія Хомишина.

«Віра без діл мертва»

(Якова 2, 26)

У часі військових вправ полковник роздер плащ і велів покликати кравця. Коли той прийшов, він, показуючи роздертий плащ, сказав: «Скоро направ мені його». Вояк усміхнувся і відповів: «Пане полковнику, думаю, що сталося непорозуміння. Я не кравець, але моє прізвище – Кравець, я ж столяр». Той вояк не мав нічого спільного з професією кравця, він називався Кравець.

Дорогі працівники редакції «Нова Зоря». Ми завжди з радістю читаємо Вашу газету і хочемо на її сторінках скласти велику подяку Господу Богу, Зарваницькій Матінці Божій, св. Обручнику Йосифу, св. Ап. Юді-Тадею, св. о. Піо, св. Антонію Падевському, св. Шарбелю, св. Філомені і всім Небесним Силам за зіслані ласки.

Моєю мрією було вступити в медичний університет, і ця мрія здійснилася, але виходило так, що повинна була вчитися на платній формі. Я і мої рідні не переставали молитися й вірити в Божу силу. Господь вислухав наші благання. Коли настав час платити за навчання, я дізналась, що вступила на державну форму.

Дванадцятого лютого минуло вісімдесят дев’ята річниця з дня загибелі від рук польських катів української громадсько-політичної діячки, члена УВО –  Ольги Басараб.

Народилася Ольга Басараб (у дівоцтві Левицька) 1 вересня 1889 року в прикарпатському селі Підгороддя, що на Рогатинщині, в родині відомого громадського діяча – отця Михайла й Савини. В сім’ї Ольга була другою дитиною, крім неї була старша сестра Іванна та молодший брат Северин. Як пригадував Северин Левицький, їхні батьки дуже дбали про виховання дітей у релігійному дусі, плекали в них любов до свого народу, крім того, батько гартував дітей фізично. Вони «мусіли виправляти руханку, ходити босі по снігу, вчив їх плавати в Стирі, заправляв не пеститися, а бути твердими на біль і невигоди».

Господь Ісус Христос подарував нам свою Матір, щоб ми не були сиротами у цьому світі. «Моліться, батьки, за своїх діточок, як Мати Святая молилася» – з  любов’ю, покорою, вірою і надією. Візьміть собі за добро молитву. Тільки молитва може об’єднати всіх незалежно від простору і часу.

Богородиця залишила нам прекрасний взірець Матері ще у своєму земному житті. Любляча, покірна, терпелива, тиха, милостива, послушна Богові, удостоїлась нагороди, ставши Царицею Неба і Землі. Вона молилась за свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, впродовж Його земного життя. Страждаючи, Марія супроводжувала Ісуса на Голгофу. Наслідуймо Її чесноти, станьмо хоч трішечки подібні до Неї і Вона нам допоможе нести наші щоденні хрести мужньо, з любов’ю виховувати своїх дітей в Божому дусі, молячись за них, об’єднавшись у велику молитовну спільноту «Матері в молитві».

Рецензія на книжку О. Гаврилюка “Не скує душі живої ...”

У видавництві “Нова Зоря” нещодавно побачила світ книжка Осипа Гаврилюка “Не скує душі живої ...”, яка є черговою спробою розповісти про наше не таке далеке минуле, яке пережили дідусі і бабусі, батьки і матері, рідні, знайомі і незнайомі співвітчизники, яких доля закинула у безмежні простори Заполяр’я, безкраї нетрі сибірської тайги і гарячі середньоазійські піски.

Темою книжки є правдива розповідь автора про пережиті ним „досягнення” сучасної цивілізації, а саме польську пацифікацію, німецьке поневолення і радянське „визволення”, яке перевершило дві попередні акції. Але ніщо не скувало живої душі автора. Вона була наскрізь пронизана патріотичним родинним вихованням, а тіло було загартоване у націоналістичному пласті, що дозволило йому вижити у троцкістсько-ленінсько-сталінському пеклі.

Чергова різдвяна містерія, що закінчується зі святом Стрітення Господнього, дає можливість пізнати вічність Бога, Його Сина Ісуса Христа, непроминаючу присутність всюди і у всьому Святого Духа.

Здається мені, що найбільше і найкраще відкрите Різдвяному дійству село з його близькістю до Божої землі і відкритістю небу. Саме в селі найкраще простежується зв’язок поколінь через Великдень Різдва, його традицію і ритуальність.