7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 41 (1093) від 12 листопада 2015


В українській мові слово «серце” викликає уявлення про почуття, а в єврейській – воно означає усю внутрішню суть людини. Це поняття в євреїв стосується не лише почуттів (пор. Іс. 65,14), а й згадок і думок, намірів і рішень тощо. Біблійне значення серця - це те місце, де людина зустрічається з Богом, і ця зустріч остаточно здійснюється у людському Серці Божого Сина...

Святий Тома Аквінський казав, що «через Серце Христове сприймається Святе Письмо, яке відкриває Серце Христове”. У Біблії, до речі, серце згадане в різних місцях понад тисячу разів... На серці і його містичній переміні зосереджене східне богослов’я.

Згідно зі св. Амвросієм, Церква народилася з пробитого Серця Христа, подібно як Єва була створена з ребра сплячого Адама. Ісусове любляче Серце - це дар і осередок усіх християнських сердець.

«Христове Серце - це символ любові, незаплямованої егоїзмом, який так нам, грішним, притаманний...» Так гарно роз’яснив вірним суть поклоніння Христовому Серцю Папа Пій XII.

У перші листопадові дні, коли вшановуємо українських героїв, журналістська стежка привела до Музею визвольних змагань Галицького району в Бурштині, який розташувався у палаці культури «Прометей». Тут відбулася сокровенна розмова між ветеранами ОУН-УПА очільниками районного Братства Миколою Яцківим та Романом Німим, координаторкою волонтерської спільноти «Свій за свого» Лідією Анушкевичус, о. митратом Василем Завірачем та автором цих рядків.

Незважаючи на похилий вік, колишні учасники визвольної боротьби сповнені бадьорості і душевної наснаги, а Роман Німий своїми скромними заощадженнями ще й допомагає волонтерам коштами для потреб сучасних захисників України: впродовж бойових дій на Донбасі він пожертвував на військо вже 30 тисяч гривень. Спілкування з ветеранами – це велике духовне збагачення, це сила духу і віри у перемогу та побудову сильної української держави. Це спогади про буремне минуле із оптимістичним поглядом у майбутнє…

 

Роман Німий:

 У 1950 році, саме у Великодню п’ятницю я повернувся в своє рідне село Черче Рогатинського району. Як у християн греко-католиків заведено, цього дня всі йдуть до плащаниці. Були там хлопці й дівчата. Прийшов і я до храму. Люди подивилися, в селі мене всі знають. Я зайшов до церкви, клякнув помолитися, поцілував плащаницю і виходжу з церкви через центральний вхід. І тут мене схопили енкаведисти, скрутили руки назад, одягнули наручники й повели в сільську раду. А потім фірою повезли мене в Рогатинську тюрму. На той час мені був 21 рік. 

Корінний бойко з Львівщини, о. Василь Іванюк ось вже 24 роки служить на Донеччині. Тут він, як декан Краматорського деканату,  звів сім храмів, звершує Служби Божі українською мовою на шести парафіях, організовує духовно-молодіжні табори, аби привернути дітей до християнського життя, а останнім часом — ще й возить допомогу на передову, де проводяться найзапекліші бої. Сам. Один. За бронежилет, каже, йому служить святий хрест і віра в Бога.

Один день військовий капелан о. Василь Іванюк перебував на Івано-Франківщині. Каже, що побував ніби в іншому світі.

 

Греко-Католицька Церква на Донбасі опинилася у складному становищі, сепаратисти її вважають ворожою. Основу греко-католицьких громад у 90-ті тут складали репресовані в часи радянського союзу українці із заходу України. Ті, яких переселили туди в результаті операції “Вісла”, чи яким після радянських таборів забороняли повертатися додому. Впродовж чи не всього минулого століття ці люди осідали у Донбасі, працюючи на його шахтах і заводах. Та відразу ж після того, як Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля, ці люди почали просити для себе своїх священиків.

Сьогодні Україна переживає тяжке випробування: війна на Донбасі, загарбання Криму, тяжкий стан економіки України, високі ціни на газ та інші біди є наслідком тяжких гріхів нашого народу. Більшість громадян нашої держави не знають про існування Бога, не виконують Божих Заповідей, не мають страху Божого.

 

Через неправди, беззаконня і злочини наш ворог зазіхає на нашу землю, на нашу незалежність. Так як Христос взяв на себе гріхи всього світу, так і наші герої – побиті, поранені, закатовані, в полоні, вбиті, ті, що пропали безвісти, – беруть на себе гріхи нашого народу.

А злочини українського народу тяжкі. До одних із найтяжчих належать хабарі й «подяки». Хабарі скрізь: за вступ до навчальних закладів, податковим, автодорожнім інспекторам, в прокуратурі, в держадміністраціях, в санепідемстанціях, на митницях, суддям, нотаріусам, лікарям, вчителям та у військкоматах.

Відома українська письменниця Антоніна Листопад називає себе волинською бандерівкою, бо родом із повстанського краю. А мати її називала покровською дитиною, бо народилась перед Покровою. До світлиці «Нової Зорі» завітала зі своєю новою збірочкою «Солоний Хрещатик». Це поезії, написані протягом грудня 2013, січня, лютого 2014 року. Її вірші – це живий пульсуючий Євромайдан. До речі, кілька років тому «Нова Зоря» випустила у світ чудову книжку Антоніни Листопад «Всевишній зеніт» (переспіви Давидових псальмів), яку авторитетні критики визнали однією з найкращих в українській і світовій літературах.

Письменниця народилася 8 жовтня 1941 р. у с. Перекалі на Рівненщині. Закінчила Дубенське медучилище й Івано-Франківський медичний інститут. За фахом – лікар-невропатолог. За покликанням — поетеса. З 1968 року жила в м. Краснодоні на Луганщині. Більше року не була на своїй малій батьківщині, яка тепер під окупацією ЛНР. Як поїхала на святкування 200-ліття Тараса Шевченка на Черкащину, так уже більше не повернулась. Місто було захоплене, а через Росію їхати було небезпечно...