7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 28 (1128) від 11 серпня 2016


Вітаємо паломників на Галицькій землі!

Радіємо, що Івано-Франківщина сьогодні стрічає паломників ХІ Міжнародної пішої прощі родин мігрантів із Самбора у Зарваницю, що Божі посланці несуть молитви миру у наші спраглі спокою серця, наші села і міста. Тішимося, що „Нова Зоря” була присутня духом на кожній заробітчанській прощі. І нині ми також з Вами, бо з Вами Бог і Україна!

о. Ігор Пелехатий

 

2006

Перша піша проща родин українців, які працюють в Італії, відбулася у Рік захисту духовного світу дитини і в рамках Всеукраїнської прощі родин 7-16 липня 2006 року Божого. Ідея прощі належить світлої пам’яті отцю Василю Поточняку. Втілили задум українська греко-католицька громада італійського міста Болоньї з духовним пастирем о. Василем Поточняком спільно з БФ «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії на чолі з о. Ігорем Козанкевичем. Перша десятиденна молитовна дорога заробітчан (240 км) із Самбора до чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері  під духовним гаслом «Господи, рятуй українську родину» пролягла за маршрутом: Самбір – Брониця – Дрогобич – Верхні Гаї – Стрий – Лисятичі – Пчани – Залісок – Ходорів – Княгинині – Рогатин – Підвисоке – Павлів – Бережани – Лятятин – Підгайці – Вага – Золотники – Зарваниця. Разом із прощею мандрувала музейна експозиція «Наші в Італії», створена спільнотою колишніх заробітчан «Пієта», яка розповідала про життя наших співвітчизників-заробітчан за кордоном.

У 2006 р.Б. із Самбора вирушили 24 паломники – до Зарваниці прийшло 65.

Наближається наше найбільше національне свято – 25-річчя Незалежності України. Книгарня «Нової Зорі» підготувала для своїх читачів духовно-патріотичну та рілігійну літературу.

Всього за 60 гривень ви можете придбати такі книги:

Благослови, душе моя, Господа. Молитовник. – 80 с.

України і віри не зрадили. Спомини Марти Ганушевської-Малкош. – 80 с. + 12 с. ілюстр.

Продовжую дискусію в проблематиці, піднятій у статті «Зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступіть…» о. митрата Михайла Мельника, Нова Зоря, 2016, число 25 (1125).

 

Отець митрат Михайло зачіпає доволі актуальну тему. Справді в богослужбових текстах не розкрита вся сила  української мови. Я переконаний в тому, що саме українська мова, зі всіх мов світу,  може дуже виразно подати увесь глибокий зміст і поетизм богослужіння і всього Богопочитання.  Насправді, у текстах Святого Письма, молитовниках є багато полонізмів чи русизмів, що цілком знищують думку  українською мовою. Багато тропарів, кондаків, стихів взагалі незрозумілого змісту.

Наприклад, з молитовника «Прийдіте поклонімося»,1991 р., с. 830, -  6 квітня,  Переставлення святого Методія, учителя слов’янського. Тропар: «Тим, що світло торжествують успення святителя твого, Христе, з висот подай твої милості, відкрий же царські двері і розріши узи багатьох гріхів, заступництвом святого твого ученика – отця нашого».   Значення деяких слів і виразів у тропарі не зрозумілі – «торжествують» - це святкують чи втішаються? «Святитель твій» (Господній, чи він наш святитель – тобто, святитель, який  нас освячує?),  «узи» – це вузли чи кайдани?  Я би легше зрозумів тропар у такій редакції: «Людям, які світло святкують успіння святителя нашого, Христе, з висоти подай свою милість, відкрий царські двері і розірви кайдани гріхів, через заступництво  святого твого учня, а  отця нашого».  

Паломницька агенція «ЗОРЯ-тур»
та редакція часопису «Нова Зоря»

 

запрошують здійснити Ювілейне Паломництво Року Божого Милосердя до Святої Землі (Ізраїль, Палестина), яке проходитиме з 28 вересня до 5 жовтня 2016 року.

Вісім днів перебування на Святій Землі з прощею у супроводі священика до місць, де народився, виріс, проповідував Євангеліє, зазнав мучеництва, був розп’ятий і воскрес Господь наш Ісус Христос.

Приводом для нинішньої публікації стало кілька факторів, найголовніший серед яких – жахливе ритуальне вбивство радикальними ісламістами французького священика Жака Амеля під час Служби Божої у храмі наприкінці липня.

Але не менше зачепила «за живе» публікація «Бог з нею» авторства Наталії Лебідь, поміщена 2 серпня у популярній київській газеті «Україна молода». І хоч стаття побачила світ вже після факту мученичої смерті о. Амеля, авторитетний україномовний часопис все ж її надрукував, немовби кидаючи зухвалий виклик всьому нашому суспільству, а особливо – християнству.

Добродійка Лебідь, спираючись на поважні закордонні дослідження, зокрема – американського соціолога Грегорі Пола, вперто і наполегливо намагається переконати читачів, що чим вища релігійність суспільства, тим нижчий матеріальний добробут його членів. Підсумувавши аналіз рівня побожності в 17-ти розвинутих країнах США і Європи, науковець Г. Пол, а за ним – і Н. Лебідь – стверджують, що чим вищий у конкретній країні рівень життя, тим нижча або майже відсутня релігійність. І далі авторка газети «Україна молода» легенько натякає, що пора нарешті українцям позбуватись релігійних забобонів і тоді ми швидше станемо успішними й заможними. Як усе просто і легко!

2 серпня 2016 р. в Івано-Франківську відбулась велика подія. В Музеї мистецтв Прикарпаття презентували виставку «Подільська ікона: симфонія краси і святості» з приватної колекції Олександра Чернова (м. Хмельницький). Для мистецького проекту відібрано 45 ікон.

Через невідповідність з усталеними зразками вигаданого так званого «візантійсько-московського канонічного стилю» українські духовні артефакти тривалий час були забороненими. В радянські роки їх не брали до уваги й не вивчали, бо діяли ксенофобні стереотипи неприйняття і недооцінки всієї духовної і культурної спадщини України, особливо це стосувалось «неканонічних» народних ікон.

10-річна Марічка Макогон з Тисменицького району захворіла і уже півроку бореться з недугою. Батьки дівчинки домовилися про консультацію та лікування у клініці в Італії, але для цього необхідні великі кошти, яких у родини, на жаль, немає.

Марічка у свої 10 років має вже багато досягнень. Вона є лауреаткою багатьох пісенних конкурсів-фестивалів, чудово читає вірші, дуже артистична і позитивна дівчинка. Але несподівано недуга змусила дівчинку проходити страшні випробування.

Людина сприймає страждання негативно, бо не довіряє Богові. Церква нас вчить, що перший гріх людини – це непослух Богу. А чому людина не послухала Бога? Бо не довіряла Йому. Бог сказав: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 17). Якщо Бог так сказав – а Він краще знає і все робить добре – то значить треба Його слухати. Адам і Єва не довіряли Богу, тому не послухали Його. Якщо ми довіряємо Богу, нам не потрібно переживати і боятися. Найчастіше саме через переживання людина втрачає радість і спокій. Я часто говорю людям, щоб не переживали і довіряли Богу.

 

Одного разу, коли я хворіла і всі думали, що я скоро помру, моя подруга надіслала мені слова апостола Павла: « ...бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми – Господні» (Рим. 14,8). Маємо вірити в ці слова! Бог знає, що для нас страждання може краще відкрити двері для благодаті. Моє страждання, якщо я приймаю його, може принести багато духовних плодів. Можемо побачити це на прикладі Ісуса. Якби в Нього були інші варіанти замість страждання і хреста, Він би, мабуть, вибрав їх. Але саме через Його страждання прийшла до нас благодать.

ГОЛОС ПРОРОКА УКРАЇНИ

Побачила світ дивом збережена унікальна 500-сторінкова книга-заповіт «Два Царства», власноручно написана Блаженним Священномучеником Григорієм Хомишиним, Єпископом Станиславівським у 1942-1943 роках

Я мав намір мою працю про «Два царства», написану ще перед другою світовою війною, закінчити на Четвертій Части. Коли однак в часі другої світової війни накинено нам обрядову реформу, для нас шкідливу і небезпечну, я був спонуканий написати П’яту Часть про Митрополита Андрея Шептицького, котрого діяльність уважав як діяльність під впливом міра (світу – Ред.) навіть без його свідомости, рівнож як доказ, що можна бути під впливом міра, а при тім вірити, що приноситься службу Господеві. Рівнож я набрав переконання, що діяльність Митрополита спричинить остаточно як не руїну нашої Церкви, то в кождім разі викличе хаос, замішання і дез­орієнтацію, тому я не міг мовчати і відважився піддати аналізі діяльність Митрополита, щоби вказати на джерело і обставини, серед яких та обрядова реформа зродилася, щоби люди доброї волі могли зорієнтуватися, щоби не ходили на потемки і щоби могли зайняти свідоме і ясне відповідне становище. При тім зазначую, що я не є непомильний. Я міг в тім моїм письмі помилитися в представленню деяких осіб, Чинів, обставин і поодиноких фактів і тому наперед вже відкликую, оскільки я помилився. Рівнож не хочу нікому накидувати свого суду: нехай кождий, хто буде читати, сам виробить собі свій власний осуд.

Прямувати до святості — означає «бездоганно ходити у Божій присутності». Про це проповідував Папа Франциск під час нещодавньої Служби Божої в домі св. Марти у Ватикані.

«Любі: Ви знаєте про те, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного і чистого ягняти, передбаченого перед заснуванням світу і об’явленого, ради вас, останніми часами. Ви через Нього віруєте в Бога, який воскресив Його з мертвих і прославив, щоб ваша віра і надія була на Бога.

Село Переможне на Луганщині вже має свою історію. Дві вулиці, де жила лемківська громада,  –  то окрема історія боротьби кожної родини за виживання як у період депортації в 1945-1946 рр., так і в серпні 2014 року під час розстрілу російськими бойовиками лемків «за пособничество» українським військовим. Селяни опинилися на рубежі військового протистояння, оскільки неподалік знаходився стратегічний об’єкт – Луганський міжнародний аеропорт.

На сьогодні десятки родин лемків у другому й третьому поколінні втратили рідних, майно та змушені по світу шукати прихисток. Достеменно відомо, що 10 серпня 2014 року розстріляли родину Бочневичів – чоловіка з простріленою головою знайшли за хлівом, жінку – на подвір’ї, а батька – в будинку. Чотири лемківські родини у цей час, залишивши все, й дивом поза городи, полями тікали, у чому були…

ВІДПОВІДЬ: Як ми вже говорили, таємниця сповіді відноситься до Божественного, а не людського порядку, і під час сповіді священик отримує відомості не як людина, а як служитель Бога. Як стверджував святий Тома Аквінський в «Сумі теології», «священик дізнається про гріхи не як людина, але як Бог». Тому, навіть якщо священик постає перед судом або отримує наказ від вищої церковної влади, він не може порушити таємницю сповіді. З цієї причини, пише святий Тома, священик може навіть заявити під присягою, «що він не володіє відомостями, - які відомі йому як Богу» (Сума теології, додаток 11,1.3)

Хочу поділитися з читачами історією, яка сталася зі мною, «внутрішньо переміщеною особою» (ВПО) з Луганська, що зараз мешкає в Івано-Франківську. Відразу зауважу, що ВПО – некоректний термін відносно нас, біженців з Донбасу. Бо переміщуються люди з доброї волі, з нажитим скарбом, у пошуках кращого місця для проживання. Ми ж утекли, як кажуть, у чому стояли: хтось – від куль і снарядів, а хтось –  від політичного переслідування за свої проукраїнські погляди (себе я відношу до другої категорії).

Отож, моя історія. Минулої осені в автобусі я розговорилась з однією бабусею. Видно, я їй чимось сподобалась, бо вона запросила мене до себе в гості й назвала при цьому свою адресу (живе вона у передмісті Івано-Франківська). Минуло кілька місяців, я знайшла записану тоді адресу і завітала до тієї бабусі, адже нікого – ні родичів, ні близьких знайомих у новому для себе місті не маю. Та жінка, на диво, зовні схожа на мою вже покійну маму…

Їй було цікаво знати, чому і як я опинилась в Івано-Франківську. Я розповіла і про це, і про те, що на Луганщині ми з чоловіком мали дачу, на якій любили працювати і з якої тікали світ за очі – коли дізнались про переслідування з боку сепаратистів. І про те, що на тій дачі, за словами сусідки, після нашої втечі «обосновалісь ополчєнци», а сьогодні вона розграбована.