7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 10 (1110) від 10 березня 2016


До генези апостазії і зради

 

У нинішньому 2016 році, коли споминаємо 70-ті роковини Львівського псевдособору, організованого з наказу Сталіна для ліквідації Унійної греко-католицької Церкви каральними органами СРСР та Російською православною церквою 8-10 березня 1946 р., а також відзначаємо у жовтні 420-річний ювілей Берестейської унії 1596 р., внаслідок якої було відновлено єдність Київської митрополичої Церкви з Римським Апостольським престолом, дуже доречно і на часі поглянути з об’єктивної точки зору, спираючись на достовірні факти й документи, на нашу недалеку історію.

Останніми часами спостерігаємо поступову, але радикальну зміну акцентів, внаслідок чого у свідомість сучасного покоління греко-католицького священства і мирян прищеплюється думка, що Львівський псевдособор, та й зрештою усі попередні акції нищення св. Унії, не таке аж велике лихо, що вони лише є відновленням історичної справедливості, адже «уніятизм» нині засуджений як неприйнятна і шкідлива модель християнської єдності. Прослідковується системне намагання відбілити та морально реабілітувати найбільш активних і послідовних ліквідаторів Унії впродовж її трагічної історії, а зокрема – священика-апостата Гавриїла Костельника (1886-1948) та його поплічників, які, мовляв, лише заперечували «уніятизм» та змушені були нищити греко-католицьку Церкву під натиском і шантажем з боку каральних органів більшовицького режиму.

До 150-річчя народження та 100-річчя смерті

 

 Сотер (Стефан) Ортинський народився 29 січня 1866 р. в селі Ортиничі на Дрогобиччині. Він походив з родини нащадків боярського роду, а батьки майбутнього єпископа були глибоко релігійними та свідомими щодо свого шляхетного й національного походження.

Стефан, закінчивши початкову школу,  перейшов на навчання до гімназії в Дрогобичі. Однак у 1883 році його за громадську активність було звільнено з гімназії і він перейшов до Стрийської ґімназії, але й там був коротко, бо вступив до Василіянського чину й почав студіювати філософсько-богословські науки. Вже тоді 16-літній юнак С. Ортинський вирішив стати місіонером-Василіянином і провадити виховну місійну працю серед народу. До чину Василіян він вступив 3 лютого 1884 р., прийнявши чернече ім’я Сотер. Новіціят проходив у Добромилі, філософію й богослов’я вивчав у Кракові (закінчив навчання з відзнакою і здобув ступінь доктора філософії і теології).

До 95-ліття від народження і 20-х роковин відходу у вічність св. п. о. Михайла ФЕДОРАКА

У ч. 3 «Нової Зорі» за 2015 р. було повідомлення «Шукаю церкву свого дитинства». Автор Богдан Кудлак писав, що його батько Іван, за професією художник-різьбяр, член Спілки художників СРСР, наприкінці 1950-х років на замовлення одного священика виготовив (удома, підпільно) іконостас до церкви. Автор допису не пам’ятав ані прізвища священика, ані назви села. Та йому вдалось відшукати все.

 

Тим селом виявилась Саджавка Ланчинського району. І хоч зараз іконостас у саджавській церкві інший, але форма образів та зображення на них залишилися такі ж самі, що й на старому іконостасі. Сьогодні церква Покрови Пресвятої  Богородиці (1909 року) в користуванні громади УАПЦ. А резиденція, яку у свій час відвідувала Ольга Кобилянська, в занедбаному стані. Священиком, який замовив іконостас, був о. Михайло Федорак. З вдячності за ревне душпастирське служіння отця Михайла, автор відшукав спогади про нього, чим захотів поділитись із читачами «Нової Зорі».

завдяки якому  Кристина Кармі вижила в часи Голокосту

На початку весни у містечку Обертин, що на Покутті, відбулась незвична презентація книги. Незвична тим, що обертинці навіть не підозрювали, яка історія сталась в їхньому селищі в роки Другої світової війни завдяки одній маленькій дівчинці, яку звали Соня Зоргер. На превелике щастя, вона сьогодні жива, їй виповнилось 84-роки, тепер її звати Кристина Кармі, вона мешкає в Ізраїлі.


З двох тисяч євреїв, які  до війни населяли Обертин, вона єдина з дітей залишилась живою. Господь через місцевих людей врятував їй життя, щоб вона донесла правду про голокост. Кристина Кармі видала книгу «Предивні дороги провидіння в моєму житті», яка надрукована на івриті, англійській та польській мовах. А обертинці переклали її на українську мову. Особиста трагедія маленької дівчинки – це трагедія селища, країни, народів і цілого світу. Це шлях до Бога крізь терни страждань до твердої віри, віри в життя та всеохоплюючу Божу любов.

Листи Тараса Шевченка з неволі – щире визнання віри в Бога

У радянському Шевченкознавстві зустрічаємо твердження, ніби Тарас Шевченко все своє життя, мало не з пелюшок, був переконаним матеріалістом і атеїстом. Коли розглянемо у якій родині народився Тарас Шевченко, його дитячі роки та творчий шлях поета, то побачимо, що це облудне твердження радянських Шевченкознавців, облудливе і брехливе.

Але особливу глибину і щирість християнської віри Шевченка розкривають його листи з неволі. У них в повноті відкрилася для України й світу «душа поетова святая».

Десять років страшної каторги і два роки заслання із забороною писати, читати й малювати знищили здоров’я Шевченка, але не зламали його духа. Підтвердженням цьому є листи з неволі, які свідчать про його високу християнську мораль, про його віру в Бога.

«Мамина молитва на стежках чужини.

У її обіймах мені так тепло».

о. Василь Брона

 

«Матері було 86. З нею сталася біда – інсульт. В цей час я був поруч. Лікар сказав, що буде кризовий стан. І він настав. Здавалося, ось-ось зламає кволе тіло. Очі вже вкрилися сірою пеленою. Я безпорадно відійшов у сусідню кімнату. У розпачі приліг на диван. Почав молитися. Молитву складав сам. Це була розмова з Богом. Пам`ятаю одне: чомусь просив, щоб дав матері ще чотири роки життя. Не десять, не рік, а чотири. Чому – пояснити не можу.

За якихось кілька хвилин з маминої кімнати почув голос. Ніби вона щось сказала. Встав, підійшов до неї – вона сидить у ліжку, очі світлі, живі. Тримає правою рукою ліву і каже: «Здається, рука рухається…».

Після цього мати прожила рівно чотири роки. До останнього дня поралася на городі, господарювала, воювала з курми, виховувала онуків, підмітала подвір`я…».

Вшановуючи пам’ять незліченних визнавців католицької віри, які впали жертвами комуністичного режиму, але не зрадили Христа  і заснованої Ним Єдиної Святої Соборної й Апостольської Церкви та не підписали православія, пропонуємо увазі читачів історичну розвідку, яка засвідчує, що загрози для існування Унійної Греко-Католицької Церкви постали ще задовго до горезвісного «псевдособору» 8-10 березня 1946 року. Ці загрози, ча радше – планомірна підготовка до ліквідації св. Унії, були започатковані ще в середині 1920-х років. На превеликий жаль, ці загрози не зникли досі, а навпаки – після підписання Гаванської декларації між Ватиканом і Кремлем 12 лютого 2016 року, в якій публічно засуджено «уніятизм» як неприйнятну і шкідливу модель єдності Церкви,  – стають особливо зловісними.

Але про все за порядком – мовою фактів. «Уніятизм»

Шарона-Королєвского

В соціальних мережах прочитав  вислів: «Життя як супермаркет. Можна брати все, але за все доведеться платити», тобто відповідати. 25-ту главу Євангелії від Матея можна назвати попередженням про відповідальність за талант, час, можливість робити добро. Христос буде судити всіх людей, і вони всі здадуть звіт з цілого життя. Ця догма віри підтверджена багатьма соборами.

Символ Віри говорить: «І знову прийде судити живих і мертвих». В нашому уривку читаємо: «Коли Син Людський у славі Своїй прийде з усіма ангелами Своїми, Він сяде на троні Своєму величному. І тоді зберуться перед Ним усі народи, і Він розділить людей, як пастух відділяє овець від козлів у стаді своєму. Він збере овець праворуч від себе, а козлів – ліворуч» (Мт. 25. 31-33).

 Іван Богослов так описує видіння страшного суду: «І побачив я мертвих - великих і малих, що стояли перед престолом. Книги були відкриті. Й інша книга була розкрита - книга Життя. І мертвих судили за вчинками їхніми, які були записані в тих книгах… І кожного судили згідно з ділами його» (Одкр. 20.12,13). Апостол Павло пише: «Немає створіння, яке могло б сховатися від нього. Все на світі відкрите й оголене перед Його очима. І Йому ми звітуватимемо» (Євр. 4. 13).