7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 2 (959) від 10 січня 2013


Наприкінці минулого року, коли весь цивілізований світ, який твердить, що пізнав глибини Космосу і надра Землі, все ж панічно готувався до „кінця світу”, Святіший Отець Венедикт ХVI, Папа Римський проголосив 2013 рік у Католицькій Церкві Роком Віри.

На противагу безнадії і фаталізму, котрі опанували мільйонами землян, Наступник св. Верх. Апостола Петра закликав людство відкрити серця для прийняття Господніх Благодатей, жити з Богом і в Бозі.

У минулому, різдвяному числі „Нова Зоря” опублікувала Апостольський Лист Венедикта ХVI „Porta Fidei” (Двері віри) – надзвичайно стислий, але сповнений Божою мудрістю дороговказ, який, віримо, стане предметом нашої уваги не тільки впродовж нинішнього року, але й на наступні роки й десятиліття.

Несотворене Слово нині створюється

Той, хто за своєю істотою невидимий, сьогодні стає видимим у тілі. Несотворене Слово, з чистої Діви народжене, нині створюється. Тому, згідно з законом, задля нас, людей, як восьмиденне Хлоп’ятко приймає ім’я Ісус. Отож йому, як нашому Спасителеві, поклонімося.

для проведення Року віри в УГКЦ

Оргкомітет Року віри, який очолює Владика Ярослав Приріз, Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, оприлюднив план заходів для проведення Року віри УГКЦ на загальноцерковному рівні, який схвалено рішенням №30 на 2-й (33-й) сесії Постійного Синоду УГКЦ. Рік віри в УГКЦ відбуватиметься під гаслом: «Один Господь, одна віра, одне Хрещення».

Пригадуємо, що Синод Єпископів УГКЦ, який відбувся 9-16 вересня у м. Вінніпезі (Канада), відгукнувшись на ініціативу Вселенського Архиєрея, проголосив 2013 рік в УГКЦ Роком віри та створив оргкомітет, котрий повинен запланувати відповідні духовні заходи на загальноцерковному рівні в контексті Ювілею 1025-ліття Хрещення Русі-України, - йдеться у Комунікаті Синоду Єпископів 2012 року Божого.

У празник Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії парафіяльна спільнота та Згромадження Воплоченого Слова приймали високого гостя – Митрополита Володимира Війтишина.

Митрополит очолив Божественну Літургію, в часі якої відбувся обряд монашого постригу брата Згромадження Воплоченого Слова, що походить із Москви (Росія). Він прийняв ім’я Матей. Митрополиту співслужили о. Фернандо Браво, ВС, настоятель Згромадження в Україні, о. Йосафат Бойко, ВС, настоятель парафії святих Кирила і Методія, о. Петро Цідило, ВС, магістр новіціату, о. Софрон Зелінський, ВС (Івано-Франківськ), о. Теодосій Савчук, ВС (Вінниця), о. Андрій Кудлик, ІІІ Чин ВС.

Релігієзнавець назвав дві причини небажання українців переходити на новий календар


Більшість християнських Церков світу святкують Різдво Христове за Григоріянським календарем – 25 грудня. Українські Церкви переходити на новий календар наразі не збираються. І на це, як вважає відомий релігієзнавець, доцент ЛНУ ім. Івана Франка Андрій Юраш, є дві причини – традиція та залежність українського священства від Московського православ’я, яке апріорі заперечує усі ініціативи Заходу.

Про це науковець розповів у інтерв’ю Радіо „Свобода”.

 «Отже, серед тих двох причин є об’єктивна залежність. Може, для когось це буде звучати і жорстко, але існує другорядність у сенсі наслідування всього того, що відбувається в російському православ’ї. Абсолютно очевидно, що один із наріжних каменів сучасної свідомості в російській Церкві і російському православ’ї – якщо брати ширше вже, то взагалі в російській культурній і державницькій традиції, – є будь-яке заперечення всього того, що відбувається на Заході», - зазначив Андрій Юраш.

Як жила торік Брошнів-Осадська парафія і які перспективи її завтрашнього дня? Про це розповів о. Володимир Майка, священик храму св. Вознесіння Господнього Брошнева-Осади.

— Буквально в останні дні минулого року вдалося створити Інтернет-сайт нашої церкви, завдячуючи старанням вчителя місцевої школи Люби Гультайчук. У ньому відображатимемо всі події, що стосуються життя парафії. Наприклад, нещодавно ми підтримали прохання працівників дитячих шкіл-інтернатів Донецька та Авдієва допомогти їм у придбанні літератури українською мовою. Тож, як мовиться, пішли їм назустріч і закупили у Львові духовну літературу – молитовники, Біблії тощо, зробивши такий подарунок дітям-сиротам, спричинившись цим і до справи проповіді Євангелія.

«ВІРА НАЙБІЛЬШЕ СКРІПЛЮЄ СИЛИ ДУШІ»

1 січня Україна відзначила 104-ту річницю з дня народження Провідника ОУН

В автобіографії «Мої життєписні дані» (квітень 1959 року), призначеній для американського генерального консульства в Мюнхені (Степан Бандера безуспішно намагався одержати американську візу для поїздки в США), Провідник ОУН писав:

«Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час (коли народився Степан Бандера, 1 січня 1909 року, - А.В.) парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Глодзінського і Катерини з дому Кушлик».

Належність до священичої родини визначила подальшу долю Степана Бандери, його глибокі релігійні переконання. Прикладом, гідним наслідування, був для Степана Бандери батько.

«Мій батько, - писав провідник ОУН в автобіографії «Мої життєписні дані», — належав до організаторів державного перевороту в Калуському повіті (з лікарем д-ром Курівцем), і я був свідком формування ним з селян довколишніх сіл військових відділів, озброєних захованою в 1917 р. зброєю. Від листопада 1918 р. наше родинне життя стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війни в обороні самостійности».

РОЗДІЛ 2

 

2.2. Становище Греко-Уніатської Церкви

за правління імператорів Павла І та Олександра І

2.2.1. Чинники та наслідки зміни становища

греко-уніатів на межі XVIII - XIX ст.

(Продовження. Початок у чч. 42-49 за 2012 р., ч.1 за 2013 р.)

 

У ситуації форсованого навернення автохтонного населення Правобережної України до Російської Православної Церкви, зініційованого урядом імператриці Катерини II одразу після другого поділу Польщі (1793 р.), перехід його частини до римо-католицизму став, на нашу думку, цілком закономірним процесом. Зрозуміло, що вибір римо-католицького віросповідання для частини мешканців правобережних теренів був не лише адекватною реакцією на їх утиски та переслідування православними місіонерами, котрі часто аж надто ревно втілювали в життя програму самодержавно-синодальної кампанії з повернення «спокушеного колись латинниками» народу до «благочестивої» прабатьківської віри, тобто православ’я, а й свідченням глибокої вкоріненості, сформованої упродовж декількох століть після Берестейської унії, релігійно-культурної традиції, що в багатьох своїх складових перебувала на стику східної і західної традицій, та неприйняттям «царської віри». Грубе втручання світських і духовних можновладців у звичний для них лад духовно-культурного життя викликало в частини населення Правобережної України відразу до великоімперських гасел щодо «відновлення справедливості» у релігійно-церковній царині цього регіону, зокрема до повернення «усіх бажаючих» до віри предків – православ’я. Часто це неприйняття було детерміноване гоніннями та переслідуваннями уніатів, брутальним вигнанням уніатських священиків із парафій та опечатуванням їхніх церков. Крім того, вироблені унією погляди, звичаї, нахили в культурно-релігійній і культурно-побутовій сферах увійшли у свідомість не одного покоління людей, стали їх щоденною потребою. Саме тому заборона та знищення уніатської традиції були різко негативно зустрінуті тими верствами Правобережжя, котрі вважали уніатство рідним. Вони не розуміли вимоги змінити його і в багатьох випадках чинили цьому пасивний, а то й активний спротив, виявом якого став перехід уніатського населення Правобережної України, затиснутого в самодержавно-синодальні лещата, до римо-католицизму наприкінці XVIII ст.

«Майте віру в Бога» (Марка 11, 22)

 

16 липня 1945 року, в саме полудне, над пустинею у Нью-Мексико засяяло світло в тисячу разів ясніше і сильніше від сонця. Це був перший ядерний вибух на землі, спричинений науковцями. Один із дослідників нуклеарної фізики, який спостерігав за цим вибухом, побачивши страшний вогонь, просльозився і закликав: «Мій Боже! Ми створили пекло!» Через кілька тижнів дві атомні бомби знищили японські міста Хіросіму і Наґасакі, де загинуло понад сто тисяч осіб.

Нам у Маленькому Дитяті

Явилась Божа доброта.

Дитям Могутній Бог зміг стати,

Бо Господа любов свята.

Явився Він в убогій стайні,

Щоб хори ангельські й земні,

На цій землі многостраждальній

Творили неземні пісні.