7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 31 (1131) від 8 вересня 2016


21 серпня в с. Довге-Калуське, що на Калущині, відзначили 100-річчя церкви святого Василія Великого. З цієї нагоди на парафію прибув Єпископ-помічник Івано-Франківської архієпархії УГКЦ Преосвященний Кир Йосафат Мощич, який очолив святочну Літургію.

Такого високого гостя урочисто зустріла сільська громада на чолі з настоятелем місцевої церкви о. Петром Тимцюраком. Вітали Владику й сільські діти.

До столітнього ювілею громада села оновила сільську святиню. У цей святковий день Владика Йосафат освятив новий престіл, оновлений кивот і чашу, привезену з Греції. Її подарувала сім’я вихідців із села, яка зараз перебуває за кордоном.

По завершенні Архієрейської Літургії, звертаючись до парафіян і гостей храму з вітальним словом, Єпископ-помічник закликав вірних не звертати з правильної християнської дороги.

Паломницька агенція «ЗОРЯ-тур»
та редакція часопису «Нова Зоря»

 

повідомляють, що запис на Ювілейне Паломництво Року Божого Милосердя до Святої Землі (Ізраїль, Палестина), яке проходитиме з 28 вересня до 5 жовтня 2016 року
продовжено до 15 вересня!

Тому поспішайте провести вісім днів на Святій Землі з прощею у супроводі священика до місць, де народився, виріс, проповідував Євангеліє, зазнав мучеництва, був розп’ятий і воскрес Господь наш Ісус Христос, а саме:

1 день. Зустріч групи в аеропорту м. Київ. Виліт о 07:00. Приліт в аеропорт “Бен Гуріон” в Тель-Авіві. Хайфа, Бахайські Сади, г. Кармель, Храм Св. Іллі.  Поселення в готелі у м. Акко. Відпочинок на морі. Нічліг.

2 день. Сніданок. Назарет: Базиліка Благовіщення, церква Святого Гавриїла, де знаходиться колодязь Діви Марії. Стара Синагога.  Кана Галилейська – місце, де  Ісус звершив своє перше чудо. Гора Тавор – місце Преображення Господнього. Церква вдови з Наїна.   Повернення в готель. Відпочинок на пляжі Середземного моря.  Вечеря. Нічліг.

Ми потребуємо такого дня, де  могли б відживити свою душу, заспокоїти серце, поглянути у совість і просто порадіти з Господом. З цією метою 17 дітей та 6 дорослих парафіян церкви Зіслання Святого Духа, що на Тернопільщині у Козлівському деканаті, з благословення о. Володимира Пєцуха, вирушили на триденний духовний відпочинок у Прикарпаття. Його ми провели у християнському таборі «Духовна ватра» на парафії Серця Ісуса та Серця Марії м. Долина під проводом о. Вітольда Левицького.

Благословення о. Вітольда, Божественна Літургія, глибокодуховні науки про Боже милосердя, моральні проблеми молоді, робота в групах під час катехизації з Тетяною Яблінською, перегляд фільмів про Фаустину Ковальську та Гошівський монастир на Ясній горі – все це відкрило наші серця на глибше сприйняття Бога та утвердження у вірі.

Доцент Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, кандидат геолого-мінералогічних наук, громадський активіст, 81-річний Лев Мончак походить з Лемківщини.  Щороку пан Лев відвідує всеукраїнський фестиваль лемківської культури “Дзвони Лемківщини” в Монастириську на Тернопільщині, часто приїздить у польську Ждиню, кілька разів побував у родинному селі Лабова, в якій прожив дитячі роки.

Лев Мончак є членом Лемківського обласного товариства, просвітницьких товариств, закоханий в українську народну пісню, співає в хорових капелах “Гомін Карпат” і “Бескид”. А ще Лев Савич Мончак – чудовий пропагандист знань про природу рідного краю, організатор експедицій у гіпсові печери та по ріці Дністер, завзятий шахіст і бадмінтоніст. А для нас  цікавий тим, що є хорошим співбесідником, має дар мудрого слова.

 

- Отож, якими вони були – те дитинство на Лемківщині, а потім юність в радянській Україні?

- Я народився 23 лютого 1935 р. у с. Лабова Новосанчівського повіту Краківського воєводства, що на Лемківщині. Я був другою дитиною  у батьків Сави та Юлії з дому Пелячик. Старшою від мене була сестра Віра. Тут я пас корову, ходив за грибами, а над річкою, у лозах, з ровесниками палив багаття. 

Мені було 10 років, коли нашу родину переселили з рідного села.  Моїх земляків депортували не так драматично, як в інших селах.  Але польські банди безчинствували і в нас: вбили директора школи, агронома, підпалили плебанію, хати представників інтелігенції.

У день Незалежності прочани спільнот «Світло Марії», Спілка християнського відродження, «Матері в молитві» з парафій обласного центру взяли участь у молитовній прощі «Івано-Франківськ – Заздрість – Зарваниця». Поїздка, в програмі якої найважливішими були молитва за мир і спокій в державі, відбулась завдяки підтримці міського голови Руслана Марцінківа.

Міський голова привітав 70-ох паломників перед від’їздом і побажав щасливої дороги, а поблагословили їх о. Арсен Панчак та о. Орест Путько. В дорозі лунали духовні пісні, молитва на вервиці. Священики збагачували вірних духовним словом. У с. Заздрість прочани ознайомились із музейним комплексом Патріярха Йосифа Сліпого. Про 18 років сибірської каторги  Владики розповів о. Андрій Козак – парох церкви св. Йосифа Обручника с. Заздрість. У місцевому храмі прочани взяли участь у Божественній Літургії, де жертвували Святі Причастя в наміренні за мир в Україні.

Я, Гейтота Роман Петрович, житель с. Баб’янка Коломийського району, захворів та проходив лікування в Івано-Франківському обласному онкологічному диспансері.

 

Через часопис «Нова Зоря» висловлюю щирі слова подяки жителям с. Марківці Тисменицького району, а особливо парафіянам храму Різдва Пресвятої Богородиці, які молилися за мене.

Найбільша подяка настоятелю храму о. Мирославу, який постійно в часі мого лікування опікувався мною: читав молитви, а перед операцією уділив мені Тайну Євхаристії та Єлеопомазання, провідував мене в лікарні, а також організував збір коштів на лікування. Нехай Господь щедро винагородить о. Мирослава та зсилає своє милосердя на нього і його родину.

На парафії святого Архистратига Михаїла УГКЦ у селі Сенечів Долинського району вперше відбулися канікули з Богом. З огляду на проголошений Папою Франциском 2016 рік «Роком Божого Милосердя» табір носив назву «Сім діл милосердя».

Організаторами табору були о. Степан Твердохліб, парох с. Сенечів, та о. Олег Мацьків, парох с. Кропивник Долинського деканату. Участь у таборі взяли 34 дитини, які були поділені на 2 команди.

Так говорила свята Тереза Калькуттська, підтверджуючи це своїми справами: будучи найбіднішою жінкою у світі, вона допомагала всім, віддаючи своє серце і своє життя. Канонізація Матері Терези відбулася 4 вересня у Ватикані.

За усмішкою святої Матері Терези часто ховалося велике страждання: про це розповів її біограф албанський священик Луш Джерджі, генеральний вікарій Католицької Церкви в Косово.

«Ця свята дуже багато страждала, вона бачила страждання і робила з них скарб: страждання, принесені в жертву Господу. Перш за все вона показала приклад того, як силою віри і натхненням любові можна йти вперед навіть у найважчих ситуаціях. Для Матері Терези вірити означало шукати. Вона шукала безперервно: починаючи від першого поклику Господа – упродовж шести років у віці від 12 до 18 років. Вона продовжувала шукати Господа як лоретанська монахиня, вона шукала Господа у ближньому, а ближнього – в Господі. Вірити – означає шукати: це відкритість в усіх напрямках. Вона шукала не тільки в Євхаристії. Вона сама казала мені: «Було б занадто мало для нас, християн, дізнаватися і любити Ісуса у Євхаристії». Але від Євхаристії треба переходити до трапези людини, також прокаженої і вмираючої. Надія для Матері Терези не була порожнім словом: для неї надіятися означало надавати сенс стражданням, хресту тих, хто жив без будь-якої надії. Їй вдалося увійти в морок усього, що становило абсурдність відсутності будь-якого права, крім права на страждання і на смерть, геть позбавлену гідності. Мати Тереза говорила: «Вони жили як тварини, але вмирають, немов ангели, повертаючи собі в останній момент гідність і усмішку».

 

Гарний червневий день підходив до кінця і нічого не віщувало біди. Та після робочого дня ближче до вечора сталося непередбачуване – мій син Іван впав з висоти. У лікарні при обстеженні виявилось, що у нього розрив селезінки, внутрішня кровотеча, струс мозку, забій легенів, серця, значні переломи руки. Стан був дуже важкий, син переніс складну операцію з видалення внутрішнього органу.

Вся наша родина в Україні та за її межами в молитві просила Бога, Матір Божу та всі Небесні Сили про порятунок мого сина.

На той час в Івано-Франківську у церкві Царя Христа перебували реліквії Св. Апостола Юди-Тадея. З великою вірою, надією і молитвою до Всемогутнього Бога, Пречистої Діви Марії, Св. Юди-Тадея та всіх Святих я припала в молитві до мощів.

Уже вийшовши з церкви, я відчула полегшення і спокій на душі. Невдовзі зателефонував мій чоловік і повідомив, що сина переводять із реанімації у палату.

20 серпня відбулося 15-те всеукраїнське Ювілейне міжконфесійно-молитовне сходження на найвищу вершину України г. Говерлу (2061 м над рівнем моря) - «Український Тавор» із благословення Владик Володимира Війтишина, Архієпископа Івано-Франківського, Тараса Сеньківа, Єпарха Стрийського,  та його помічника Єпископа Богдана Манишина.

 

У цьому християнському поході від навчально-спортивної бази «Заросляк» під проводом духовенства взяло участь біля 200 осіб різного віку із таких областей: Івано-Франківської, Львівської, Київської, Хмельницької та Дніпровської.

Прибулим людом, який перед тим мав нічліг у школі м. Ворохти, опікувалися духівник сходження о. Ігор Гілецький, адміністратор парафії с. Станків Моршинського деканату, о. Роман Романович із м. Васильків (Київщина), о. Миколай Микосовський ЧСВВ із парафії Царя Христа (м. Івано-Франківськ).

З ініціативи та фінансового сприяння мецената, письменника та керівника товариства «Опір Західної України» в Празі (Чеська Республіка) мґр. Олега Павліва, його батьків Наталії Касанової та Каміла Касана (громадянин Словаччини), при тісній та дружній співпраці видавництва «Нова Зоря» з нагоди 25-ої річниці Незалежності України побачила світ книга, присвячена героїчному борцю за волю та соборність України д-ру Володимиру Горбовому, а саме його досі не видані окремою книгою машинописні мемуари «Погода Совісті».

 

Окрім того, книга проілюстрована цінними фотографіями в часі перебування д-ра В. Горбового в м. Долина (Івано-Франківської обл.), звідки він родом, та в м. Прага, де він навчався, які зберігаються в сімейному архіві родини Бойдуників ім. Дарії Попович (Бойдуник), власником якого є упорядник цієї книги мґр. Олег Павлів.

Повернувшись у 1972-му році із заслання і проживаючи в рідному с. Оболоня (Долинський р-н), звідки д-р Володимир Горбовий родом, аж до 1978-го, коли він помер, д-р Горбовий написав в складних умовах проживання і подальших утисків з боку совітів свої цінні мемуари під назвою «Погода совісті».

У БРАКУ ЛЮБОВІЧитаючи статтю під цим заголовком, а також інші публікації («Зупинімо навалу гріха», «Терор над лемками у 21 столітті»), вміщені в часописі «Нова Зоря» (2016, число 28), я був до глибини  душі вражений гіркою, неприкритою правдою нашого життя, актуальністю, злободенністю піднятих питань. Прикро,  соромно і боляче стає на душі за тих прикарпатців, які ображали і принижували п. Ірину Магрицьку. Хочеться вибачитись за них перед цією людиною. Звичайно, неможливо вважати глибоко віруючою, побожною ту людину, яка бажає смерті зовсім незнайомим особам тільки тому, що вони з Донбасу. Бо і там, на Донбасі, живуть чесні, справедливі люди, які (безперечно, не всі) теж уболівають за долю всієї України як держави.

Зрозуміло, всі ми – люди різні, зі своїми помилками, промахами в житті. Але повірте, п. Ірино, запевняю Вас, що абсолютна більшість прикарпатців співчуває Вам, підтримує Вас та всіх вихідців із Донбасу і готова завжди допомогти вам усім у всьому, в чому Ви маєте потребу.

БУДУТЬ ПАМ’ЯТАТИ ЗАВЖДИ? Життя людини складається з мільйонів спогадів дитинства, отриманих в оточенні сім’ї, друзів і просто різних людей, навіть часом незнайомих. Так, далеко не всі спогади викликають посмішку, але все ж серед них є дивно щасливі моменти, про які ми будемо пам’ятати завжди. І якщо ми хочемо, щоб і у наших дітей в майбутньому були такі спогади, то нам потрібно робити не так вже й багато:

1. Читати їм. Так, це красиво вже саме по собі, але в читанні дитині є і своя особливість. Книги створюють світ, частиною якого стає кожен, хто читає. Тому не важливо, скільки років дитині, потрібно читати йому, читати разом з ним, просто читати...

2. Слухати їх. У сучасному світі так легко сказати: «Почекай секунду, мені ніколи!», А реальність така, що нічого не зміниться ні через секунду, ні навіть через хвилину, і дитина так і залишається без бажаної уваги. А коли ми начебто готові вислухати, то дитина вже або перехотіла розповідати, або навіть забула, що хотіла сказати. Тому, перш ніж сказати дитині почекати секунду, потрібно подумати про те, що телефон, комп’ютер, соціальні мережі і телевізор не образяться, не отримають душевні травми і нічого не забудуть. А діти - так.

Почався вересень. Одні діти пішли в дитсадки, інші – у школи.  Хтось переїхав в інше місто або й країну, щоб продовжити навчання у вузі. Проте правила про те, як любити дітей, залишаються незмінними.

1. Дивіться на ваших дітей добрими очима.

2. Говоріть своїй дитині такі слова:

- Я люблю тебе, незважаючи ні на що.

- Я люблю тебе, навіть коли ти злишся на мене.

Любий Боже, дякуємо Тобі за все, бо тільки Твоя ласка і любов допомогли нам. Дякуємо Пресвятій Діві Марії, Яка доносила наші молитви своєму Синові і тримала нашу родину у вірі.

Святий Юдо-Тадею, дякуємо за зіслані нам Богом через тебе ласки. Преподобна Мати Йосафато Гордашевська, дякуємо за вислухані молитви і опіку над нами.

Святий Йосифе, наш опікуне, дякуємо за ласки, отримані від Бога через Твоє посередництво. Тільки молитва і Святий Дух, Якого Господь зсилав підтримувати нашу сім’ю, вели по житті нашу хвору Олександру і допомагали в найважчі, найскладніші хвилини.

28 серпня, на Свято Успіння Пресвятої Богородиці, у головній церкві міста Стебник,  що на Львівщині,  відбулося храмове свято. На честь свята урочисто прибрана церква на запрошення пароха о. Володимира Лужецького приймала собор священиків, які відслужили святкову Божественну Літургію.

Греко-католицький собор, що постав недавно на найвищому місці цього гарного містечка, став справжньою окрасою. Звідусіль на празник з’їхалися гості. Прибули й численні парафіяни, щоб віддати шану Пресвятій Богородиці. Сотні людей приступили того дня до сповіді та Пресвятої Євхаристії.

ІСУСА І МАРІЇ14 вересня 2016 р. о. Миколі Волосянку виповнюється 86 років. Дякуючи Господу Богу за дар його життя, хочу розповісти про нього те, що залишилося в пам’яті з минулих літ підпільного життя нашої Церкви.

Знаю о. Миколу з 1958 року. Після закінчення школи я навчалася на бухгалтерських курсах в Івано-Франківську. Проживала на квартирі п. Зосі, греко-католички, хворої, яку час від часу відвідував о. Микола. Пані Зося знала місця, де збираються греко-католики на Богослужіння. Я була рада, що маю з ким поговорити на духовні теми. Віруюча людина в комуністичному суспільстві почувалася одинокою в своїх переконаннях.

Отець Микола любив говорити про Божу Матір як Її люблячий син. Мені ця тема була близькою. В результаті нашого спілкування отець подарував мені книгу Генрика Сенкевича «Guo vadis?» («Куди йдеш?»). Ця книжка збагатила мене знаннями про життя перших християн в Римській імперії, їх мучеництво за Христа, діяльність апостолів Петра і Павла. Ця тема дуже співзвучна з життям нашої Церкви в умовах радянської дійсності.

ВІДПОВІДЬ: Якщо людина не бажає приймати Таїнство або, приймаючи його, не має ніякого каяття у своїх гріхах, то отримане Таїнство не веде до спасіння і не приносить ніяких плодів.

Безумовно, Таїнство дієве ex opere operato - виходячи з досконалої дії, тобто в силу самого здійснення цього Таїнства, оскільки його звершує Сам Христос. Однак при відсутності об’єктивних умов для здійснення Таїнства воно є безплідним, і його священний характер зведений нанівець.

Святий Апостол Павло у 13-ій главі І-го Послання до Корінтян посвячує любові цілий гімн:

«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи. Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.

Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне (…).

У нашому повсякденному житті ми іноді зустрічаємо таких людей, які своєю негідною поведінкою, мерзенними вчинками, примітивним мисленням, своєю нікчемною розмовою йдуть такою дорогою, яка веде прямо на вічну погибель, у безодню пекла. Це переважно закоренілі п’яниці, насильники, розпутники, злодії, вбивці, наркомани, грошолюби  та інші. Не раз здається, що то не людина стоїть перед тобою, а сам диявол говорить гидкі, плюгаві слова, викрикує брудну лайку. Пояснювати цій людині, що така її поведінка, такі слова є тяжким гріхом, то все одно, що кидати горохом об стінку. Як нам ставитись до таких людей, які явно не розуміють, не усвідомлюють того, що прямують просто на вічну погибель?

За моїми спостереженнями одні з нас ставляться до таких осіб зі зневагою, з презирством, зі злобою і огидою, інші – з насмішкою, ще інші – з гострим, гнівним викриттям, осудженням, а дехто просто мовчить, не звертає на них жодної уваги. Пригадую, за весь час мого спостереження одна особа заявила: «Та то теж люди. Бог також про них знає і пам’ятає».