7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

(Продовження, поч. у ч. 9-22)

НАУКА 5.

ГРІХ У ЛЮДСЬКІЙ ДУШІ —

 ВТЕЧА ВІД БОГА

 

Поверхова, зовнішня побожність.

Інші знов, щоб заспокоїти совість, вдають дуже побожних. Моля­ться часто і голосно, тяжко постять, справляють для церкви образи, хоругви, патериці та інші речі і думають, що цього їм досить. Ні! Це все — тільки поверхове і позірне. Бо і фарисей молився голосно у святині, давав десятину для церкви, роздавав милостиню, але все одно залишався відкинутим від Бога. Що допоможе тілесний піст, коли душа опухла і отруєна горить у гарячці гріха? Що дасть справляння образів для церкви, коли грішник у собі втратив живий Божий образ? Хоч би збудував навіть цілу церкву і то не знати яку гарну і дорогу, нічого тобі не допоможе, коли святиня твоєї душі — зруйнована, коли покинув її Святий Дух, а натомість панує диявол. Це не є ліком і рятунком душі, ти тільки втікаєш від Бога.

Заперечення Бога, неба і пекла — це заперечення релігії.

Є й такі, що кричать: „Нема Бога, нема релігії, нема неба, нема пекла, це все — лише вигадки попів!“. Ось, до чого доходить заінтригована і зігнила душа. Чому такий безбожник так кричить? Він чує голос совісті, голос гризоти, в його серці — буря. Він не годен собі дати ради, він живе, як худоба, щоб тільки вийшла з нього пара, як із худоби, і щоб по смерті не було ані нагороди неба, ані кари пекла. Тим часом, це йому нічого не допомогло. Релігія нам вроджена, її не можемо позбутися, хіба би знищити душу, але душа є безсмертною. І тому совість до безбожного грішника завжди волає: „Є Бог, є небо для праведних, а для тебе, безбожнику, є кара пекла!“ Такий безбожник не тільки сам утратив віру, але й це безвірство також старається поширювати між людьми, бо думає, що чим більше буде безбожних людей, то тим легше буде йому. Ні! Не буде йому легше, бо докори совісті завжди будуть дошкуляти, бо голос совісті завжди буде волати: „Є Бог, є небо, є пекло!“ І хоч би цілий світ кричав: „Нема Бога, нема неба, нема пекла“, однак голос совісті, котрої не можна знищити і викинути з душі, буде волати у кожному: „Є Бог, є небо для праведних, є пекло, є кара для грішників і безбожників». Те, що безбожники так сильно кричать і лютують при одній лише згадці про Бога, і те, що вони так сильно намагаються поширювати безбожність, накидаючи іншим безвірство, якраз свідчить про існування Бога, існування релігії, існування неба і пекла. Бо коли це все тільки вигадка попів, то безбожники не повинні б нічого собі з цього робити, так само як ніхто нічого собі не робить із байок, які оповідаються. Тим часом, релігія, Бог, небо, пекло — це не байка, але сама правда, і тому безбожники не можуть собі дати раду із совістю, силуються усіма способами, щоб переконати себе та інших у тому, що немає релігії, немає Бога, немає пекла. Так, ти, безбожнику, кидаєшся у тяжкому душевному болі, втікаєш від Бога і кричиш: „Нема Бога!“ Але це тобі не допоможе. Ти завжди носиш у своїй душі отруту, яка спричиняє таку сильну гарячку, так розкладає твою душу, що ти у розпуці доходиш до того, що кричиш, немов божевільний: „Нема Бога!“

Самогубство.

Врешті, є ще й такі, що через гріхи доходять до такого розпачу, що відбирають собі життя. Вішаються, стріляються, топляться, або отруюються. Вони думають, що таким чином покладуть кінець своєму нещасному становищу. Ні! Якраз не тільки не скоротять своїх земних мук, але потраплять у страшні муки пекла і то муки вічні, бо ми не маємо права самі собі відбирати життя. Справді, нещасний стан грішника! Грішить, грішить, аж диявол так його опанує, що йому підшепне: „Відбери собі життя, не маєш чого жити на світі!“ Подібно як Юда, котрий крав гроші зі скарбниці, яку із собою носив, і в яку люди складали милостиню на прожиток Ісуса Христа та Апостолів. І дійшов він у своїй захланності до того, що продав Ісуса Христа за 30 срібняків. А відтак, коли охопив його розпач, диявол підсунув йому шнурок, на якому Юда повісився.

Самогубство, звичайно, є наслідком грішного життя. Буває, справді, що іноді хтось зійде з розуму і в цьому стані допуститься самогубства. Але це рідкісні випадки.

 

НАУКА 6.

ПОВЕРНЕННЯ ДО БОГА,

СМЕРТЬ, СУД

 

Ніхто не втече від Бога, всі мусимо повернутися до Бога.

Однак, усі ці способи не врятують душі грішника, не повернуть ані спокою, ані здоров’я його душі, не повернуть надприродного життя і єдності з Богом; а від Бога він не втече, бо всі мусимо повернутися до Нього, бо ми з Бога вийшли, від Бога сотворені. Ми — створіння Божі і тому належимо Богові та мусимо вернутися до Нього, мусимо зустрітися з Богом і стати перед Богом, щоб перед Ним здати рахунок за наше життя і щоб отримати або нагороду за праведне життя, добрі вчинки та чесноти, або кару за грішне життя, за злі вчинки і грішні налоги. А це відбувається у хвилині смерті, за якою відразу ж настає суд особистий для кожного зокрема, а при кінці світу – ще суд загальний, для всіх. І про це повернення до Бога, тобто про смерть і суд по смерті, як також про страшний суд, будемо нині застановлятися за благодаттю Пресв. Серця Христового, утаєного у Найсвятішій Тайні Євхаристії за заступництвом Пречистої Діви Марії Непорочно Зачатої, за молитвами св. Йосифа Обручника, за молитвами усіх Святих у небі, душ у чистилищі і за вашими молитвами.

Смерть — це від’єднання душі від тіла, це кінець земного життя.

Що таке смерть? Смерть — це від’єднання душі від тіла, це кінець дочасного життя на цім світі. Смерть наступає внаслідок роз’єднання душі і тіла, бо душа є життям тіла, вона надає та утримує вид і форму тіла, доки вона є в тілі. Коли душа покидає тіло, воно стає мертвим, тратить життя і свій вигляд, тому що гниє, розпадається, втрачаючи земний вигляд, перетворюється у безформну землю. Це від’єднання душі від тіла є дуже болісним, бо душа зрослася з тілом, вона є у цілому тілі і в кожній частині тіла. Вона є в голові, в грудях, у шлунку, в ногах, в руках, вона є в кожній кістці, у всіх нервах і жилах. Отже, у хвилину смерті душа виходить із тіла і роз’єднується з цілим тілом і з кожною його частиною, бо вона вросла і зрослася і з цілим тілом, і з кожною частиною тіла. І тому це від’єднання душі від тіла є таким болючим. Найважчий біль — це смертельне конання. Біль у цілому тілі і в кожній частині. З цього болю виступає холодний піт на тіло. Вмираючому здається, що він падає десь під землю, у прірву. Не стає віддиху, очі гаснуть і ціле тіло тратить силу, але вкінці повністю втрачає пам’ять і так завмирає, стає, врешті, цілковитим трупом, коли душа цілком вийшла із тіла.

Ця хвилина смерті є не тільки болючою, але також упокоряючою і жахливою. Смерть є карою, і то карою за гріх. Ми ніколи не повинні були вмирати і тому у нас присутнє бажання жити. Через це згадка про смерть є для нас прикрою, а коли доведеться вмирати, то жах охоплює вмираючого, жах і смуток переймає навіть тих, хто є свідками смерті вмираючого.

Смерть є кінцем усякої діяльності людини на цім світі і цілковитою розлукою з усім та всіма на світі.

Смерть — це кінець нашої діяльності на цім світі. Всяка праця припиняється, всякі діяльності плани і наміри перервані. Рільник мусить покинути свій плуг і борони, ремісник мусить покинути свій верстат, урядовець — своє бюро й уряд. Єпископ — свою мітру і жезл. Папа — свою тіару, монарх, князь і всякий володар мусить покинути свій трон, скіпетр. Словом, припиняється всяка діяльність. Де і коли смерть застане людину, там і тоді забирає. Смерть не чекає ані секунди, щоб хтось іще докінчив свою роботу, допровадив до кінця свій інтерес, а всякі наміри, хоч би які високі, хоч би які конечні, зупиняються, не дійшовши до втілення і здійснення.

Смерть є кінцем усієї діяльності людини на цьому світі, а також смерть є розривом з усім, чим людина володіла на цьому світі, і з усіма, з ким жила на цьому світі. Смерть відбирає гроші, достатки, ниви, дім, будинки, худібку; смерть відбирає всякі відзнаки та ордени людської почесті; смерть розлучає з усіма особами, хоч би найдорожчими і найлюбішими. Муж мусить покинути жону, жона — мужа, батько чи матір — своїх дітей, діти — своїх родичів; помираючий мусить покинути усіх своїх ровесників і приятелів. Словом, позбавлений і відірваний від усього, чим володів і користувався у дочасному житті від усіх, з ким жив на цій землі.

Смерть – це кінець пам’яті між людьми. 

Смерть стирає і нищить пам’ять про нас між людьми. Хоч би яким хто був знаним, хоч би яку мав славу і почесть у житті, але смерть, з часом, стирає пам’ять про нього. Коли помремо, то наші знайомі, близькі кревні і приятелі займуться нашим похороном. Винесуть на цвинтар, спустять домовину до гробу і кинуть по грудці на домовину, деякі поплачуть, а відтак повернуться всі додому, може ще погостяться, а вкінці розійдуться. Ще котрі з нами жили, будуть про нас пам’ятати, будуть згадувати, але вже інше покоління мало що буде знати, а вже третє, четверте і зовсім про нас забуде. Земля, насипана на нашім гробі, з часом розсиплеться і зрівняється з усією землею, а хрест чи якийсь інший пам’ятник з часом також розвалиться і знищиться, а наш гріб утратить слід, поросте травою і люди будуть по ньому ходити, зовсім нас не знаючи. Словом, ми щезнемо з цієї землі нашим існуванням і пам’яттю у людей. „Мене, немов мерця, забуто в серці; я став, немов розбитий посуд“, — каже Псалмопівець (Пс. 30, 13).

(Продовження у наступному числі)

 

† Григорій ХОМИШИН,

Єпископ Станиславівський.

«Парафіяльна місія».

Minecraft 2 sims 4 sex 5 GTA 5 online "Assassin's Creed" gta 5 Minecraft