7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 17 (1022) від 8 травня 2014


Буремні події останніх трьох місяців в Україні докорінно змінили не тільки хід нашої історії. Вони також означили кардинальні зміни у переосмисленні того, хто ми є: нація чи натовп?

 

Боже провидіння відкрило безодню зла, яке було поруч з нами і в нас, але ми його немовби не помічали. Лише після розстрілу Майдану, після втрати Криму, після терористичного розбою на Донбасі, після «чорної п’ятниці» в Одесі, до нас нарешті приходить усвідомлення, що далі жити за тією ж комуно-радянською моделлю і мораллю, які Україна успадкувала від СССР, означає приректи себе як націю і як державу на повне знищення.

Першого березня, на початку Великого Посту, північний агресор розпочав проти України війну. За блискавично короткий час Росія без жодних зусиль і втрат загарбала Крим, сьогодні на наших очах руками диверсантів, заколотників і терористів окуповує Донбас, сіє хаос на Півдні. Щохвилини чуємо зведення про бойові дії, гинуть наші громадяни, суспільство охоплене тривогою, страхом, почуттям безвиході. Теперішній кремлівський антихрист вірно дублює і вдосконалює стратегію й тактику своїх сатанинських попередників Лєніна-Сталіна, в основі яких – брехня, терор і розбій, водночас намагаючись переконати світ, що в Україні — громадянська війна. Наша держава і громадянство поволі оговтуються від шоку і дають щораз рішучішу відсіч окупантові. Але якщо на видимому, так би мовити, фронті справді є певний прогрес, то на інформаційно-ідеологічному полі й надалі – суцільні поразки.

3 травня в каплиці Івано-Франківської Теологічної семінарії та академії відбулась третя, заключна сесія собору Архієпархії «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом».

Дві попередні сесії проходили напередодні в Галичі і Долині при активній участі делегатів – духовенства і мирян, що засвідчило жвавий інте-рес і бажання парафіяльних спільнот долучитися до практичної реалізації програмного документа УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом».

Після Архієрейської Літургії, яка відкрила заключну сесію Собору, Митрополит Володимир привітав гостей Собору: Преосвященного Єпископа Коломийсько-Чернівецького УГКЦ Кир Василія Івасюка та п. Андрія Троценка – Голову Івано-Франківської ОДА, а відтак попросив о. митр. Олега Каськіва – Протосинкела Архієпархії зачитати Декрет скликання Собору. Після зачитання Декрету розпочалась сесія та робочі зустрічі згідно з визначеною програмою.

Із виступів доповідачів на ІІІ сесії Архієпархіального собору

С. Юліана ДЗЮБАТА, мироносиця,

голова Катехитичної комісії Івано-Франківської Архієпархії:

Катехитичне служіння як необхідна умова „живої” парафії

 

Первинним і основним місцем катехизи є «сім’я – «домашня Церква», де батьки першими проповідують віру своїм дітям як словом, так і прикладом, дбаючи про покликання кожної дитини». Однак кожна така маленька «домашня Церква» є частиною місцевої Церкви, об’єднана у парафію. І кожне таке місце вимагає відповідної катехизації і відповідних катехитів. Першим катехитом місцевої Церкви є сам єпископ, який, «наслідуючи приклади апостолів, має бути у своїй Церкві першим проповідником, учителем Слова та вихователем віри». Від нього залежить, в першу чергу, пасторальний план, на початку якого має бути катехизація (там само), а відтак – здійснення цього плану за допомогою усіх структур, які є у розпорядженні єпископа, а передусім парафії. Отже, парафія є місцем, де стикаються потреби «домашніх Церков» і турбота єпископа про доручену йому Церкву.

Жінка ХХІ століття: Яка вона? Які її перспективи? Які проблеми переживає сьогодні? Виклики цього світу не раз заставляють людину задуматися над такими питаннями…

В новітній час філософія життя йде в розріз із християнським світоглядом та мораллю. Ненависть, жорстокість та байдужість — нематеріальні речі, які забруднюють екологію людської душі. Все це робить жінку слабкою. Тому досить часто вона переживає депресію та великі розчарування.

Активну допомогу та вихід з кризових ситуацій слід шукати не в екстрасенсів та ворожок, а на сторінках Святого Писання та в духовній бесіді зі священиком.

Жінці в час посиленого ритму життя ХХІ століття не завжди вистачає часу для роздумів про духовне життя. Однак Син Божий сам дає правдивий дороговказ сучасній жінці: «Я — дорога, правда, і життя» (Ів. 14:6).

Хто може уявити горе матері, яка кладе в могилу одиноку свою дитину – єдину радість і єдину надію, одиноку ціль і зміст свого життя!...

Вона ступає непевним кроком за домовиною, сама хитаючись і гірко ридаючи… І нема нікого, хто втихомирив би її біль, її сум, її розпач…

Здавалося б, чого їй плакати? Позбулася журби, клопотів, тягару. Скільки-то треба нажуритися та наклопотатися дитиною, поки виросте вона, «людиною» стане. І вдягнути, і нагодувати, і виховати, і навчити її треба. А скільки тривог треба пережити коли важко захворіє, або (не дай, Боже) калікою стане – скільки гірких сліз треба пролити заради дитини!

І от відразу не стало дитини. Здавалося б, повинна мати ще подякувати Богу, що забрав дитину і з нею забрав усі клопоти і всі журби.

Якось нещодавно я завершував практичне заняття з «Іконології» із студентами-магістрантами філософського факультету. Несподівано мою увагу прикував студент Олександр Мельникович, який завжди відзначався дисциплінованістю і цілеспрямованістю. Практично ціле заняття він провів над прочитанням текстів із добре поношеного зошита. Хлопцеві струмками текли сльози по щоках, і це при тому, що він кандидат в майстри з двох видів силового спорту. На моє прохання він дозволив мені познайомитися з численними поезіями, що їх щедро помережав на сторінках арифметичного зошита акуратний жіночий почерк.