7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

(Буття 2, 15-17; 3, 1-20)

У поетів, філософів та істориків майже всіх народів можна завважити спомини про «золотий вік». Вони згадують, що на початку людського роду була ера повного щастя, всяке вимріяне добро і справжній рай на землі. Класичним прикладом такого переконання є перша книга римського поета Овідія під назвою „Метаморфози”. У цьому творі автор описує, що люди колись не знали недуги, смутку, болю, журби; земля приносила плоди без важкої праці, не було злочинів, людина панувала над природою так, що навіть небесні птиці, звірі корилися їй. Ця ідея «золотого віку» має початок у Книзі Буття, де коротко описане райське щастя наших прародичів. На превеликий жаль, Адам і Єва втратили райське щастя, зостався лише солодкий спомин про нього. Пригадаймо цей трагічний упадок наших прародичів у раю.

У Святому Письмі читаємо: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його. Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 15-17). Ця заповідь – ясна й дуже легка до виконання, бо Адам і Єва були невинні, без пожадливости, їхня воля схилялася до добра, а в раю росло багато смачних плодів. Господь заборонив їсти їх лише з одного дерева - дерева пізнання добра й зла.

Напрошується питання: «Чому Господь Бог дав нашим прародичам таку заповідь? Найперше, щоб вони пам’ятали про свою залежність від Бога Творця. Адам і Єва стали володарями всіх сотворінь на землі, але їм не було дозволено забувати, що вони також є сотворіння Божі. Господь обдарував їх матеріальними і душевними добрами, об’явив їм свою велику любов і щедрість, тож домагався від них послуху й любови. Адам і Єва були зобов’язані з любов’ю сповняти всі поручення Господа Бога і так заслужити собі на вічне щастя. Перші чоловік і жінка мали добру нагоду виказати Богові належну пошану, послух, вдячність і любов.

Ми не знаємо, скільки часу Адам і Єва в раю були слухняні Господеві. У Святому Письмі читаємо: «Через заздрість диявола смерть увійшла у світ» (Мудр. 2, 24). Сатана позаздрив людям щастя і прибрав вигляд змія, щоб спокусити Єву до непослуху Богові. «З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій», – каже Біблія (Бут. З, 1). Диявол – добрий психолог, він хитрий, підступний, облудний, брехливий, і ту свою зброю він спрямовує до жінки. Коли Єва проходила біля дерева пізнання добра і зла, диявол спитав її: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» Жінка відповіла змієві: «Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: «Не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете». І сказав змій до жінки: «Ні, напевно не помрете. Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло» (Бут. 3, 1-5).

Диявол послуговується брехнею, він уміє розбудити в людині пристрасті, зокрема спокушує до гордости. Сатана переконує Єву, що Бог сказав неправду. Лише подумайте – яка злоба, яке лукавство, яке богохульство! Таж Господь Бог – відвічна Правда, а диявол – батько брехні! Святий апостол Іван каже: «Диявол грішить від початку» (І Йо. З, 8). Господь Бог владно промовив до Адама та Єви: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2, 16-17). Сатана каже Єві, що це неправда, – скуштувавши той плід, вона стане подібною до Бога! Ці слова змія захитали віру Єви, страх Божий ослаб у душі й горде бажання бути подібною до Творця опанувало її. Єва підвела очі, поглянула на дерево – той заборонений плід дуже манив її. «Побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід, та й скуштувала, й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут. 3, 6).

Після цього, правдоподібно, Єва задумувалася, чи в ній відбулася якась зміна, але не бачила нічого особливого. Вона жила, відчувала запах райських квітів. Нещасна Єва не була свідома, що вона сповнила жахливе самогубство, гріхом убивши свою душу й одночасно стягнувши смерть на весь людський рід. Переступом Божої заповіді перша жінка засмутила Небо і розвеселила пекло. Святий з болем серця кликав: «Якби задрижала рука Єви тоді, коли вона доторкнулася забороненого плоду! Якби темрява ночі закрила день гріха і не допустила зневаги Господа Бога! Якби сильна буря повалила до землі те дерево, що стягнуло на світ усі нещастя, нарікання і саму смерть!» (Петро Хризолог).

Далі читаємо в Книзі Буття: «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим-то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси» (3, 7). Адамові та Єві відкрилися очі тілесні й душевні. Їхні душі завмерли, вони втратили Божу ласку, перестали бути Божими дітьми і стягнули на себе справедливий Господній гнів. Адама і Єву опанував жах, тривога. «Почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду» (Бут. З, 8). У минулому голос Божий був для наших прародичів чарівною музикою, небесною насолодою, а тепер – після упадку – той голос викликав у них страх, і вони задумали заховатися від Всевідучого. На запитання Господа: «Де ти?» Адам відповів: «Я чув Твою луну в саді й злякався, бо я нагий, тож: і сховався». «Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?» – спитав Бог (3, 9-11).

Тут Адам і Єва поводяться немов малі діти, які провинилися, бояться кари і тому спихають вину на когось іншого. Адам – на Єву, кажучи: «Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв». Коли Бог поспитав Єву: «Що ти це наробила?», вона відповіла: «Змій обманув мене, і я їла» (Бут. 3, 12-13). Тоді Господь прокляв диявола і заповів, що прийде час, коли Син Благословенної Жінки – Месія, Спаситель – розчавить голову сатани. Жінка, за кару, в болях народжуватиме дітей, а Адам в поті чола їстиме хліб свій, аж доки не вернеться в землю і в порох. Господь прогнав прародичів із раю на землю, на цю долину сліз, горя і смерти.

Ми бачимо страшні наслідки непослуху й бунту Адама і Єви проти Бога Творця. Апостол Павло пише: «Через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рим. 5, 12). Гори трупів і ріки крови, застрашаючі війни, жахом проймаючі цвинтарі, лікарні, в яких терплять мільйони немічних, калік, топтання Божих заповідей – це гіркі плоди первородного гріха.

У катедральному храмі німецького міста Гальберштадту є символічний образ: смерть провадить Адама і Єву в кайданах, а сатана радісно грає на скрипці. Диявольськими кайданами був скований весь людський рід, бо в Адамі всі згрішили. Предвіщений у раю Христос Спаситель розірвав ці окови. Він дозволив себе зв’язати і цвяхами прибити до хреста, щоб звільнити нас із цих пекельних кайданів. Тому ми молимося словами апостола Павла: «Нехай же буде дяка Богові, який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа» (І Кор. 15, 57). Амінь.

 

Єпископ Іннокентій ЛОТОЦЬКИЙ ЧСВВ.