7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Старенька дерев’яна церква Воскресіння Христового стоїть у центрі с. Липівка, як свідок нашої минувшини. Її історія оповита місцевими переказами, які вже не одне століття жителі села передають з покоління в покоління.

Історія церкви починається з лісу, який жителі села називають ,,Монастир”. Колись там вирувало монаше життя. У цьому лісі приблизно в 1700 р. була збудована і освячена дерев’яна церква Воскресіння Христового. Пізніше у цій місцині в 1711 – 1724 рр. діяв чоловічий Свято-Троїцький монастир, про який згадує український історик Іван Крип’якевич.

Після закриття монастиря церква була розібрана та перевезена у центр села, де стоїть і сьогодні. Дерев’яний храм Воскресіння Христового збудували на навезеному підвищенні, яке чітко видно і зараз. До речі, у цій церкві в 1918-1919 роках служив нині блаженний Івано-Франківської Єпархії Владика Симеон Лукач. Це була його перша парафія.

Стиль церкви візантійський. Церква хрещата в плані. Основним конструктивним прийомом при її будівництві був зруб. Зруб церкви до піддашшя є відкритий, а вище – шальований вертикально дошками на всю висоту.  Водночас сучасний вигляд церкви не відповідає її початковому вигляду. У монастирі вона була менша за розміром. У 1908 р. до церкви було добудовано захрестія. Церква була покрита ґонтою. Рішенням обласної ради від 18 червня 1991 р. дерев’яна церква у с. Липівка була взята  під охорону обласного управління культури з охоронним номером 980.

І сьогодні особливо вражає інтер’єр храму, оглядаючи який ніби потрапляєш в епоху сивої давнини. Він відзначається затишністю та урочистістю.

Особливою цінністю відзначається іконостас, якому властивий східно-християнський стиль. Центральні ікони майстерно написані на суцільних липових дошках. Навколо лиця сяє німб старовинної позолоти. Верхню частину іконостасу завершують різьблені вазони і ангели.  

 

Липівська Чудотворна ікона „Богородиця-Одигітрія”

 

З історією Свято-Троїцького монастиря та церкви тісно пов’язана Чудотворна ікона „Богородиця-Одигітрія”. Коли монастирську церкву перенесли в село, що сталось через декілька років після закриття монастиря, то разом з нею перенесли й ікону. За переказами старожилів, ікона тричі поверталась на старе монастирське місце і плавала на цілющих водах джерела, а селяни знову й знову урочисто повертали її в село.

У церкві „Воскресіння Христового“ ікона зберігалась над престолом, а в 2003 році була вперше знята і процесійно 6 липня парафіяни Липівки та навколишніх сіл несли її на щорічну молитву, на місце її об’явлення в лісі біля старого дуба та монастирського джерела.

У 1887 році на голови Богородиці й Ісуса були прикріплені дві срібні покриті золотом корони, які до того часу були намальовані. На короні Богородиці є напис, що їх, ймовірно, пожертвувала Анеля Майковська. На обох коронах прикріплено 9 коштовних каменів. Сам монастирський пейзаж має неабияку історичну цінність. Цей пейзаж залишається єдиним свідченням того, що історія цієї Чудотворної ікони починається саме з того прадавнього монастирського місця.

У 2003 р. ікону „Богородиця-Одигітрія“ було віддано на реставрацію, яку проводив художник-реставратор Валерій Твердохліб. Із результатів реставрації видно, що сама Чудотворна ікона, на якій зображена Богородиця з Ісусом, в руках якого Євангеліє, має розмір 37 х 42 см. Валерій Твердохліб з великим переконанням констатує, що за всіма ознаками ікона є унікальна серед інших Чудотворних ікон Прикарпаття.

Під час реставрації художник виявив чотири живописних нашарування, останнє з яких було зроблено приблизно у першій половині ХХ ст. Важливе значення має оновлення ікони, яке було здійснене у ХVIII ст. Однозначно ствердити таке датування дозволили реставратору технологічні прийоми, які використовувались художниками у той час. У ХVIII ст. підмальовували на іконі все, за винятком лику Богородиці. Тоді був нанесений сусальним золотом рослинний орнамент на червоному мафорії Богородиці. На думку реставратора, тоді ікона була вбрана в ризи, що засвідчують чорні плями на підборідді Христа, шиї Богородиці та навколо рук, сліди від цвяхів. Проте в процесі роботи реставратор помітив, що під гіматієм Христа і мафорієм Богородиці проглядає ще давніший червоний колір. Це найдавніше живописне нашарування і дозволило зробити висновки, що написана ікона в ХVII ст. У результаті реставрації чітко видно контур старого вівтаря, в якому зберігалась Чудотворна ікона. Вівтар був напівкруглий з капітелами і колонами.

Певне оновлення ікона отримала у ХІХ ст., але зображення Богородиці тоді не торкались. Тоді Чудотворну ікону вмонтували у щит, на якому була зображена монастирська природа разом із дубом, криницею та дорогою.

У другій половині ХІХ ст. верхня частина щита була подовжена, а весь щит з іконою вбраний у раму.

За о. Богдана Шкургана, в другій половині 60-х років XX ст. природа на щиті, яка відповідала осінньому періоду, була перемальована місцевим вчителем Іваном Андрійовичем Бойчуком на весняно-літній період. Ця зміна пір року відбулась у зв’язку з тим, що саме на літній період (7 липня) припадає храмове свято у Липівці. Люди свято вірять у чудодійну силу ікони.

Кожного року 6 липня тягнеться довга церковна процесія до монастирського джерела, де, за переказами, плавала ікона. Вода з цієї криниці вважається дуже помічною, особливо при очних хворобах, в чому пересвідчилось багато людей.

 

Ігор ЛЮБЧИК,

канд. іст наук, викладач кафедри українознавства

Івано-Франківського Національного медичного університету.