7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 8 (1061) від 5 березня 2015


До 200-річчя автора національного гімну України

Народився Михайло Вербицький у селі Явірник Руський на Перемишльщині. Його батько, греко-католицький священик, у цьому селі душпастирював і був деканом Бірчанського деканату.

Драма життя маленького хлопчика почалась від моменту його народження, бо за день до цього несподівано помер старший братчик. Вже 5 березня немовля охрестили і теж назвали Михайлом (друге ім’я – Лев).

П’ятилітнім хлопчиком Михайло переїхав з батьками в старовинне село Улюч, де тато служив у п’ятсотлітній дерев’яній церкві. «Інколи навіть вважалося, що Михайло Вербицький там народився, і улючани цим гордилися, – розповідає голова Товариства «Надсяння» Володимир Середа. – Мені доводилося їх переконувати, що він народився в Явірнику Руському, бо збереглися у Львівському центральному державному архіві метричні записи, зокрема про його народження і хрещення. Його хрестили 4 хресні пари».

Книга Олександра Борґардта (1919–2002) «Дві культури» є спробою (можливо, й першою) зіставити та порівняти дві культури: «вєлікую русскую» та «провінційну і занедбану» українську. Професор, доктор фізико-математичних наук О. Боргардт – особистість унікальна. Народився у козацькому краю, все своє свідоме життя прожив у Донецьку, розпочавши  наукову діяльність в університеті, а останні 30 років аж до відходу у вічність – у Донецькому фізико-технічному інституті ім. О.О. Галкіна НАН України. Обшир його інтелекту, глибоке знання духовної культури України, Росії і цілого світу вражає. І це підтверджує книга-одкровення «Дві культури», з часу виходу якої у світ минуло вже 20 років, але її зміст, з огляду на московсько-окупаційну війну в Україні, сповнений воістину пророчою глибиною правди про суть і постійну загрозу одвічного «братолюбія старшого брата» до українців.

Пропонуємо увазі наших читачів фрагменти розділу «Пушкін та Шевченко» із згаданої книги, де Олександр Борґардт цілком об’єктивно й аргументовано порівнює роль Пушкіна й Шевченка в історії своїх народів та в історії світу.

До 35-х роковин трагедії у ТомашівцяхЦя моторошна подія сталася у ніч з 27 на 28 лютого 1980 року. За досі юридично не з’ясованих обставин в с. Томашівці Калуського району під час жахливої пожежі у вогні живцем згоріли греко-католицький священик о. Анатолій Гургула та його дружина - добродійка Ірина.

Анатолій народився в липні 1905 року в родині священика о. Ярослава Гургули. За взором батька вирішив посвятитися на служіння Господеві. Закінчивши Львівську Богословську Академію 1932 року, отримав ієрейські свячення з рук Митрополита Андрея Шептицького. Душпастирював у кількох селах на Тернопільщині, потім – на Львівщині. У час Другої світової війни отримує призначення на парафію у рідні Томашівці. Після Львівського «псевдособору» не зраджує своєї Церкви і католицької віри, виконуючи священичі обов’язки аж до арешту в 1950 році.

4 березня 2015 року в с. Млини Ярославського повіту (Республіка Польща) відбулися урочисті заходи з відзначення 200-річчя від дня народження отця Михайла Вербицького та 150-річчя від першого публічного виконання Гімну України.

 

Організатором заходів у Млинах була Перемишльсько-Варшавська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви.

Біля могили, де похований о. М. Вербицький, під виконання хорових колективів з Польщі: хору Катедрального собору м. Перемишля, молодіжного хору імені М. Вербицького, хорів «Журавлі» та «Намисто» - відслужили панахиду, яку очолив Блаженніший Святослав. Перед молитвою Главу Церкви та усіх присутніх привітав Архієпископ Іван Мартиняк, Митрополит Перемишльсько-Варшавський.

Піст здавна встановлено у християнській Церкві, і мета його полягає в тому, щоб сприяти вірним у перемозі духовно-моральних  прагнень над чуттєвими.

 

Піст – дар древній; піст – дорогоцінність отців. Піст узаконено в раю. Таку першу заповідь прийняв Адам: «З дерева пізнання добра і зла не їж» (Бут.2,7). Оце «не їж» – є узаконення посту і стримання», – говорить св. Василій Великий. Преподобний Симеон зауважує: «Піст є початком і основою всякого духовного діяння. Які б чесноти не чинив ти на основі посту, всі вони будуть непохитні й непорушні, бо збудовані на твердому камені».

22 лютого до парафіян церкви св. Архистратига Михаїла с. Іваниківка Богородчанського деканату завітали у гості члени Християнської спільноти ім. о. Степана Чеховського, яка створена  при церкві Воздвиження Чесного Хреста УГКЦ с. Біла Чортківського району Тернопільської області. Ці дві парафії поєднав о. Степан, де він служив у різні роки.

 

Треба віддати належне молодим парафіянам Чортківщини, для яких пам’ять про минуле є визначальним у їхньому житті. Саме з метою ближче пізнати о. Степана, а також терени, де він служив у найважчі роки, вірні с. Біла зі своїм парохом о. Володимиром Заболотним, внуками незабутнього пароха — професором Національного технічного університету нафти і газу м. Івано-Франківська п. Степаном Че­­ховським та доцентом цього ж закладу п. Лідією Витвицькою – відвідали Івано-Франківськ, Крилос, Погоню, Ма­­ня­в­ський скит та Іваниківку. У церкві св. Архистратига Михаїла (новій, бо стару, в якій служив о. Степан, більшовики знищили) поважні гості взяли участь у недільній Службі Божій. Отець Володимир звернувся до парафіян з повчальним словом, подякував за те, що так численно відвідують храм, що особливо багато в церкві дітей. А потім на подвір’ї церкви вірні згадували про незабутні моменти перебування о. Степана в Іваниківці. У свою чергу тернополяни запросили вірних парафії, де залишив духовний слід о. Степан Чеховський, в гості на чортківську землю.

Питання: Помічаю, що під час Служби Божої люди хрестяться не завжди тільки в часі певних виголосів, але й тоді, коли це, так би мовити, є зайвим. Тож коли маємо хреститися під час Служби Божої?

Відповідь: Св. Іван Дамаскин каже: «Знак Хреста – це печать, біля якої переходить ангел смерті і не робить нам жодної шкоди». Тому хреститися потрібно наступним чином: загинаємо мізинець і безіменний пальці правої руки (знак Божої і людської природи Христа), а три інших зводимо разом (знак рівності Пресвятої Трійці), і торкаємось ними чола (щоб Господь просвітив наш розум), кажучи: «В ім’я Отця»,  тоді грудей (щоб Господь просвітив наше серце), промовляючи: «і Сина»,  потім правого, а відтак лівого плеча, мовлячи: «і Святого Духа» (щоб Господь дав нам сил), опускаючи руку зі словом: «Амінь».

До московсько-православної протиукраїнської істерії, яка перетворилася у справжню гібридну війну, долучаються й різні секти, зокрема – й деструктивне угруповання Догнала. На електронні адреси держустанов, навчальних закладів, громадських організацій західних областей України останнім часом почали надходити заклики бойкотувати мобілізацію, дезертирувати і навіть влаштовувати протизаконні маніфестації, мета яких – послабити обороноздатність нашої країни, посіяти у суспільстві зневіру, страх і розпач.

о. Богдан Костецький:

Потребуємо молитви і духовної підтримки

 

Про те, як живуть греко-католики в окупованому Криму, розповідає о. Богдан Костецький, який вже майже десять років душпастирює на півострові. Священик мешкає у Євпаторії та опікується всіма греко-католиками Криму.

— Дорогий отче Богдане, розкажіть будь ласка, що собою представляє Кримський екзархат в умовах окупації?

— Кримський екзархат утворений шляхом виокремлення його з Одесько-Кримського екзархату УГКЦ. Він охоплює територію Автономної республіки Крим. Адміністратором Екзархату є Преосвященний Владика Михайло Бубній, який має резиденцію в Одесі. Я ж від початку свого служіння живу в Євпаторії.  22 грудня 2014 року Апостольський Престол призначив мене Делегатом для Кримського екзархату в адміністративних цілях, щоб Греко-Католицька Церква і надалі могла функціонувати на цих землях. Зараз пробуємо якось легалізуватися в ситуації, що склалася. Ватикан офіційно не визнає анексії Криму.

Я тривалий час хворіла. Але найважче мені стало в другій половині минулого року. Мене почали дуже боліти ноги і я перестала ходити. Багато місяців я пролежала в ліжку, не маючи можливості себе обслужити. Я розуміла, що стала тягарем для своїх рідних, які вимушені мною турбуватись як новонародженою дитиною. Це для мене було нестерпно, я впала у відчай. Рідні і знайомі мене розраджували, а подружка принесла мені „Дев’ятницю до св. Ап.Юди-Тадея” і Вервицю. Подруга порекомендувала молитись до цього Апостола, бо Він нікому не відмовляє, хто до Нього щиро молиться. І Апостол Юда-Тадей став моєю останньою надією.

Група досвідчених лікарів та фармацевтів

м. Івано-Франківська вирішила допомогти українському війську корисними порадами.  Пропонуються надійні, доступні і в основному народні методи лікування

застудних захворювань, а також їх профілактика. Рекомендується тільки те, що є прийнятним

для фронтових умов. Автором та упорядником довідника «Дорога життя. Корисні поради воїну», який побачив світ у видавництві «Нова зоря», є лікар Галина Козак.

Господь прийшов до нас на Україну.

Чи розуміємо, що це не ми, а Він?

Це Він прийшов до нас, щоб

випростати спини,

Звільнити всіх прийшов,

як Божий Син.