7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Число 5 (1058) від 5 лютого 2015


У соборі св. Юра у Львові з 30 січня до 15 лютого виставлено для молитовного вшанування Нерукотворний образ Ісуса Христа (V ст.), який постійно зберігається в особистій захристії Папи Римського у Ватикані

 

30 січня Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав, у співслужінні з владиками Синоду УГКЦ, відслужив Вечірню в Архікатедральному соборі cвятого Юра, після якої було відкрито для привселюдного почитання Нерукотворний образ Ісуса Христа. Реліквію привезено з особистої захристії Папи Римського у Ватикані.

Блаженніший Святослав наголосив на тому, що  сьогодні українцям випала унікальна можливість – «побачити Боже обличчя».

З перших хвиль, відколи о. Григорій Хомишин став Єпископом Станиславівським, він відразу взявся за найтяжчий терен – оживити і унормувати духовне життя священства та водночас, – досягнути хоча б початкового рівня катехизації вірних. Можна з певністю сказати, що Бог призначив і вложив цей тягар та відповідальність на Владику Григорія у критичний період історії недавно заснованої Станиславівської Єпархії. І хоча Єпископський престіл очолювали визначні Архієреї УГКЦ, але у зв’язку з тим, що вони обіймали свої уряди дуже короткий час, то й плоди їх праці були дуже скромними. Тому перед Владикою Хомишиним відкрилося велетенське поле праці на вкрай занедбаній духовній ниві.

 

Всемогутній Господь обдарував Єпископа Григорія сильною вірою, багатим душпастирським досвідом, сильним характером, щоб він не заломився під тягарем та залишався вірним своїм обов’язкам й завданням. Бог вподобав його собі і покликав його до Себе на службу, найбільш відповідальну, як того Мойсея, щоб випровадити український народ з неволі модерного безбожництва — радикалізму, лібералізму, сельробізму й комунізму, - які запустили вже досить глибоке коріння на ниві галицької церковної провінції, а передусім - у Снятинщині, Городенківщині, Коломийщині, Косівщині, Станиславівщині і Богородчанщині.

«Моя думка знову лине до улюбленого українського народу, – сказав Папа Франциск наприкінці загальної аудієнції у середу, 4 лютого 2015 року. – На жаль, ситуація погіршується та посилюється протистояння між сторонами. Молімося, насамперед, за жертви, між якими дуже багато цивільних, та за їхні родини, і благаймо у Господа Бога, щоб якнайшвидше припинилося це жахливе братовбивче насильство. Знову звертаюся з наполегливим закликом докладати всіх зусиль, також і на міжнародному рівні, для відновлення діалогу – єдиного можливого шляху для повернення миру і згоди на цю багатостраждальну землю».

У часі різдвяних свят мені випала нагода поспілкуватися з ігуменею Войнилівського монастиря Пресвятого Серця Ісуса, що на Калущині Івано-Франківської області, сестрою Маркеллою Чину святого Василія Великого.

Дуже спокійна, привітна, усміхнена сестра. Погляд напрочуд умиротворений, бо, як виявилося під час розмови, вона ніколи не розчаровується, а завжди старається з Божою допомогою знайти нові способи, нові шляхи до досягнення тієї чи іншої мети. Настоятелька весь час як не в духовних, то в соціальних справах. Того дня, коли ми зустрілися, вона привезла одну із старших монахинь до лікаря.

На Калущині сестру Маркеллу знають не тільки як ігуменю Войнилівського монастиря. Вона досить активно провадить катехитичні науки з войнилівськими, калуськими та негівськими дітьми, організовує для них денні літні табори, проводить біблійну науку з дорослими.

Саме в час, коли християни проходять дорогу від Вифлеєму до Йордану, всі бажаючі мали нагоду в церкві Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії м. Чорткова зустрітися та отримати благословення Царя Христа, Царя Миру і Живої Любові, монумент більш як триметрової фігури Котрого подорожує з Джублика на схід по всіх обласних містах України.

Парафіяни церкви та спільнота „Віри, Надії, Любові та їх матері Софії” під натхненням Духа Святого та духовним проводом о. Григорія Канака довший час молилися за проголошення Ісуса Христа Царем душ, родин, спільнот, України. Антифон свята Царя Христа звучить: „Відчиніть ворота душ ваших і ввійде Цар Слави”. І Цар Слави не забарився.

Ця місія проводиться по всій теритирії України під егідою громадської організації ”Християнська Україна” з метою молитовної та матеріальної підтримки потерпілих та воїнів АТО.

XXI століття ознаменувалося швидким розвитком мобільних технологій та Інтернету. Суспільство почало толерантніше ставитись до гомосексуалізму та одностатевих шлюбів. І на цьому фоні особливо непривабливим, дивним і страхаючим здається стан духовного життя людини, стан моральних стосунків у сучасному суспільстві.

Відчуженість, грубість, невміння, небажання зрозуміти іншого, проявити повагу, толерантність, співчуття, милосердя, справедливість – незаперечні докази дефіциту моральності і гуманності, який, на жаль, все частіше проявляється у поведінці дітей, підлітків, молоді і вже збагачених життєвим досвідом старших людей. Все це – результат невизнання першочерговості духовних і загальнолюдських цінностей у вихованні підростаючої особистості, відсторонення від Христової Церкви, небажання і невміння бачити в особі священика самого Христа. Звідки ж виникає це небажання? Від чого воно залежить? Як з ним боротися?

Більшості людей вигідніше нарікати на церкву, на священика, замість того, щоб піти на духовну розмову з ним, відкрити глибину свого внутрішнього світу, послухати і зрозуміти, яку роль для неї відіграє Церква, яке її призначення і т.д. Можливо, у деякій мірі це залежить і від самого священика, який недосконало і з байдужістю ставиться до своїх обов’язків і таким чином падає в очах багатьох людей, через що вони віддаляються від церкви і поступово втрачають свою віру.

Василь ТУРЧИНЯК – уродженець нині неіснуючого села Луг, яке зникло, стерте з лиця землі радянською військовою машиною на початку 50-х років минулого століття у період большевицької навали. На його місці виникла страхітлива і надсекретна установа з таємничою назвою «Зона», якою безпосередньо керувала Москва, вірніше верхівка московського військового комплексу.

Село Луг розташоване у мальовничій долині річки Перемийська, яка впадає у р. Прут. Довкола – чудові гори. Часто відвідувачі називають ці місця Швейцарією. Але це надто скромна назва, бо такої чудової природи, такого Божого витвору не побачиш ніде у світі.

У центрі села стояла неперевершеної краси, не надто велика дерев’яна п’ятибанна церква, збудована в 1911 р. за проектом його мешканця Василя Турчиняка. Іконостас, престоли, проповідальниця, хори – чудово різьблені, а святі ікони виконані плоскорізьбою. Іконостас із плоскорізьбою – це перлина українського народно-церковного мистецтва. Спосіб виконання узорів (рослинних) за допомогою свердла, нарізування гострими карбами окремих пальмет – орнаменту у вигляді стилізованої пальмової гілки – характерний для Сходу, Візантії.

На долю священиків УГКЦ випали жахливі переслідування, репресії, фізичне знищення, коли злочинна безбожна тоталітарна система, починаючи з 1946 року, заповзялася ліквідувати Церкву. Багато душпастирів загинуло в ув’язненні, але не зламалася їхня всеперемагаюча віра, а їхнє життя залишається яскравим взірцем служіння Богові і народу. До когорти таких священиків належить ісповідник віри, крилошанин, член Богословського Наукового Товариства
о. Антоній Казновський.

 

Не так давно у церкві св. Арх. Михаїла в Яремче (Дорі) відбулася Свята Літургія та освячення пам’ятного знаку-стели, встановленої родичами душпастиря на могилі, де 18 лютого 2007 року перепохований прах ісповідника віри. Тоді парох церкви о. Іван Лейб’юк у своїй промові розповів про тернистий шлях непохитного у вірі й переконаннях о. Антонія Казновського, про роль Церкви та репресованих священиків у духовному відродженні України (див. світлину).

(Продовження. Початок у чч. 1,3 за 2015 р.)

 

Перелічені вище проблеми аж ніяк не можуть захитати віру в Творця, Який через творіння рук Своїх стає видимим (Посл. ап. Павла до римлян, 1: 20). Адже минулі сто років стали століттям інформації, упродовж якого все міцнішало розуміння того, що наявність на Землі розмаїття молекул ДНК (в яких закодована, зашифрована дивовижно складна інформація про будову певних живих організмів та їх окремих систем і про шляхи їх відтворення в наступних поколіннях) є незаперечним доказом дії Творця.