7 9 5 6 6 10 10 8 9 4 4 english 11 10 9 9 6 millennium english 10 2008 7 10 7 8 6

Книги — морська глибина.
Хто в них пірнув аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
                              Іван Франко.

Пошук

Черпніть з джерела духовності!

пл. Міцкевича, 5 м. Івано-Франківськ

Однією із нагальних проблем суспільства є відродження духовності, утвердження національного самоусвідомлення кожним українцем. Напевно жодна суспільна інституція не в змозі самотужки розв’язати їх. Саме тому у НД «Просвіта» відбувся „круглий стіл”, на якому йшла мова про співпрацю «Просвіти» і Церков у сфері духовного виховання та розвитку краю. Про це – в розмові із головою обласного об’єднання ОО ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка

Степаном Волковецьким.

 

— Зустріч відбулася з нашої ініціативи, — наголосив у розмові Степан Васильович. – У ньому, зокрема, взяли участь від «Просвіти»: актив обласного об’єднання, члени Правління, керівники райміськоб’єднань, відомі вчені, громадські діячі, від Церкви: правлячий Архієрей Івано-Франківський УГКЦ Владика Володимир Війтишин, правлячий Архієрей Коломийсько-Чернівецький УГКЦ Владика Микола Сімкайло, ректор Івано-Франківської теологічної академії УГКЦ Владика Софрон Мудрий, настоятель Свято-Троїцького катедрального собору УПЦ КП протоієрей Іван Дяків, референт митрополита Андрія (УАПЦ) Іван Костишин, декан Івано-Франківського деканату РКЦ Казимир Галімурка, пастор Церкви ХВЄ, директор християнської місії «Добрий самарянин» Олег Карпюк, пастор церкви «Перемога» Центру Християнських Євангельських церков «Перемога» Клавдія Дякович. Зазначу також, що у дискусії взяв участь відомий поет, громадський і політичний діяч, перший голова відновленої «Просвіти» (ТУМ ім. Т. Шевченка), наш земляк Дмитро Павличко.

— Як на мене, тема актуальна, яка вкрай потребує усіх зацікавлених інституцій.

— Безперечно, про це і говорили промовці. Вони наголошували на особливій ролі співпраці Церкви і «Просвіти» у благородній справі відродження і духовного проводу нації. Підкреслювалося, що «Просвіта» зароджувалася майже півтора століття тому в середовищі духовенства. Тяглість цієї співпраці продовжувалася за часів митрополита Андрея Шептицького, який був почесним членом «Просвіти», визнавав її справжнім дзвонарем українства та наставляв духовенство вступати у просвітянські лави і, де потрібно, очолювати ці новітні українські патріотично-виховні структури. Саме завдяки такій співпраці і духовній опіці відбувалася самоорганізація громад, творилися читальні і Народні доми, ширився кооперативний рух, гаслом якого було: «Свій до свого по своє», повсюдно поставали товариства тверезості, школи виховання добрих господарів… Саме виховані у ті часи покоління стали на прю за волю у роки творення ЗУНР, боротьби ОУН-УПА.

— Але, як знаємо, більшовицька окупація знищила «Просвіту», як і українське духовенство.

— Духовна праця на ниві просвічення народу була перервана на півстоліття, і лише з проголошенням Незалежності «Просвіта» може знову стати в духовному проводі українства через Концепцію відновлення діяльності в кожному населеному пункті, трудовому, навчальному колективі. А реалізувати цей проект можна лише спільно з громадськістю, і насамперед у співпраці з Церквою.

— В ході дискусії наголошувалось, що задля доброї перспективи нації варто усвідомити потребу історичного моменту, згуртуватись навколо «Просвіти», аби реалізувати духовний потенціал народу, майбутнє якого явно загрожене…

— Усі учасники „круглого столу” свідомі того, що нас чекає клопітлива, часом невдячна, але сповнена глибокого змісту і конче потрібна робота. Поодинці ми можемо щось зробити, але добро для всієї спільноти можна творити лише разом. Ми домовилися, що «Просвіта» і Церква всіляко і активно взаємодіють, священики беруть безпосередню участь в діяльності просвітянських структур, наближаючись до вірян, а члени «Просвіти», підсилюючи християнські громади, сприяють Церкві у виконанні її духовної місії.

Всі учасники „круглого столу” підтримали «Меморандум» про спів­працю між «Просвітою» і Церквою в Івано-Франківській області. Такі документи підписано з владиками церков: УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, РКЦ та з представниками протестантських цер­ков. До речі, у Тлумацькому районі уже почалася реалізація цього документу. Учасники „круглого столу” вважають за доцільне укладання таких документів з ініціативи «Просвіти» в усіх регіонах (областях) України.

— Степане Васильовичу, духовне відродження почалося двадцять років тому, коли на Всеукраїнському референдумі, ювілей якого ми відзначили місяць тому, український народ своїм майже одностайним волевиявленням легітимізував свою волю до самостійного життя, підтвердив Акт проголошення незалежності. Ви були тоді депутатом Верховної Ради, яка створила Тимчасову комісію з питань проведення референдуму. Їх очолив перший заступник голови Верховної Ради України Іван Плющ, а його першим заступником обрали Вас. На тому переломному етапі нашої української історії Ви були, так би мовити, провідником цієї архівідповідальної загальнонаціональної та загальнодержавної справи.

— Справді, кілька тижнів перед референдумом я мав дуже великі повноваження. Про підготовку до проведення цього всенародного волевиявлення мені особисто доповідали міністри, інші високопосадовці. А ще результат нашої роботи залежав, у першу чергу, від вибору мільйонів українців. І він був справді вражаючим — понад 90 відсотків громадян України підтримали Акт проголошення Незалежності, не було жодного регіону, включаючи Крим, де не було б більшості, яка висловилась за незалежну Україну. Наступного дня після проведення цього всеукраїнського «плебісциту» Польща та Канада визнали Україну як незалежну державу. Це був початок тріумфального виходу нашої держави на світову арену.

— Чи не могли б Ви назвати своїх колег-депутатів Верховної Ради від Івано-Франківщини, які своєю політичною діяльністю сприяли волевиявленню громадян.

— Тих політиків варто пам’ятати: Це — Дмитро Захарук, Левко Лук’яненко, Михайло Голубець, Богдан Ребрик, Зіновій Дума, Степан Пушик, Маркіян Чучук, Любомир Пиріг, Петро Осадчук, Володимир Шлемко та Євген Новицький. Велику роботу в області з проведення референдуму здійснювала комісія під керівництвом фахового правника та чільного рухівця Олега Вівчаренка й тодішнього заступника голови обл­виконкому Євгена Чучука.

— Які, на Вашу думку, помилки та прорахунки були допущені представниками національно-демократичних сил у ті буремні роки нашого національно-державного відродження?

— Як на мене, то принципових помилок чи прорахунків націонал-демократами у ті вікопомні дні допущено не було. Звичайно, ми не до кінця використали масовий здвиг народу, як це, скажімо, зробили наші сусіди-поляки чи громадяни країн Балтії. Але на це були об’єктивні причини. Як засвідчили результати перших виборів нашого Президента, рухівських кандидатів підтримало менше третини українських виборців. А за кандидатуру В’ячеслава Чорновола віддали свої голоси лише близько чверті українців. Не вдалося нам, на жаль, вийти на ці вибори з узгодженою єдиною кандидатурою від опозиції. Не варто було, мабуть, ослаблювати Народний рух, а зберегти його потенціал як об’єднуючої структури всіх національно-демократичних сил. Пригадуєте, як на черговому рухівському з’їзді Леонід Кравчук запропонував нам співпрацю та опору влади на рухівські структури. У цьому, на превеликий жаль, йому було відмовлено.

— Зате його «підперли» вчорашні комуністи, комсомольці. І України, про яку мріяли, так і не маємо.

— А маємо кланово-олігархічну, антиукраїнську за своєю суттю владу, яка є великою небезпекою для України як європейської держави, як самостійного гравця на політичній мапі світу, як захисника власних національних інтересів у царині економіки, духовної сфери.

Переконаний, що нинішня олігархія є тією ціною, яку ми заплатили за свою незалежність. Дика приватизація, фактичне пограбування народу колишніми комуністами та комсомольцями, не обтяженими совістю, разом із кримінальними елементами — ось основна причина нинішнього стану речей у державі. Помилки та прорахунки національної демократії відіграли тут другорядну роль, бо свою владу вони зберегли й ніколи і нікому її не віддавали. Недостатня організованість національно-демократичних сил, продажність політичних лідерів, що межує зі зрадництвом, та певна інертність суспільства ускладнюють ситуацію, а по великому, так би мовити, рахунку, загрожують втратою нашої державності... І принципове значення тут має самоусвідомлення нації. Згідно з соціологічними опитуваннями, більшість українців схиляється до європейського вибору. Вважаю, що за належної інформаційної роботи ми достатньо швидко отримали б підтримку більшості українського народу стосовно не тільки Євросоюзу, але й НАТО, що стало б гарантією нашої безпеки та наших європейських устремлінь. Вислід Референдуму 1991 року закликає українців до єдності перед ще однією загрозою втрати нашої державності.

Записав Теодор ДРОВНИЧ.